WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Диспозитивність у визначенні порядку та способів відшкодування завданої злочином шкоди при звільненні від кримінальної відповідальності - Реферат

Диспозитивність у визначенні порядку та способів відшкодування завданої злочином шкоди при звільненні від кримінальної відповідальності - Реферат

Варіантом вирішення ситуації, коли обвинувачений відмовляється виконувати взяті на себе зобов'язання, є пропозиція про те, що потерпілий в такому разі може звернутися за судовим захистом своїх прав і наполягати на їх здійсненні в порядку виконавчого провадження [17, с. 147].

Однак сьогодні цей шлях неможливий з урахуванням того, що немає передбачених законом підстав, які дозволяють порушити виконавче провадження. Адже серед рішень, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою (ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження"), згадувана домовленість сторін не згадується [8].

Як зазначає Л.В. Головко це не повинно бути проблемою, оскільки в кримінально-процесуальне законодавство, можна внести корективи закріпивши, що такі домовленості набували б, у разі затвердження їх суддею, виконавчої сили (тобто, забезпечувався б примусом в межах виконавчого провадження) в тому варіанті, який буде копією мирової угоди в цивільному процесі [5, с. 507-511].

Проте якщо умовою звільнення від кримінальної відповідальності є відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди, то, очевидно, що воно може здійснюватися лише добровільно. В протилежному випадку нема підстав застосовувати до обвинуваченого позитивні кримінально-правові наслідки цього інституту.

Крім того, навіть якщо й припустити, що запропоноване вирішення проблеми є правильним, то, зрозуміло, що воно все-одно не може бути застосоване в усіх випадках, зокрема, тоді, коли сторони домовилися, що способом загладжування моральної шкоди стане вибачення обвинуваченого. Звичайно, це можна зробити без зволікань, і на основі вибачення, що відбулося, прийняти відповідне процесуальне рішення. Проте потерпілий може вимагати, щоб протилежна сторона принесла вибачення не віч-на-віч, а в присутності тих, хто був свідком злочину. Можливо, що дехто з них перебуває за межами України або взагалі їх місцезнаходження невідоме, і, відповідно, виконати таку домовленість одразу складно.

У разі недотримання обвинуваченим цієї умови, не зрозуміло, як її може виконати державний виконавець, адже вибачення (як спосіб усунення шкоди, що тісно пов'язаний з особою винного) може бути принесене або ним безпосередньо, або, принаймні, від його імені та за його ініціативою.

Примусове виконання зобов'язань є не найкращим виходом і з огляду на те, що в цьому разі умови досягнутої домовленості не будуть виконані у визначений термін. Водночас одним із аргументів на користь ширшого застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності є не тільки те, що він має певні позитивні наслідки для винного, а й те, що таким чином будуть краще захищені права потерпілого, зокрема, він буде швидко і вчасно отримувати компенсацію заподіяної йому шкоди.

Ще однією пропозицією щодо вирішення ситуації, коли винний відмовляється виконувати зобов'язання щодо відшкодування шкоди чи усунення збитків є положення про те, що в такому випадку потрібно відмінити вирок суду про застосування до особи позитивних наслідків примирення винного з потерпілим [3, с. 13].

Висловлена думка є неприйнятною з кількох міркувань. По-перше, не зрозуміло, як суд може брати до уваги ймовірну подію (адже остаточне загладжування шкоди чи усунення збитків повністю може відбутися лише в майбутньому), тобто таку, про яку достеменно не відомо, чи відбудеться вона взагалі і потім враховувати її при постановленні (ухваленні) остаточного вироку. По-друге, не зрозуміло, хто повинен скасовувати такий вирок. Адже суд, що його постановив, не має права його змінити. Також відсутні і підстави для цього як при розгляді справи в апеляційному порядку (п.п. 1-5 ч. 1 ст. 367 КПК України), так і судом касаційної інстанції (ч. 1 ст. 398 КПК України). Немає підстав для перегляду зазначеного вироку і в порядку виключного провадження (ч. 1 ст. 400 КПК України). По-третє, сподівання потерпілого про загладжування завданої йому шкоди чи усунення збитків так і залишаться марними.

Тому слід передбачити такі заходи, які б попереджали неправомірну поведінку обвинуваченого, яка виявлялася б у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, передбачених примирювальним договором. Зокрема в юридичній літературі пропонують увести положення про те, що якщо сторони домовляються про поетапну форму відшкодування шкоди, відповідне рішення суду може бути умовним аж до повного виконання боржником (обвинуваченим) своїх зобов'язань чи прощення боргу кредитором (потерпілим) [5, с. 511]. При цьому, відновлення провадження можливе лише в межах строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин [17, с. 169-170].

Зазначають, що потрібно внести доповнення до КПК про те, що закриття кримінальної справи підлягає скасуванню за скаргою потерпілого у разі ухилення обвинуваченого, підсудного від належного виконання обов'язків по відшкодуванню шкоди, а також у разі вчинення цією особою нового умисного злочину [17, с. 176].

Загалом погоджуючись з наведеними міркуваннями, вважаємо, що пропозиція щодо скасування саме за скаргою потерпілого рішення суду про закриття кримінальної справи з огляду на невиконання винним узятих на себе зобов'язань, є навряд чи прийнятною з урахуванням того, що на потерпілого може чинитися тиск з метою, щоби він не звертався з такими скаргами до правоохоронних органів. Також потерпілий не завжди мати можливість звернутися із зазначеною скаргою через свій фізичний стан – хворобу, каліцтво, старість чи з будь-яких інших причин, що заслуговують уваги.

Крім того, не варто забувати про те, що контроль за забезпеченням публічного інтересу не можна покладати на приватну особу, якою є потерпілий. Це повинні робити відповідні правоохоронні органи.

Водночас необхідно передбачити в КПК положення про те, що надавати докази, які б свідчили про повне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди, повинен сам винний. На підтвердження виконання ним зазначених дій, він міг би надати суду заяву потерпілого чи розписку, де було б підтверджено цей факт або, наприклад, пред'явити квитанцію, яка б засвідчувала переказ грошей на рахунок потерпілого тощо.

У випадку, коли потерпілий отримав компенсацію заподіяних злочином негативних наслідків, але через недобросовісність відмовляється це підтвердити, винний має право звернутися до суду з клопотанням у сприянні щодо витребування такого доказу.

З огляду на те, що в чинному законодавстві чітко не визначено межі свободи сторін у визначенні порядку, способів та інших умов відшкодування заподіяних збитків та усунення спричиненої шкоди, на практиці при застосуванні аналізованого інституту можуть виникати деякі складнощі. Тому існує потреба законодавчого врегулювання цих питань.

Шляхами подальшого розвитку засади диспозитивності може бути закріплення можливості сторін домовлятися про компенсацію негативних наслідків злочину не лише самим винним, але й третіми особами; допустимості угоди про визначення альтернативних способів відшкодування шкоди (усунення збитків).

Література

  1. АликперовХ. Освобождение от уголовной ответственности в связи с примирением с потерпевшим // Законность. – 1999. № 6. – С. 11-13

  2. БаулінЮ.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

  3. ВоронинВ.В. Становление, особенности и проблемы российского судопроизводства по делам частного обвинения. Автореф. дисс канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2001. – 25 с.

  4. ВоскобитоваЛ.Л. Правовое регулирование процедуры примирения в уголовном судопроизводстве / Государство и право на рубеже веков. Криминология. Уголовное право. Судебное право. – М., 2001. – 202 с.

  5. ГоловкоЛ.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс", 2002. – 544 с.

  6. ГоловкоЛ. Некоторые гражданско-правовые вопросы, возникающие в связи с применением ст. 76 нового Уголовного Кодекса РФ // Российская юстиция. – 1998, № 4. – С. 15-16

  7. ГребенюкІ., СоловйовО. Розгляду справ – розумні строки // Урядовий кур'єр. – 9 грудня 2004 року. – № 295 – С. 8

  8. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999р. № 606 // Голос України. " 2 червня 1999 р. " № 98 (2100). – С. 4-8

  9. ЗерХ. Восстановительное правосудие: новый взгляд на преступление и наказание. – М.: МОО Центр "Судебно-правовая реформа", 1998. – 354 с.

  10. КасаткинаС.А. Публичность и диспозитивность в российском уголовном процессе. Дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 2003. – 255 с.

  11. КатькалоС.И., ЛукашевичВ.З. Судопроизводство по делам частного обвинения. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1972. – 208 с.

Loading...

 
 

Цікаве