WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Диспозитивність у визначенні порядку та способів відшкодування завданої злочином шкоди при звільненні від кримінальної відповідальності - Реферат

Диспозитивність у визначенні порядку та способів відшкодування завданої злочином шкоди при звільненні від кримінальної відповідальності - Реферат

Зазначимо, що інститути прощення боргу та відмови від права на відшкодування збитків або усунення заподіяної злочином шкоди можуть застосовуватися як окремо один від одного, так і разом, одночасно (у випадку, коли певну частину завданих збитків чи шкоди потерпілий прощає, а від компенсації решти він відмовляється тільки на час розгляду справи).

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України можливе не тільки у разі відшкодування завданих злочином збитків (або усунення заподіяної шкоди), але за умови примирення сторін.

Деякі науковці заперечують можливість того, що примирення може бути такою домовленістю, відповідно до якої потерпілий отримує матеріальну винагороду [11, с. 40]. Що правда, вони ведуть мову не про примирення винного з потерпілим як одну з умов звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК України, а про примирення сторін у справах приватного обвинувачення, проте це суті справи не змінює. Однак оскільки такі випадки все ж таки траплялися, ці вчені вважали правильними дії тих суддів, які не вносили до протоколу судового засідання відповідні умови примирення. Така практика (коли, по-суті, визнавалося, що мотиви примирення можуть бути меркантильними, і, водночас це ніяк процесуально не фіксувалося) є неприйнятною. В юридичній літературі справедливо зазначається, що "потрібно враховувати приватні інтереси конкретної особи, для якої матеріальне задоволення може бути більш значним і цінним, ніж її внутрішній стан прощення образи" [10, с. 126-127]. Тому розділяємо думку тих, хто припускає, що матеріальна компенсація може бути однією з умов примирення сторін [10, с. 126-127; 21, с. 25; 15, с. 21; 17, с. 80-85; 9, с. 188, 333].

З огляду на вищезазначене викає запитання: а чи є необхідність, аналізуючи ст. 46 КК України, з'ясовувати, чи можливо, щоб відшкодування збитків (або усунення шкоди) було такою домовленістю, у разі дотримання якої примирення б вважалося досягнутим, адже зазначена стаття згадує і примирення винного з потерпілим, і відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди як окремі, самостійні умови звільнення від кримінальної відповідальності?

Така необхідність, як видається. Адже завжди, коли у Кримінальному кодексі йдеться про відшкодування збитків (усунення шкоди), то мають на увазі пряму дійсну шкоду. Однак цілком можливо, що злочином заподіяна ще й упущена вигода, яку потерпілий хоче відшкодувати. Звісно, він може це зробити, пред'явивши позов в порядку цивільного судочинства. Однак, цивільно-процесуальний спосіб захисту прав є не найкращим варіантом подолання негативних наслідків злочину. А ситуація, коли для того, аби повністю отримати відшкодування збитків чи компенсацію шкоди, завданих злочином, потерпілому потрібно ще й пред'явити цивільний позов у кримінальній справі, є, звичайно, не зовсім зручною для нього. З огляду на вищезазначене, цілком допустимою видається така домовленість сторін, за якої примирення буде досягнуте тоді, коли винний компенсує потерпілому також і неотримані прибутки.

Як уже зазначалося, ст. 46 КК України передбачає, що однією з умов звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим є відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Реальною є ситуація, коли особа готова виконати таку умову кримінального закону, але не в змозі зробити це відразу. Вона пропонує виконати її поступово, наприклад, певними частинами протягом наперед обумовленого строку. Потерпілий же не заперечує і пристає на таку пропозицію. В літературі зазначається, що у разі звільнення від кримінальної відповідальності, усунення спричиненої шкоди (відшкодування збитків) може бути як одномоментним, так і в декілька прийомів [3, с. 13; 19, с. 163; 1, с. 12-13; 14, с. 167; 17, с. 87; 12, с. 159; 2, с. 141; 22, с. 9, 191]. Адже інше вирішення питання може призвести до того, що далеко не всі обвинувачені і підозрювані будуть поставлені в однакові умови: одні здатні легко відшкодувати шкоду одразу і не понести, відповідно, кримінальної відповідальності, інші ж, маючи досить скромні прибутки, незважаючи на свою готовність до гнучкішої форми відшкодування шкоди, опиняться на лаві підсудних [5, с. 488].

Крім того, одномоментне усунення шкоди чи відшкодування збитків може бути неможливим не лише через матеріальне становище винного, але й з інших причин, наприклад, у тому разі, коли для усунення шкоди, заподіяної здоров'ю, потрібно провести низку операцій, між якими за медичними критеріями повинен бути певний проміжок або, наприклад, у випадку, коли потрібен тривалий час для розблокування, відновлення зміненої (знищеної) інформації, яка обробляється в комп'ютерах тощо.

Якими ж можуть бути шляхи вирішення такої ситуації ?

В юридичній літературі зазначено, що, враховуючи необхідність реального загладжування спричиненої шкоди, тут може бути використаний інститут призупинення провадження по справі [4, с. 202]. Однак така пропозиція була піддана критиці як неперспективна, оскільки призупинення кримінальної справи (тобто збільшення строків провадження по ній) не відповідає вимогам елементарної процесуальної економії [5, с. 507].

Таке вирішення проблеми суперечитиме 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка гарантує "при ... встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку" [13].

На жаль, у Конвенції не визначено, у якому випадку тривалість розгляду справ у судах загальної юрисдикції визнається такою, що перевищує "розумний строк", тобто є надмірною. Український законодавець також не передбачає, протягом якого максимально можливого часу з моменту надходження справи до суду за нею має бути постановлений вирок. Для з'ясування цього питання слід звернутися до практики Європейського суду з прав людини. Розглядаючи скарги на недотримання ст. 6 згадуваної уже Конвенції (зокрема, в справі "Кудла проти Польщі"), він ствердив, що право на судовий розгляд упродовж розумного строку буде порушене у разі, коли провадження у ній тривало довше, ніж це потрібно для встановлення всіх юридичних та фактичних обставин справи. До речі, 17 червня 2004 р. Польща прийняла закон "Про порушення права сторони необґрунтованою затримкою судового розгляду", де закріплено таке саме положення [7, с. 8].

Отже, якщо у справі з'ясовані всі обставини, які необхідні для її вирішення, то постановлення вироку не повинно відкладатися. У протилежному випадку це слід тлумачити як порушення права сторін на розумний строк судового розгляду (оскільки винесення вироку є його кінцевим моментом). Відповідно, відстрочка постановлення вироку автоматично впливає на надмірну тривалість провадження по справі.

Тому, звісно, зазначене розв'язання проблеми не може бути застосоване на практиці (як таке, що опосередковано суперечить нормам міжнародного права).

Крім того, аналізуючи цю проблему, виникає запитання: а чи слід розуміти вжитий законодавцем у ст. 46 КК України минулий час ("відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду") буквально, чи можливе якесь інше тлумачення цієї норми? Підходити до цього питання формально, спираючись лише на граматичний спосіб тлумачення закону, є неправильно. Набуття потерпілим як кредитором юридично закріпленого, в тому числі із доказової точки зору, права вимоги до особи, яку звільняють від кримінальної відповідальності, цілком можна розуміти як спосіб відшкодування збитків чи усунення шкоди (за умови погодження на такий спосіб потерпілого, який є вільним у здійсненні належних йому прав).

Тому деякі вчені зазначають, що в такому випадку не повинно виникати жодних проблем, оскільки відшкодування збитків чи усунення завданої шкоди можливе як до, так і після закриття кримінальної справи (у разі надання достатніх гарантій виконання цих домовленостей в обумовлений строк) [12, с. 159; 5, с. 487; 22, с. 9].

Що ж слід розуміти під наданням "достатніх гарантій" відшкодування шкоди чи усунення збитків в обумовлений строк? Єдине, що може на момент вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності додатково "гарантувати" потерпілому відшкодування шкоди чи усунення збитків – це укладення відповідної цивільно-правової угоди [5, с. 488].

Однак навіть після укладення сторонами такої угоди, в майбутньому можуть з'являтися ще й інші питання, зокрема, у випадку ухилення обвинуваченого від взятих на себе зобов'язань. Як у разі їхнього невиконання чи неналежного виконання можна захистити права потерпілого? Нині у нього існує єдина можливість – пред'явити позов в порядку цивільного судочинства. "Однак, ідучи назустріч не лише власним інтересам, але і інтересам обвинуваченого (підозрюваного), потерпілий позбавляється можливості використати ті пільги і переваги, які йому дає розгляд цивільного позову в кримінальній справі" [6, с. 51; 5, с. 502].

Loading...

 
 

Цікаве