WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Діяльність прокурора по доказуванню в стадії дізнання та досудового слідства - Реферат

Діяльність прокурора по доказуванню в стадії дізнання та досудового слідства - Реферат

Другим, мабуть, най важливішим і складним ключовим моментом участі прокурора в доказуванні є завершальний етап стадії дізнання та досудового слідства, коли до нього надходять матеріали кримінальної справи для затвердження обвинувального висновку. Тут усі рішення прокурор приймає самостійно. Для цього він повинен вирішити низку питань, зазначених у ст. 228 КПК України.

Перелік таких питань дає змогу прокурору безпосередньо, на основі вивчення матеріалів кримінальної справи, проходити весь той шлях, який пройшов слідчий, а встановлюючи обставини предмет доказування. Н.В. Жогін звертає увагу, що кожне положення обвинувального висновку, кожна обґрунтована думка слідчого має бути підкріплена посиланням на конкретні докази [21, с. 189].

Існує декілька способів проведення прокурором перевірки: коли перевірка починається з вивчення обвинувального висновку і коли перевірка починається з розгляду матеріалів порушення кримінальної справи. Найбільш правильним, на наш погляд, є метод, коли перевірка починається з розгляду матеріалів порушення кримінальної справи. У цьому випадку прокурор не обмежений доводами і рамками обвинувального висновку. Він вільно формує своє внутрішнє переконання, вивчаючи матеріали справи.

Висновок, до якого прийде прокурор, дасть змогу йому об'єктивно прийняти одне з рішень, передбачених ст. 229 КПК України, а саме: затвердити або скласти новий обвинувальний висновок; повернути справу органові дізнання або слідчому своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; закрити справу, склавши про це постанову з додержанням вимог ст. 214 КПК України.

Головне місце у зазначений діяльності прокурора займає оцінка доказів, яка складається із окремих елементів. Кожний доказ оцінюють з погляду відносності, допустимості і достовірності, а всі зібрані докази разом – з погляду достатності для визнання доведеними всіх обставин, що розслідуються.

Можна погодитись із вченими, які вважають, що в обвинувальному висновку підводяться підсумки кримінально-процесуального доказування всієї сукупності обставин, що входять в предмет доказування по справі [33, с. 97], і що коли прокурор затверджує обвинувальний висновок, самим порушує проти винної особи державне обвинувачення, яке є підставою скерування справи до суду і предметом судового розгляду [34, с. 16]. Наказом Генерального прокурора України № 4/1 гн від 20 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" передбачено, що прокурори при затвердженні обвинувального висновку повинні ретельно вивчати: відповідність висновків органів досудового слідства до фактичних обставин справи; додержання кримінально-процесуальних норм під час виконання слідчих дій; відповідність складених під час слідства документів до вимог КПК України (п. 8 ч. 1 Наказу) [35].

З огляду на вище зазначене, хочемо висловити свої міркування з приводу вдосконалення кримінального процесу в розгляненій стадії. Як бачимо, з аналізу юридичної літератури, з аналізу кримінально-процесуального законодавства України і прокурорської практики, існують різні підходи до вирішення проблемних питань. З одного боку тривають суперечки про доцільність виконання прокуратурою функції досудового слідства, висловлюються думки про негайне усунення прокуратури від виконання повноважень з провадження досудового слідства [36, с. 53], з іншого – звертаєють увагу на проблеми впровадження поняття дослідчого кримінального процесу [37, с. 4-5]. Хоч ми думаємо, що обидві пропозиції можуть призвести лише до негативних наслідків.

Вважаємо одним з варіантів вирішення поставлених питань запровадження в новому КПК України положення про це, що право порушення публічного обвинувачення належить виключно прокуратурі, тобто лише прокурори різних рівнів мають право порушувати кримінальні справи, а органи дізнання та досудового слідства виконують весь обсяг роботи пов'язаний з підготовкою матеріалів справи, оскільки покладений ст. 4 КПК України обов'язок порушувати кримінальну справу на суд, слідчого та орган дізнання є недоцільним. Така практика зумовлює існування не єдиного структурованого і логічно-виваженого кримінального процесу, а різних процесів з різною тривалістю в часі, адже вони починаються на різних етапах, залежно від того, хто порушує справу – суд, прокурор, слідчий чи орган дізнання. Це дисбалансує діяльність суб'єктів кримінального процесу, який відображається на кримінальному процесі в цілому і заважає вирішенню кримінальної справи. Важко простежити законність порушення кримінальної справи чотирма різними суб'єктами кримінального процесу.

Вважаємо за доцільне зазначити в КПК України, що прокурор, здійснюючи нагляд за діяльністю органів досудового слідства та дізнання, одночасно керує їх процесуальною діяльністю. Відповідно органи, які провадять оперативно-розшукову діяльність в кримінальному процесі є органами дізнання, за діяльністю яких прокурор здійснює нагляд в досудових стадіях кримінального процесу.

Отже, модель діяльності прокурора по доказуванню в стадії дізнання та досудового слідства могла б виглядати так: 1) прокуратура – єдиний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу; 2) відмовитись від практики існування посади помічника прокурора, натомість збільшення кількості прокурорів і їх заступників. Оскільки, за змістом (смисловим навантаженням) поняття "помічник прокурора" сприймається як технічний працівник, а не процесуальна фігура (за аналогією з судами). 3) запровадження замість посади прокурора району, міста, області в структурі прокуратури ієрархії: Генеральний прокурор України, його заступники, головні прокурори Автономної Республіки Крим, головні прокурори областей, міст, районів та прирівняні до них та їхні заступники; 4) прокурор наглядає за діяльністю органів досудового слідства та дізнання, керуючи, контролюючи та координуючи їх кримінально-процесуальну діяльність; 5) органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність є органами дізнання; 6) розслідувати кримінальні справи мають лише слідчі спеціально створеного слідчого органу, або галузеві слідчі правоохоронних органів; 7) слідчі повинні бути наділені правом оскарження дій та рішень органу дізнання та прокурора; 8) органи дізнання повинні мати право оскаржувати дії слідчого та прокурора.

Якщо правильно визначити структуру та повноваження то з'являється можливість забезпечити таку практику, коли кожну конкретну кримінальну справу веде один прокурор чи його заступник – від порушення кримінальної справи до підтримання державного обвинувачення в суді, виключивши слідство в органах прокуратури.

Весь кримінальний процес має бути розписаний від початку до кінця. Не можна різні органи чи різних посадових осіб наділяти ідентичними повноваженнями. Кожний розділ, а не глава КПК України повинен відповідати окремій стадії кримінального процесу. Своє чергою, в Законі України "Про прокуратуру" не потрібно дублювати норми КПК України щодо процесуального статусу прокурора в кримінальному процесі, а визначати лише ті його функції, які не позв'язані з кримінальним судочинством, зокрема що стосуються структури органів прокуратури, кадрових питань, здійснення інших повноважень прокурором.

Література

  1. ЖогинН.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе – М.: "Юрид. лит.", 1965. – 367 с.

  2. ДесятковО. Прокурорський нагляд за законністю оперативно-розшукової діяльності // Вісник прокуратури. – 2002. – № 4. – С. 85-87.

  3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами та доповненнями станом на 1 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2. – ст. 15.

  4. РыжаковА.П., СергеевА.И. Субъекты уголовного процесса: Учебное пособие. – Т., 1996. – 320 с.

  5. ПоліщукВ. Реформування досудового слідства в органах прокуратури // Вісник прокуратури. – 2003. – № 5. – С. 76-79.

  6. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року із змінами та доповненнями станом на 1 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – С. 303.

  7. КозьяковІ. Прокурорський нагляд у сфері оперативно-розшукової діяльності. Його функціональне призначення та межі // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 63-69.

  8. ШумськийП. Завдання органів прокуратури, що випливають з положень нової Конституції України // Право України. – 1997. – № 1. – С. 53-54.

  9. КурочкаМ. Дотримання законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність // Вісник прокуратури. – 2003. – № 7. – С. 52-56.

  10. ГорбачовО.В. Кримінально-процесуальне доказування та оперативно-розшукова діяльність: Навч. Посіб. – Х.: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 1996. – 68 с.

Loading...

 
 

Цікаве