WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальний процес та криміналістика деякі питання захисту свідків і потерпілих за законодавством України та зарубіжних держав - Реферат

Кримінальний процес та криміналістика деякі питання захисту свідків і потерпілих за законодавством України та зарубіжних держав - Реферат

За епізодами обвинувачення, в яких суд вважав доведеним факт активної участі у масових безпорядках конкретних осіб, він обмежувався оголошенням показань цих свідків, які були дані на досудовому слідстві, а також їхніми письмовими заявами про те, що вони ці показання підтверджують. Водночас, вважаючи за необхідне допитати кількох свідків за одним з епізодів, головуючий у справі викликав у судове засідання через слідчого свідків-очевидців, котрі викривали одного з підсудних, який заперечував свою активну участь у масових безпорядках у м. Феодосії.

Оскільки ст. 16 Закону дозволяє допитувати осіб, щодо яких було вжито заходів до приховування дійсних анкетних даних, за відсутності підсудних (що, як відомо, не усуває можливості розголошення цих даних через інших осіб, зокрема, захисників підсудних), за пропозицією суду свідки були заслухані в умовах, які унеможливлювали візуальний контакт із ними учасників процесу (свідки були відгороджені від останніх шторою). Відсутність на закритому засіданні підсудних виключила можливість впізнання свідків за голосом (у деяких випадках рекомендують використання апаратури для його зміни). При цьому захисникам було надано змогу одержувати відповіді на запитання, що їх цікавлять, завдяки чому не було порушено право підсудних на захист [4, с. 37].

З огляду на це, постає й таке питання: наскільки наше законодавство відповідає вимогам європейського законодавства і рекомендацій Ради Європи, зокрема, в частині застосування такого, передбаченого підпунктом "ж" п. 1 ст. 7 Закону заходу безпеки як конфіденційність відомостей про свідка (про його анонімність), тобто створення умов, за яких відомості, які ідентифікують цю особу, мають бути невідомими обвинуваченому (підсудному).

Рішення щодо забезпечення конфіденційності відомостей про свідка може бути прийняте лише у тих випадках, коли встановлено, що життя та свобода цієї особи (у зв'язку з її допомогою слідству чи суду) піддаються серйозному ризику. Питання застосування як доказів свідчень анонімних свідків є спірним. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, існують три базові умови, які повинні бути вивчені органом досудового слідства або судом перед ухваленням рішення про надання свідку анонімності: 1) життя та свобода свідка піддаються серйозному ризику (загрозі); 2) докази свідків мають суттєве значення для встановлення істини у справі; 3) довіра до свідка не викликає сумнівів [5, с. 440-454].

Згідно з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи серйозний ризик насамперед передбачає тиск на свідка. Під цим розуміється будь-яка пряма чи непряма або потенційна загроза, що може завадити свідку давати показання. Це поняття включає і залякування, яке стає можливим в результаті факту існування злочинної організації, що має репутацію такої, яка вчиняє насильницькі злочини і здатна помститися, або факту належності свідка до обмеженої соціальної групи, через що він перебуває в уразливому становищі.

Тиск може вчинятися різними способами. Найчастіше він здійснюється у ситуаціях, коли: 1) свідок є підлеглим особи, проти якої він дає показання; 2) злочин вчинено організованою групою чи злочинною організацією; 3) злочин вчинено в одній родині як соціально відокремленій групі.

Наскільки ж збігаються поняття "реальна загроза", передбачене у Законі, та "серйозний ризик"? Вважаємо, що поняття „серйозного ризику" є ширшим. Воно передбачає і потенційну загрозу.

Оперування ж терміном "реальна загроза" нерідко призводить до зволікання із застосуванням заходів безпеки в умовах, коли є загроза життю свідків. Слідчий (суддя), одержавши заяву (повідомлення) про таку загрозу, зобов'язаний перевірити її та прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки (ч. 3 ст. 52-1 КПК України). Адже нерідко йдеться про випадки, коли злочинцям нічого невідомо про особу як носія певної інформації. І конкретній людині, виходячи з формальних ознак, у такому разі нічого не загрожує. Загроза з'явиться лише тоді, коли про свідчення стане відомо зацікавленим у них особам. Отож, фактично забезпечення конфіденційності відомостей про особу можна розглядати як запобіжний захід. Однак воно необхідне з самого початку розслідування справ. Вживання ж у законодавстві України терміна "реальна загроза" інколи робить це неможливим.

Щоб позбутися сумнівів та невизначеності, які зумовлені фактом використання анонімних свідків у змагальному процесі, необхідне застосування процедури перевірки, результатом якої має бути встановлення ступеня надійності свідка. Надання свідку права давати показання анонімно само по собі є ризикованим, оскільки у такому разі захист не може пересвідчитися в їхній достовірності. За таких умов може бути відсутній справедливий баланс між сторонами.

Основний же ризик полягає у такому: 1) анонімний свідок може виявитися ненадійним через причини, пов'язані з його минулим (наприклад, раніше у нього спостерігались випадки розладу психіки, галюцинацій або просто схильність до брехні); 2) він міг мати невиявлені контакти з обвинуваченим (підсудним), у разі встановлення яких стала б зрозумілою причина його упередженого ставлення до останнього; 3) свідок може обмовити обвинуваченого (підсудного).

Доводиться констатувати, що законодавство України зазначеної вище процедури не передбачає. Проте й за нинішніх умов слідчий (суддя), наприклад, під час допиту свідка, фактично встановлює його надійність. При цьому свідок може, зокрема, пояснити, чому він знаходився у тому місці, де було вчинено злочин, і ці відомості залишаться поза справою (на них поширюється режим таємності), оскільки їхнє оприлюднення може дати можливість встановити дані про свідка зацікавленим у цьому особам.

У проекті КПК України міститься цілий розділ, присвячений цій проблемі, але він фактично повторює Закон, а не деталізує його. Зокрема, в цьому розділі немає чітких відповідей на такі запитання:

  1. Як провадиться впізнання за участю зазначених осіб? Звичайно, це запитання не виникає при впізнанні осіб за фотознімками, за відеотекою. Коли ж впізнання провадиться за участю обвинувачених (підозрюваних, підсудних), то постає запитання про понятих: де вони мають бути за відсутності візуального контакту – біля того, хто впізнає, чи біля осіб, що підлягають впізнанню?

У проекті КПК України (ст. 203) запропоновано в таких випадках провадити впізнання в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачить і не чує того, хто впізнає (ч. 4). Ця слідча дія провадиться в присутності двох понятих, які повинні пересвідчитись у можливості впізнання за умов, у яких воно провадилось, про що зазначається в протоколі (ч. 6). На практиці проблема унеможливлення візуального контакту вирішується шляхом залучення чотирьох понятих, двоє з яких перебувають у приміщенні біля осіб, що їх упізнають, а ще двоє – поруч із тим, хто впізнає.

  1. Як технічно унеможливити під час заслуховування в закритому судовому засіданні показань свідків (потерпілих), щодо яких прийнято рішення про забезпечення конфіденційності відомостей про них, їх візуальний контакт з іншими учасниками процесу?

  2. Чи може суддя перевірити дані про таких "таємничих" свідків?

Наприклад, у Росії в проекті згаданого вище аналогічного законодавчого акта передбачалося одержання зразка підпису такої особи, що давало суду змогу за наявності сумнівів перевірити відповідність йому підпису в процесуальному документі.

Це лише частина запитань, що виникли у процесі розслідування та судового розгляду кількох кримінальних справ.

Поставлені практикою запитання потребують якнайшвидшого вирішення шляхом деталізації у відповідних нормативних актах порядку здійснення заходів безпеки учасників кримінального судочинства, що суттєво зачіпають права інших його учасників. Це сприятиме додержанню законності як на досудовому слідстві, так і під час судового розгляду кримінальних справ та встановленню істини.

Література

  1. Адвокат. – 1999. – № 3. – С. 63-64.

  2. Ананиан Л.Л. Жестокость в семье. – М., 2000.

  3. Бояров В. Деякі питання захисту свідків за законодавством України // Право України. – 2001. – № 12. – С. 99.

  4. Бояров В.І., Рохненко О.В. Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. – № 5 (15). – 1999. – С. 37.

  5. Ван Мехелен и другие против Нидерландов: Судебное решение от 23 апреля 1994 года // Европейский суд по правам человека. Избранные решения в 2-х томах. – М., 2000. – Т. 2. – С. 440-454.

  6. Вісник Верховного Суду України. – 1999. – № 6 (16). – С. 22.

  7. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблемы безопасности участников уголовного процесса // Гос. и право. – № 2. – 2000. – С. 52-53.

  8. Галимов О.Х. Проблемы правового регулирования уголовного судопроизводства с участием малолетних. – Омск, 1997.

  9. Минеева Г.П. Уголовно-правовая охрана свидетеля и потерпевшого// Автореф. дисс. канд. юрид. наук. – М., 1993.

Loading...

 
 

Цікаве