WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальний процес та криміналістика деякі питання захисту свідків і потерпілих за законодавством України та зарубіжних держав - Реферат

Кримінальний процес та криміналістика деякі питання захисту свідків і потерпілих за законодавством України та зарубіжних держав - Реферат

Реферат на тему:

Кримінальний процес та криміналістика деякі питання захисту свідків і потерпілих за законодавством України та зарубіжних держав

Протягом останніх 10-15 років проблема захисту свідків є центром уваги судових систем у багатьох європейських державах. Нині дедалі частіше доводиться стикатися з тим, що не тільки свідки, а й нерідко і потерпілі не бажають проінформувати про відомі їм дані щодо злочину. Тут і "небажання зв'язуватися з правоохоронними органами", особиста зацікавленість (у тому числі й підкуп), а головне – боягузництво – як потенційне, так і реальне (наслідок вже вчиненого впливу). Тому особливого значення набувають питання забезпечення недоторканності осіб, які можуть надати допомогу слідству у виявленні злочинців, тобто захисту їх від погроз та посягань. Про актуальність наведеного свідчать, зокрема, дані опитування працівників правоохоронних органів, які зазначили, що у кожній другій кримінальній справі простежено вплив на потерпілих і свідків [9, с. 13]. Стан незахищеності потерпілого зумовлює і неможливість здійснення правосуддя на основі принципу змагальності сторін, оскільки не можна очікувати від потерпілого активності у використанні кримінально-процесуальних прав (природної умови змагальності), якщо така активність тягне за собою посткримінальний вплив, в тому числі його найжорсткіші форми – побиття, вбивства. Тому захист цих осіб, членів їх сімей та близьких родичів став нагальною необхідністю. Це обов'язок державних органів, який має реалізовуватися з метою забезпечення цілісності та ефективності кримінального правосуддя [3, с. 99].

Матеріали справ, які розглядають суди України, свідчать про те, що потерпілі, свідки та інші учасники кримінального процесу звертаються із заявами про забезпечення безпеки лише в поодиноких випадках. Проте факти погроз на адресу потерпілих і свідків значно поширені.

За повідомленням Київського міського суду, у райсудах м. Києва траплялися випадки ухилення потерпілих і свідків від явки до суду внаслідок впливу на них шляхом погроз та інших протиправних дій з боку родичів підсудних, про що вони усно повідомляли суддям, але з заявами про застосування до них заходів забезпечення безпеки не зверталися [1, с. 63].

Справа В., К., П., обвинувачених у крадіжці в особливо великих розмірах, розбої при обтяжуючих обставинах, грабежі та інших злочинах не розглядалися більше ніж півроку у зв'язку з неявкою потерпілих і свідків. Відповідно до отриманої оперативної інформації, неявка цих осіб була зумовлена погрозами розправою з боку зацікавлених осіб. Але заяв про забезпечення безпеки не було.

У Радянському райсуді м. Києва через неявку потерпілого і свідків понад 5 місяців не вирішувалася справа П. та С., обвинувачених за ч. 3 ст. 141, ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 145, ст. 191 КК України 1960 року [1, с. 64].

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, нерідко потрапляють під вплив родичів та знайомих обвинувачених, особливо в справах про тяжкі насильницькі злочини. Вони побоюються давати правдиві свідчення, а після закінчення досудового слідства взагалі ухиляються від явки в судові засідання.

Через погрози потерпілі чи свідки нерідко під різними приводами від'їжджають на час розгляду справи за межі м. Києва або навіть і держави, залишаючи при цьому заяви, в яких підтверджують показання, що давали на досудовому слідстві, та просять розглянути справу за їх відсутності.

Під час розгляду Дарницьким райсудом м. Києва справи Д., обвинуваченого за ч. 3 ст. 142 КК України 1960 року, потерпіла Б. не з'являлася в судове засідання через погрози на її адресу. За розпорядженням начальника Дарницького райвідділу міліції потерпілу по дорозі до суду і додому супроводжували працівники міліції [1, с. 63].

Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови № 10 акцентував увагу судів на тому, що з метою запобігання розголошенню показань потерпілих і свідків, які викривають злочинців, за наявності пов'язаної з цим реальної загрози посягання на їхнє життя, здоров'я, житло чи майно, суди мають розглядати кримінальні справи (особливо про злочини, вчинені організованими групами) в закритому судовому засіданні. Такої практики, зокрема, дотримується місцевий суд м. Києва [1, с. 63-64].

З заявою до Кролевецького райсуду Сумської області про застосування заходів безпеки у лютому 1998 року звернувся потерпілий Д. (справа Л. і О., обвинувачених за ч. 3 ст. 144 КК України 1960 року), посилаючись на те, що невідомі особи вимагають від нього змінити свої показання, просив розглянути справу в закритому судовому засіданні. У цій же справі до районного прокурора звернулася мати потерпілого у зв'язку з погрозами по телефону вчинити розправу над її сином, невісткою, онукою та просила вирішити питання щодо здійснення прослуховування телефонних переговорів для встановлення осіб, які погрожували. З огляду на це застосовувалося прослуховування телефону потерпілого, у його квартирі встановлено пристрій для визначення номера телефонного абонента. Справу розглянуто у закритому судовому засіданні [1, с. 63-64].

Пленум Верховного Суду України також визнав правильною у зазначених вище випадках практику допиту судом потерпілих і свідків за відсутності підсудного чи інших свідків із таким оголошенням їхніх показань.

Під час судового провадження справ з метою забезпечення безпеки потерпілих і свідків суди застосовували також інші заходи безпеки потерпілих і свідків, передбачені ст. 15 Закону. Зокрема, під час розгляду справи щодо К., обвинуваченого в умисному вбивстві, свідка Н. у зв'язку із погрозами викликали до суду через прокуратуру Ленінградського району м. Києва за іншою адресою, ніж зазначено в обвинувальному висновку[6, с. 22].

Доцільно було б під час досудового слідства з метою забезпечення прав осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, роз'яснювати їм зміст названого Закону і повідомляти про можливість звернення до правоохоронних органів з приводу застосування заходів забезпечення безпеки.

Активну роботу по захисту учасників кримінального процесу проводять в США і в країнах Західної Європи з 80-х років. З 1971 року в США діє федеральна Програма захисту свідків. У тому році за її допомогою були захищені 92 свідки. У період з 1975 по 1977 рік в середньому 450 свідків щорічно "включались" в Програму, у першій половині 90-х років – близько 200 свідків у рік. До 1996 року кількість захищених становила близько 15 000 осіб. Однією з основних умов є те, що жоден свідок не може бути прийнятий в Програму, якщо він не є "дуже важливим свідком по справі, яка стосується значного злочину, вчиненого організованою злочинною групою, чи іншого тяжкого злочину, і якщо тільки цей свідок підлягає небезпеці в результаті дачі показань". У додаток до цього критерію рекомендується, щоб щорічно в Програму приймалось не більше 360 свідків, оскільки лише такій кількості свідків може бути забезпечений захист.

Перш, ніж свідку надається можливість скористатися послугами Програми, Міністерство Юстиції та свідок підписують меморандум, в якому зазначаються обов'язки свідка, виконання яких є передумовою для прийняття в члени Програми.

Так, зміна місця проживання в системі заходів захисту необхідна, але слід враховувати і її критику: заступник федерального атторнея по федеральному округу Колумбія Дж. Рамсей Джонсон звертає увагу на те, що програми захисту свідків (як федеральна, так і Короткострокова) "не володіють достатньою гнучкістю та ставлять надто високі вимоги в плані самодисципліни по відношенню до свідків та членів сімей (нагадаємо, суть американських програм полягає в переселенні та тимчасовому поміщенні в безпечне місце). Ми потребуємо більш гнучких методів, які, як правило, не потребують великих фінансових витрат. Наприклад, покупка квитка на автобус для свідка, щоб він поїхав в інше місто та провів там деякий час у родичів. Інший випадок – оплата перебування свідка в готелі протягом декількох днів, що дало б йому можливість подолати страх удалечі від тих, хто йому погрожує в тому місці, де він живе. Застосування програм захисту свідків повинно відрізнятися гнучкістю залежно від конкретної ситуації, процесу розслідування та потреб кожного конкретного свідка".

Конгресом у 1982 році в США був прийнятий Закон "Про захист жертв і свідків злочинів", а 12 жовтня 1984 року – Закон "Про посилення безпеки свідка". Згідно з цим законом захищаються не тільки родичі свідка, але й особи, які тісно пов'язані зі свідком, якщо вони піддаються небезпеці через його участь у судочинстві. Ці особи належать до кола захищуваних і в Німеччині (відповідно з прийнятим у 1998 році Законом "Про регулювання питань забезпечення захисту свідків, яким загрожує небезпека"). В Молдові при розробці закону про захист осіб, які сприяють здійсненню правосуддя, також передбачили захист не тільки родичів, але й інших осіб, "через яких здійснюється тиск на учасників кримінального судочинства" [7, с. 52-53].

Відповідно до 52 КПК ФРН свідоцьким імунітетом наділені заручені, колишнє подружжя, всі родичі по прямій лінії, до третього коліна – по непрямій лінії; за КПК Франції – свояки, колишнє подружжя; відповідно до КПК Польщі – свояки, особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, при цьому розлучення та скасування усиновлення не припиняють дії свідоцького імунітету.

Loading...

 
 

Цікаве