WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-правова реституція (за законодавством України та деяких інших європейських держав) - Реферат

Кримінально-правова реституція (за законодавством України та деяких інших європейських держав) - Реферат

Реферат на тему:

Кримінально-правова реституція (за законодавством України та деяких інших європейських держав)

Кримінально-правова реституція (лат. rеstitutіо – поновлення) – це поновлення прав і законних інтересів потерпілого від злочину шляхом відшкодування обвинуваченим, підсудним чи засудженим завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди.

Основою кримінально-правової реституції є restitutio іп іпtergrит – поновлення у початковому становищі як форма захисту порушених прав у римському цивільному праві, що застосовували у випадках, коли угоду булоукладено внаслідок, зокрема, обману чи погрози. На відміну від цивільно-правової реституції кримінально-правова реституція не може бути двосторонньою. Проте, в цивільному праві України одностороння реституція також застосовується, зокрема, у разі визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, у зобов'язаннях, що виникають через заподіяння шкоди або із безпідставного набуття майна тощо 5.

В Україні та інших постсоціалістичних державах питання цивільної відповідальності у разі вчинення злочину традиційно належить до сфери кримінально-процесуального, цивільного і цивільного процесуального права, а тому у кримінальних законах майже не відображене, і фахівці з кримінального права цих питань, як правило, уникають.

Практично єдиним фахівцем саме з кримінального права, хто досліджував це питання, є А.М. Бойко. Він звертався і до досвіду зарубіжних держав, що, між іншим, дало йому змогу сформулювати слушні висновки про те, що кримінально-правовий обов'язок відшкодування заподіяної злочином шкоди:

1) за кримінальним законодавством різних держав використовують як вид покарання (основного чи додаткового), як умову для застосування умовного засудження та відстрочки виконання вироку (і в цій якості є найефективнішим засобом досягнення цілей ресоціалізації та спеціального попередження), у разі дострокового зняття судимості, а добровільне здійснення такого відшкодування оцінюють як позитивну посткримінальну поведінку підсудного під час призначення йому покарання;

2) є кримінально-правовим засобом впливу на засудженого;

3) може бути ефективним засобом покарання, але тільки щодо неповнолітніх;

4) пов'язаний з виконанням, насамперед, пенальних і лише, у другу чергу, компенсаційних функцій;

5) у разі покладення його на засудженого має узгоджуватися судом з накладеним покаранням у вигляді штрафу, щоб не погіршувати можливостей здійснення відшкодування; при цьому можливе застосування штрафу на пільгових умовах (зокрема частинами);

6) може бути виконаний засудженим за допомогою інших осіб тощо 1, с. 8, 14.

Ці висновки є справедливими і на сьогодні, за винятком того, що насправді обов'язок відшкодувати заподіяну злочином шкоду як вид покарання не застосовується. Він застосовується як вид, так званого, „заходу" („заходу безпеки"), але покарання і „захід" – не одне й те саме [12, c. 368-389, 599-605]. Як окремий вид покарання примусова кримінально-правова реституція застосовується хіба що в Англії. Відповідно до ст. 104 Закону про кримінальне судочинство суд може наказати правопорушникові сплатити відшкодування потерпілому за образу його особи або втрачене майно. Місцеві (магістратські) суди можуть призначити відшкодування до 2 тис. фунтів стерлінгів за будь-яке одиничне правопорушення [3, с. 155].

У кримінальному законодавстві відшкодування заподіяної злочином шкоди розглядають в двох аспектах – як добровільне і як примусове. З цього випливають і різні правові наслідки такого відшкодування.

Добровільна кримінально-правова реституція може полягати у відверненні винним шкідливих наслідків вчиненого злочину (наприклад, повернення викраденого майна) та/або відшкодуванні завданих збитків (відшкодування вартості поховання або лікування потерпілого – витрати на медикаменти, лікувальне харчування, відшкодування вартості знищеного чи викраденого майна тощо) чи усуненні заподіяної шкоди (заміна пошкодженої речі на аналогічну, її ремонт тощо).

У новому КК України передбачене розширення стимулюючої функції добровільної кримінально-правової реституції. Так, добровільна кримінально-правова реституція визнається обставиною, що пом'якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66), а також однією з умов, необхідних для прийняття рішення про: звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дієвим каяттям (ст. 45); та у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) або за незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289); призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (п. 2 ч. 1 ст. 66 і ст. 69). Аналогічні положення існують у кримінальних законах більшості інших держав Європи.

Що стосується примусової кримінально-правової реституції, то в Україні вона передбачена ст. 105 КК. Згідно з цією статтею неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд може застосувати до неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, такий примусовий захід виховного характеру, як покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки.

У решті випадків, коли треба було б застосувати примусову кримінально-правову реституцію, застосовуються широкі можливості, передбачені Цивільним кодексом України (ЦК). Якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, то завдана внаслідок злочину майнова шкода майну фізичної особи або шкода, заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю, відшкодовується потерпілому та відповідним іншим особам (дитині потерпілого, його дружині тощо) державою (ст.ст. 1177, 1207 ЦК). Умови та порядок такого відшкодування встановлюються законом 4.

Проектом Кримінального кодексу України, підготовленим робочою групою Комісії Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби із злочинністю під керівництвом доктора юридичних наук, професора В.М. Смітієнка, було запропоновано передбачити примусову кримінально-правову реституцію як вид покарання (ст. 52). Таке покарання мало застосовуватись до фізичних та юридичних осіб і полягати у примусовому та обов'язковому відшкодуванні засудженим завданої потерпілому матеріальної і моральної шкоди. При цьому питання про застосування кримінально-правової реституції за проектом підлягало обов'язковому розглядові судом у будь-якій кримінальній справі, навіть незалежно від наявності у ній потерпілого, а незастосування її мало бути мотивованим у вироку. Пропонувалось виділяти повну і неповну кримінально-правову реституцію, а також встановити, що кримінально-правова реституція щодо неповнолітнього, якого визнано винним, має проводитися за рахунок наявних його коштів та коштів батьків або осіб, які їх замінюють 2, с. 24.

Так само, як і в КК України, в кримінальних законах більшості інших держав кримінально-правова реституція прямо зазвичай не згадується і присвячених їй спеціальних розділів чи глав у цих КК, як правило, немає. Проте існують і винятки.

У КК Польщі обов'язок відшкодувати шкоду віднесено до кримінально-правових заходів. Він покладається на засудженого за заявою потерпілого чи іншої уповноваженої особи у разі засудження за злочини: які викликали смерть, тяжкий розлад здоров'я, порушення діяльності органів чи розлад здоров'я; проти безпеки руху; проти довкілля; проти власності; господарські. При цьому положення цивільного права щодо позовної давності не застосовуються (ст. 46) [8].

Іспанський законодавець вважав за необхідне включитипитання про кримінально-правову реституцію саме до кримінального закону. У КК Іспанії встановлено, що кожна особа, яка підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину чи проступку, також притягується і до цивільної відповідальності, якщо заподіяно збитки; розгляд справи про відшкодування збитків окремо від розгляду кримінальної справи – у порядку цивільної юрисдикції – є можливим лише за бажанням потерпілого (ст.ст. 116, 126). Виняток з цього правила зроблено у ст. 272 лише стосовно злочинів проти інтелектуальної власності: похідна від них цивільна відповідальність настає за Законом про інтелектуальну власність. У КК Іспанії ретельно визначено: 1) межі цивільної відповідальності у разі вчинення злочину чи проступку (ст. 116); 2) можливість заміни її суб'єкта, зокрема страхувальником (ст. 117); 3) випадки, за яких особу, яка не підлягає кримінальній відповідальності, не звільняють від цивільної відповідальності (ст. 118); 4) випадки, коли цивільна відповідальність, у т. ч. додаткова, покладається на фізичних чи юридичних осіб, зокрема тих, діями яких створено умови для вчинення злочинного діяння (ст.ст. 118, 120, 122) (йдеться, наприклад, про: батьків неповнолітніх; юридичних осіб, які займаються виробництвом чи комерцією, за злочини чи проступки, вчинені їхніми працівниками під час виконання своїх обов'язків; фізичних чи юридичних осіб, які володіють засобами підвищеної небезпеки, з використанням яких були вчинені злочини чи проступки; осіб, які налякали людину, внаслідок чого вона вчинила злочин чи проступок у стані сильного страху); 5) випадки субсидіарної цивільної відповідальності держави, провінції тощо за шкоду, заподіяну їхніми представниками, агентами, посадовими особами під час виконання своїх обов'язків (ст. 121).

Loading...

 
 

Цікаве