WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особливості застосування непрямих методів для встановлення злочинного приховування оподатковуваного доходу у США - Реферат

Особливості застосування непрямих методів для встановлення злочинного приховування оподатковуваного доходу у США - Реферат

Як свідчать матеріали судової практики, у більшості випадків аналізований непрямий метод застосовується для доведення факту невключення певних джерел доходу до бази оподаткування, а отже і до податкової декларації. Виокремлюють чотири основні стадії встановлення податкової недоїмки: 1) доказування того, що відповідні грошові суми є оподатковуваним доходом платника; 2) встановлення факту отримання цих коштів платником; 3) доведення невключення платником цих сум до своєї податкової декларації; 4) доказування особистої участі обвинуваченого у недекларуванні отриманих коштів та у розпорядженні ними на свій розсуд. При цьому від сторони обвинувачення не вимагається обов'язкового надання доказів того, на які саме цілі були витрачені отримані й незадекларовані кошти [2].

У тих випадках, коли обвинувачення має доступ до усієї бухгалтерської та фінансової документації платника, воно порівнює зафіксовані дані з відомостями, вказаними у податковій звітності. Це робиться для того, щоб встановити, які саме джерела доходу знайшли відображення у бухгалтерському та фінансовому обліку. Усі встановлені нові джерела будуть автоматично свідчити про заниження доходу. Можливість порівняти дані бухгалтерського обліку платника із показниками, вказаними у його податковій декларації, є значною перевагою для сторони обвинувачення, оскільки сприяє успішному встановленню умисного заниження оподатковуваного доходу.

Найбільшу суспільну небезпечність мають ті кримінально карані податкові делікти, які пов'язані із переведенням платником податків коштів підконтрольної йому корпорації у свою приватну власність і наступним розпорядженням коштами вже у якості фізичної особи. При цьому корпоративні фонди списуються як витрати, пов'язані із поточною діяльністю.

У такий спосіб обвинувачений отримує подвійну перевагу: по-перше, так звані „витрати" корпорації незаконно виключаються із загального оподатковуваного доходу і не включаються до декларації з податку на прибуток корпорації; по-друге, одержувач корпоративних коштів (а це як правило засновник або співвласник корпорації) не відображає такий прибуток у декларації з податку на прибуток фізичної особи.

Справа США проти Блісс (1984 р.) демонструє специфіку застосування методу встановлення джерел доходу для доведення фіктивних витрат платника податків. У справі було встановлено, що обвинувачений оформив чеки з банківського рахунку своєї фірми на фіктивну компанію, склав перекручені накладні і наказав своїм працівникам перевести чеки у готівку. Згодом більша частина коштів була повернута обвинуваченому у вигляді готівки. Сторона обвинувачення надала чеки, фальшиві накладні, а також свідчення працівників про те, що чеки не були витрачені на ділові потреби, як це пояснював обвинувачений Блісс. Наймані працівники також пояснили, що обвинувачений повідомив їм про те, що отримані готівкові кошти звільнені від оподаткування, а також наказав надавати Службі внутрішніх доходів – федеральному податковому відомству (далі у цій статті – СВД) завідомо недостовірні свідчення стосовно цієї схеми після початку розслідування. Під час перегляду справи в апеляційному порядку захист обвинуваченого намагався спростувати докази того, що до місцевого відділу СВД були подані завідомо перекручені податкові декларації. Однак апеляційний суд восьмого округу залишив обвинувальний вирок суду першої інстанції без змін, зазначивши, що представлені докази є більш, ніж достатніми [3].

Одним із різновидів методу встановлення джерел доходу виступає метод відсоткового складу, який є особливо ефективним для перевірки невеликих закладів роздрібної торгівлі, громадського харчування та сфери обслуговування населення. Наприклад, практика податкових перевірок діяльності піцерій у США показує, що їх власники зазвичай не повністю відображають у звітності грошові надходження від реалізації продукції. Крім цього, американські податківці володіють достовірною інформацією про те, що робота найманих працівників часто оплачується шляхом передачі їм готівки „у конвертах" без відображення таких виплат у податковій звітності. Також власники піцерій нерідко здійснюють закупки продуктів готівкою, не залишаючи чеків або квитанцій, які могли б використовуватися як документи звітності [4].

Такий непрямий метод, як метод оцінки приросту активів, є одним із найбільш часто задіюваних у кримінальних податкових справах, що пояснюється його практичністю і відносною легкістю застосування. Підставою звернення до нього є здебільшого випадки, коли документи обліку взагалі не існують або є серйозні підстави сумніватися в їх достовірності. Даний метод, який дозволяє лише приблизно встановити суму оподатковуваного доходу, базується на наступній концепції: якщо платник податків наприкінці фінансового року має приріст активів порівняно із початком року, то таке збільшення за вирахуванням неоподатковуваних джерел (подарунків, позик та активів, отриманих у спадщину) і буде становити його справжній оподатковуваний дохід за рік [5].

Використання розглядуваного методу може розраховувати на успіх у тому разі, коли уряд встановить початкове значення доходу (активи за балансовою вартістю мінус зобов'язання) із достатньою точністю, а потім продемонструє значне збільшення доходу протягом кожного року, включеного до акту обвинувачення. Присяжні зроблять висновок про те, що збільшення валового доходу – це і є незадекларований оподатковуваний дохід, якщо обвинувачення встановить джерело таких надходжень або відніме усі можливі неоподатковувані джерела. Вважається, що умисел у діях платника має місце у тому разі, якщо він намагався своїми діями, паралельно із заниженням доходу, ввести в оману СВД або приховати відомості фінансового характеру.

У справі США проти Шафера (1978 р.) апеляційний суд п'ятого округу чітко встановив п'ять основних стадій використання методу оцінки приросту активів: 1) підрахування валового доходу станом на кінець фінансового року; 2) віднімання суми валового доходу, визначеного на початок цього ж фінансового року; 3) додавання до отриманої суми невід'ємних витрат для власних потреб, включаючи витрати на прожитковий мінімум; 4) віднімання сум надходжень із джерел, які не підлягають оподаткуванню; 5) порівняння отриманого фінансового результату із сумою задекларованого доходу з метою встановлення суми можливого заниження [6].

Один із найбільш складних моментів, пов'язаних із використанням методу оцінки приросту активів, полягає у встановленні суми заниженого доходу, якщо платник протягом року використовував готівкові кошти. Лінію захисту платника, який спирається на свідчення про свої готівкові заощадження, американські юристи називають "готівковим бар'єром". Типовий сценарій лінії захисту виглядає таким чином: обвинувачений, обґрунтовуючи відсутність умисно заниженого доходу, заявляє, що протягом багатьох років до початку кримінального переслідування заощаджував певні суми готівкою, які внаслідок тих чи інших причин не декларував і які став витрачати тільки протягом останнього звітного періоду. Зрозуміло, що судам потрібно дуже ретельно перевіряти усі матеріали справи з метою відрізнити цілком правомірні ситуації накопичення коштів від випадків завідомо шахрайських приховувань елементів бази оподаткування. Сторона обвинувачення у свою чергу повинна встановити із великим ступенем точності суму готівки, що належала платнику на початку оподатковуваного періоду. Адже ця цифра істотно впливає на сукупний валовий дохід, що встановлюється за допомогою методу оцінки приросту активів.

Матеріалами справи США проти Каррігера (1979 р.) було встановлено, що сума готівки, яка перебувала у розпорядженні платника податків і на початку, і в кінці інкримінованого йому періоду, складала 500 дол. Таким чином, приріст саме готівкових активів не відбувся [7].

Безготівкові кошти на банківських рахунках також є активом, приріст якого оцінюється за допомогою розглядуваного методу. Встановлення цих сум, як правило, не викликає труднощів, оскільки банк на запит правоохоронних органів може надати річний баланс по рахунку вкладника. Проблеми виникають тоді, коли платник податків відкриває декілька банківських рахунків на ім'я членів своєї сім'ї або третіх осіб, а потім заявляє, що сам ніякого відношення до них не має. У таких випадках обвинувачення має точно встановити, чи перевела особа власноруч кошти на ці рахунки і чи використовувала їх надалі для своїх потреб. Якщо відповідь на ці питання позитивна, залишки на рахунках будуть включені до сукупного доходу обвинуваченого.

Loading...

 
 

Цікаве