WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Про поняття Протизаконне насильство, Тяжка образа та Систематичне знущання в складах злочинів, передбачених в ст.116 та ст.123 КК України - Реферат

Про поняття Протизаконне насильство, Тяжка образа та Систематичне знущання в складах злочинів, передбачених в ст.116 та ст.123 КК України - Реферат

Більшість науковців при визначенні поняття насильства як обставини, що може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, звертають увагу на те, що таке насильство, як про це вказує сам законодавець, повинно бути протизаконним [3, с. 184-185; 5, с. 63]. При цьому наголошується, що правомірне застосування фізичного чи психічного насильства, наприклад, при здійсненні представником влади законних дій, які необхідно пов'язані із заподіянням насильства (наприклад, при затриманні небезпечного злочинця), також може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, проте в такому випадку такий стан не може бути підставою для пом'якшення відповідальності винного [9, с. 25]. Нам видається, що правильно по суті вирішують питання про те, чи повинно бути насильство протиправним і чи повинно воно бути обов'язково кримінально-протиправним, А.В. Байлов та Л.В. Сердюк, які взагалі пропонують відмовитися від вказівки на протизаконність насильства. На їхню думку, в юридичному значенні поняття "насильство" слід розглядати тільки як протизаконне. Не може бути законного насильства. Поняття "насильство" вже містить у собі ознаку протизаконності [7, с. 4-5; 10, с. 13].

Наведений аналіз підходів до розуміння змісту поняття насильства, що може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, в складах злочинів, що передбачені в ст. 116 та ст. 123 КК України, дозволив зробити такі висновки:

по-перше, на сьогодні використовуючи тільки метод системного аналізу кримінально-правових норм неможливо дати відповідь на питання про те, чи охоплюється поняттям насильства тільки протиправний фізичний, або також і протиправний психічний вплив на особу;

по-друге, при вирішенні питання про зміст поняття "насильство", яке вживається в ст. 116 та ст. 123 КК України, необхідно враховувати те, що терміном "насильство" законодавець в більшості випадків позначає таку ознаку об'єктивної сторони складу злочину як спосіб вчинення злочину, але в названих статтях це не ознака складу злочину. Цим терміном позначається поведінка потерпілого, що знаходиться за межами складу злочину, а це означає, що і при тлумаченні змісту поняття, що ним позначається, повинні враховуватися інші фактори. Перш за все, суб'єктивне сприйняття винною особою такої поведінки потерпілого, а також здатність такої поведінки обумовлювати виникнення стану сильного душевного хвилювання у винного. Правильною в цьому відношенні треба визнати позицію тих науковців, які вказують на те, що основною вимогою, яка пред'являється до насильства у складах злочинів, передбачених в ст. 116 та ст. 123 КК України, є здатність такого насильства викликати стан сильного душевного хвилювання [11, с. 259];

по-третє, треба визнати, що законодавець, використовуючи поняття насильства в ст. 116 та ст. 123 КК України, суттєво і, наш погляд, безпідставно обмежує коло обставин, які можуть обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання. Так, Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" вказує, що поняттям насильства охоплюється погроза заподіяти фізичну, майнову або моральну шкоду, але чомусь саме заподіяння майнової чи моральної шкоди поняттям насильства не охоплюється. Така ж позиція простежується і в літературі. Навіть ті науковці, які під насильством розуміють як протиправний фізичний та психічний вплив на людину, не відносять до нього знищення чи пошкодження майна [2, с. 290-291]. І лише окремі науковці, розширюючи зміст поняття психічне насильство, вважають, що ним охоплюється, і сам факт розголошення неправдивих відомостей про особу [12, с. 208];

по-четверте, навіть за максимально широкого розуміння змісту поняття насильства, коли ним будуть охоплюватися будь-які агресивні діяння, в тому числі і знищення чи пошкодження майна, цим поняттям, на думку більшості вчених, все одно не буде охоплюватися розголошення відомостей, які певні особи бажають зберегти в таємниці (реалізація погрози заподіяти моральну шкоду). Проте якщо лише сам факт погрози розголосити такі відомості може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, то очевидно, що і безпосереднє розголошення таких відомостей тим більше може обумовити виникнення такого стану;

по-п'яте, видається, що термін "насильство" для позначення протиправної поведінки потерпілого вживається законодавцем в названих складах злочинів невдало. Його цілком можна замінити на інший термін, що буде позначати поняття більш широке за змістом, яке буде охоплювати найрізноманітніші форми прояву протиправної поведінки потерпілого, включаючи і різного роду погрози, і реалізацію цих погроз – "протиправна поведінка".

Розуміння змісту поняття "тяжка образа" також викликає окремі питання, які не знаходять свого однозначного вирішення. В науковій літературі з приводу цієї обставини спірним залишається проблема критеріїв віднесення образи до тяжкої. Чи потрібно при цьому брати до уваги лише об'єктивну тяжкість образи, чи необхідно, навпаки, вирішувати це питання з урахуванням лише суб'єктивного сприйняття винним образи або поєднувати ці два підходи?

В одному з перших Науково-практичних коментарів КК УРСР вказувалося, що суд повинен вирішувати питання про тяжкість образи виходячи не з індивідуальних характеристик кожної особи, а керуючись при цьому певними об'єктивними критеріями, наприклад "соціалістичною правосвідомістю" [13, с. 247]. Згодом в науковій літературі почали звертати увагу на той факт, що сприйняття образи є дуже індивідуальним, а отже вирішувати питання про тяжкість образи не беручи при цьому до уваги суб'єктивне сприйняття її винним неправильно [6, с. 92]. Проте, визнаючи необхідність врахування як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів, різні науковці роблять акцент на більшій важливості врахування чи то суб'єктивних, чи то об'єктивних факторів. Так, В.І. Борисов, В.М. Куц, С.В. Бородін, О.М. Попов вважають, що при визначенні ступеня тяжкості образи треба брати до уваги не тільки індивідуальні особливості особи, але й вирішувати це питання з позицій суспільної свідомості, враховуючи загальноприйнятий еталон поведінки в суспільстві. При цьому перебільшення значення індивідуальних особливостей особи винного, на їхню думку, може призвести до втрати цього загальноприйнятого еталона поведінки [9, с. 25; 3, с. 186; 14, с. 120]. Дотримуючись цієї точки зору, В. Козаченко та І. Курченко стверджують, що використання так званого "лагерного" жаргону в процесі спілкування не повинно визнаватися підставою для виникнення стану сильного душевного хвилювання [15, с. 21]. Це положення викликає такі заперечення:

по-перше, таке застереження не тільки не випливає із закону, а навпаки, суперечить йому;

по-друге, визначальним при вирішенні цього питання очевидно, що повинна бути не форма спілкування, а його суб'єктивне сприйняття. Оскільки в іншому випадку і використання для образи мови глухонімих між тими, хто її розуміє, також може бути поставлено під сумнів, адже вона також не є загальноприйнятою формою спілкування і незрозуміла для більшості.

Інші науковці, зокрема Т.Г. Шавгулідзе, вважають, що при вирішенні питання про те чи була образа тяжкою, перш за все, треба виходити саме з суб'єктивних моментів сприйняття особою такої образи. Адже значення образи для кожної людини залежить від її індивідуальних (психологічних, фізичних та емоційних) особливостей: хворобливий фізичний і психічний стан, вагітність, тип темпераменту, приналежність до певних соціальних груп тощо [16, с. 136].

Нам видається, що позиція тих науковців, які вважають, що при вирішенні питання про тяжкість образи до уваги обов'язково треба брати її об'єктивний зміст, так чи інакше призводить до того, що в окремих випадках суб'єктивне сприйняття образи буде нівелюватися. Адже застосування об'єктивного критерію при вирішенні цього питання завжди буде базуватися на певному сумніві в тому, що не зважаючи на те, що у конкретної особи на поведінку потерпілого виник стан сильного душевного хвилювання, але в іншої особи такий стан міг і не виникнути. Справа в тому, що тут необхідно брати до уваги те, що причина завжди рівна своєму наслідкові – немає маленьких причин, які б спричиняли великі наслідки, і навпаки. Тобто, коли вже образа обумовила виникнення стану сильного душевного хвилювання, то очевидно, що для цієї конкретної особи вона була тяжкою, не зважаючи на те, що більшість інших осіб на неї могли зреагувати по-іншому. Шукати об'єктивний критерій тяжкості образи означає, що є певний перелік образ, які у всіх і кожного або принаймні у більшості обумовлять виникнення такого стану. В цьому відношенні не зовсім правильною видається думка О.М. Попова, який вказує на те, що необхідність врахування психоемоційних особливостей винного у відриві від оцінки дій потерпілого може призвести до багатьох помилок, коли один лише погляд може обумовити виникнення у винної особи стан сильного душевного хвилювання [14, с. 120]. Справа в тому, що образа – це завжди протиправна та аморальна поведінка і саме з такою поведінкою пов'язується законодавцем можливість виникнення стану сильного душевного хвилювання.

В цьому відношенні, на наш погляд, правильно вирішується розглядуване питання тими науковцями, які вважають за необхідне визначальне значення надавати саме суб'єктивним факторам. Адже в одних випадках у однієї людини протиправна поведінка іншої особи може викликати стан сильного душевного хвилювання, а в іншої така сама поведінка викличе лише просте емоційне збудження – все залежить тільки від індивідуальних особливостей конкретної особи. Іноді слова можуть вимовлятися ввічливим тоном, проте в них може вкладатися особливий образливий зміст, який зрозумілий лише тій людині, якій ці слова адресовані [17, с. 7]. Як зазначає О.Д. Сітковська, в літературі найбільш поширеним є визначення тяжкої образи як грубого приниження честі та гідності особи, при цьому підкреслюється, що "менш тяжка образа" не повинна викликати особливо хворобливої реакції. Проте, на її думку, обидва ці положення мають один спільний недолік: вони не враховують суб'єктивного фактору, значимості ситуації для суб'єкта. З психологічної точки зору відсутня пряма залежність між об'єктивною тяжкістю образи та суб'єктивним її сприйняттям, розмірами зворотної реакції людини. Отже, приводом для афективної розрядки може бути навіть самий незначний привід, в тому числі, звичайно, і "менш тяжка образа" [18, с. 39].

Loading...

 
 

Цікаве