WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальне право та кримінологія співвідношення суміжних складів злочинів і складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами - Реферат

Кримінальне право та кримінологія співвідношення суміжних складів злочинів і складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами - Реферат

Таким чином, доведено, що суміжні склади злочинів від складів злочинів, передбачених кримінально-правовими нормами, що конкурують, як загальна і спеціальна, чи як частина і ціле можна відрізнити за кількома, наведеними вище критеріями.

Співвідношення суміжних складів злочинів із складами, передбаченими конкуруючими спеціальними нормами має певні особливості порівняно із співвідношенням суміжних складів злочинів із складами, передбаченими нормами, що перебувають між собою у конкуренції інших видів. Зокрема, існує більше подібностей між певною категорією суміжних складів злочинів із тими, які передбачені конкуруючими спеціальними нормами. Тому вважаю за потрібне окремо розглянути це питання. Ця проблема потребує окремого дослідження ще й тому, що навіть автори, які у своїх роботах констатують наявність різниці між суміжними складами злочинів і тими, які передбачені конкуруючими нормами, не виявляють єдності поглядів щодо місця у цьому співвідношенні складів злочинів, передбачених конкуруючими спеціальними нормами.

Щодо цієї проблеми у кримінально-правовій літературі можна простежити три підходи.

Перший підхід полягає в тому, що більшість авторів, досліджуючи проблеми застосування кримінального закону, кримінально-правової кваліфікації, зокрема конкуренції кримінально-правових норм, виділяючи самостійним видом конкуренції конкуренцію спеціальних норм, не піднімали питання про їх співвідношення із суміжними складами злочинів [3, 100-106; 10, с. 176-179].

Другий підхід полягає у ототожненні суміжних складів злочинів і передбачених конкуруючими спеціальними нормами. Так, Є.В. Благов [1, с. 116 134] та Л.В. Іногамова-Хегай [7, с. 36-50] склади злочинів, які у кримінально-правовій літературі прийнято вважати такими, що передбачені конкуруючими спеціальними нормами, відносять до суміжних. А такого виду конкуренції кримінально-правових норм, як конкуренція спеціальних норм між собою, не визнають взагалі [2, с. 16].

Л.В. Іногамова-Хегай не систематизує критерії, за якими можна відрізнити суміжні склади злочинів від складів, передбачених конкуруючими нормами й не вступає в дискусію з приводу приналежності складів злочинів, передбачених конкуруючими, як спеціальні, нормами до категорії суміжних. Вона, називаючи їх в одних випадках суміжними нормами, у інших – суміжними злочинами, з не збіжними, сумісними ознаками просто розглядає як приклади суміжності. Про такий вид конкуренції, як конкуренція спеціальних норм взагалі мову не веде. Але наведений нею приблизний перелік пар складів злочинів, які вона відносить до суміжних, свідчить, що ця авторка суміжними складами злочинів вважає, як ті склади злочинів, що мають поряд із спільними розмежувальні ознаки, так і ті, які у кримінально-правовій науці прийнято вважати передбаченими конкуруючими, як спеціальні, нормами. Такий підхід, напевно, обумовлений тим, що Л.В. Іногамова-Хегай, виходячи з тих методологічних засад, згідно з якими конкуренція кримінально-правових норм є проявом колізії в праві, взагалі не визнає такого виду конкуренції кримінально-правових норм, як конкуренція кількох спеціальних норм [7, с. 36-50]. Між тим, існування конкуренції спеціальних норм визнається практично всіма науковцями, які досліджували проблему конкуренції кримінально-правових норм [3, с. 104; 10, с. 176-179; 11, с. 529-530; 15, с. 140; 18, с. 19; 21, с. 344-346].

Якщо Л.В. Іногамова-Хегай взагалі ігнорує такий вид конкуренції як конкуренція спеціальних норм, то Є.В. Благов звертає увагу на існуючу у кримінально-правовій літературі позицію, яка полягає у визнанні конкуренції спеціальних норм самостійним видом конкуренції норм у кримінальному праві. Ця позиція у теорії кримінального права на сьогодні є домінуючою. Заперечуючи доцільність виділення такого виду конкуренції, він пише, що „в таку конкуренцію переважно вводиться те, що або ґрунтується на зовсім іншому співвідношенні кримінально-правових норм, або взагалі не відноситься до їх конкуренції" [1, с. 166], а також, що ніякого самостійного значення конкуренція спеціальних норм для кримінального права не має [1, с. 170]. А вже у авторефераті докторської дисертації стверджує, що є конкуренція загальної і спеціальної норм, а також частини і цілого. Водночас відзначає, що інші види конкуренції під-час кваліфікації злочинів у кримінальному праві відсутні [2, с. 16]. Склади злочинів, передбачені нормами, що конкурують між собою як спеціальні, цей вчений відносить до суміжних. Це випливає як з його міркувань, так і з тих прикладів, які наводить цей автор [1, с. 120].

Розглядаючи співвідношення між нормами, що передбачають кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади одного злочину – випадки, які у кримінально-правовій літературі традиційно відносять до конкуренції спеціальних норм, Є.В. Благов виділяє дві ситуації. У першій ситуації допускає можливість конкуренції, як він пише „частин статті Особливої частини, за умови, коли вчинено одне діяння, відповідні кваліфікуючі обставини якого передбачені ознаками зразу кількох частин однієї й тієї ж статті". Але відносить таку ситуацію до проявів конкуренції загальної і спеціальної норм. Стосовно другої ситуації – „за інших умов конкуренції декількох пунктів (чи частин) статті, що передбачає ознаки, які посилюють відповідальність" конкуренцію вважає не можливою. В цьому випадку, далі пише цей автор, оскільки кожний із кваліфікованих складів містить ознаку, що відсутня в іншому, „означає не конкуренцію, а суміжні склади злочинів".

Розглянутий підхід викликає заперечення з таких міркувань.

По-перше, автор не показав відмінність між двома ситуаціями, в одній з яких конкуренція можлива, у іншій – ні. Умови, за яких, на його думку, конкуренція „частин статті Особливої частини можлива", автор назвав. Говорячи про інші умови, коли конкуренція не можлива, автор їх не конкретизував. Тому залишається незрозумілим, в чому – в яких умовах полягає відмінність у ситуаціях, коли допускається конкуренція, а коли – ні. Як на мій погляд, то мова йде про одну і ту ж ситуацію, оскільки інших бути не може.

По-друге, неможливо погодитись із висновком цього автора, що співвідношення норм про кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади одного злочину, передбачені різними частинами однієї й тієї самої статті Особливої частини, характеризується як конкуренція загальної і спеціальної норм. Адже для такого виду конкуренції властивим є певне співвідношення спільних ознак таких норм. Загальновідомо, що спеціальна норма містить всі ознаки загальної норми в повному обсязі. Таке співвідношення має місце між нормами про основний склад та кожен кваліфікований склад цього злочину. Але його немає й не може бути між нормами, кожна з яких передбачає кваліфікований склад одного й того самого злочину. Жодна з них не охоплює іншу в усьому комплекті ознак останньої. Повністю співпадають у цих норм лише ознаки основного складу. Кожна з них містить специфічні ознаки, які не збігаються.

По-третє, називаючи кваліфіковані склади злочинів, передбачені у різних частинах однієї й тієї самої статті Особливої частини суміжними [1, с. 166-167], цей вчений демонструє спрощений підхід до поняття суміжних складів злочинів, й зокрема до такої сформульованої В.Н. Кудрявцевим їхньої ознаки, як те, що кожен із суміжних складів злочинів містить ознаку, що відсутня в іншому. Очевидно, що під наявністю таких ознак, як одним з критеріїв виділення суміжних складів злочинів повинна розумітись наявність не будь-яких інших ознак. Це мають бути конкретні ознаки, що відносяться до однієї й тієї ж ознаки складу злочину і є несумісними за змістом. Інакше склади злочинів відрізнити – розмежувати буде неможливо. Крім того, наявність розмежувальних ознак, а мова йде саме про них – не достатній критерій, щоб виділити суміжні склади злочинів.

По-четверте, аргумент автора, висунутий ним для заперечення існування конкуренції спеціальних норм, який полягає в твердженні, що немає правил подолання такого виду конкуренції [1, с. 168], може бути спростований тим, що ці правила існують. Вони не закріплені у законі, але майже одностайно підтримуються у літературі [3, с. 103-106; 10, с. 177-179; 11, с. 529-530, 18, с. 19], і застосовуються судовою практикою, зокрема закріплені в ряді постанов Пленуму Верховного Суду як РФ, так і України. Наприклад, у абз.3 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. сказано: „Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) або матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно мало ознаки особливої жорстокості". Ці правила ґрунтуються на принципах кримінального права та принципах кримінально-правової кваліфікації.

Loading...

 
 

Цікаве