WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальне право та кримінологія співвідношення суміжних складів злочинів і складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами - Реферат

Кримінальне право та кримінологія співвідношення суміжних складів злочинів і складів злочинів, передбачених конкуруючими нормами - Реферат

С.Ф. Сауляк стверджує про відмінність конкуренції кримінально-правових норм і схожих з нею явищ, що виникають, передусім, у кваліфікації злочинів, до яких вона відносить суміжні склади злочинів [18, c. 7]. Ця теза, заявлена серед положень, що виносяться на захист, послідовно відстоюється нею у інших частинах автореферату кандидатської дисертації. Далі у роботі ця авторка обґрунтовує, що необхідність виявлення співвідношення конкуренції з іншими зв'язками кримінально-правових норм, серед них – розмежування суміжних складів, має методологічний, практичний і теоретичний аспекти. С.Ф. Сауляк вважає, що конкуренцію кримінально-правових норм відрізняють від суміжних складів обсяг регулювання (поняття конкуренції більш широке, ніж поняття суміжних складів), а також неможливість утворювати ідеальну сукупність злочинів [18, с. 20]. З тим, як ця авторка бачить суть відмінності між розглядуваними явищами, навряд чи можна погодитися. Суміжність і конкуренція є явищами одного порядку. Одне поняття не є більш широким, ніж інше. У кожного з них – своя сфера застосування. Стосовно другої з названих С.Ф. Сауляк відмінностей, то, виходячи із суті ознак суміжних складів злочинів, зокрема, розмежувальних, можна стверджувати, що вони роблять неможливою ідеальну сукупність діянь, що містять суміжні склади злочинів. Крім того, навряд чи названі С.Ф. Сауляк обставини можна вважати критеріями, за якими відрізняються суміжні склади злочинів від складів, передбачених конкуруючими нормами. Відрізняти між собою явища можна за властивими їм рисами. Прояви, які знаходяться за межами цих явищ, не можуть слугувати критеріями, за якими можна відрізнити порівнювані явища.

На те, що подолання конкуренції кримінально-правових норм відбувається за іншими правилами, ніж розмежування суміжних складів злочинів, вказують К.С. Хахуліна [23, с. 90-91] та О.К. Марін [15, с. 69-70].

О.К. Марін при цьому зробив доречне зауваження щодо термінології, якою послуговується В.Н. Кудрявцев, вказавши, що „питання про співвідношення конкуренції кримінально-правових норм із співвідношенням суміжних складів злочинів ставити недоцільно". Він пропонує вести мову про „співвідношення складів злочинів, що містяться в конкуруючих нормах та суміжних складах злочинів, або співвідношення норм, які містять суміжні склади злочинів із конкуренцією кримінально-правових норм" [15, с. 69-70]. Іншими словами, говорити можна про співвідношення норм з нормами, або складів злочинів із складами злочинів, оскільки порівнювати можна лише явища порівнювані – ті, які мають одну природу. Таке зауваження є слушним й з огляду на те, що інші автори слідом за В.Н. Кудрявцевим, зокрема Л.В. Іногамова-Хегай, порівнюють явища, про порівняння яких не можна вести мову [7, с. 174].

Проте позиція О.К. Маріна дещо не послідовна. Він вважає, що якщо у конкретному випадку між нормами, що містять суміжні склади злочинів, виникла конкуренція, то в процесі кваліфікації потрібно застосовувати правила подолання конкуренції, якщо ж конкуренція не виникла, то – правила розмежування суміжних складів злочинів. „В більшості правозастосовних ситуацій, – далі пише цей автор, конкуренції між нормами із суміжними складами злочинів взагалі не може виникнути, оскільки теоретичне співвідношення їхніх ознак у конкретній практичній ситуації не може змінитися. Не можна, наприклад, викрасти один і той самий предмет таємно і відкрито, шляхом розбійного нападу та шахрайства, вбити одну й ту саму людину умисно і через необережність і т. д." [15, с. 69-70]. Суперечливість його позиції вбачаю в тому, що цей автор стверджує, що між нормами, які передбачають суміжні склади злочинів, не може виникнути конкуренції у більшості випадків. Насправді ж явища конкуренції та суміжності є такими, які не пересікаються. І не в більшості, а в усіх випадках між нормами, що передбачають суміжні склади злочинів не може виникати конкуренція. Сам О.К. Марін у наведеній вище цитаті це проілюстрував. А от реальну сукупність вони утворювати можуть.

Л.В. Іногамова-Хегай наголошує, що від вияснення питання про те, чи мають місце „конкуруючі чи суміжні норми" залежить правильна кваліфікація суспільно-небезпечного діяння [7, с. 173]. Для кваліфікації злочину, – пише ця авторка, – значення має правильне встановлення конкуруючих або суміжних норм. У разі конкуренції завжди застосовується пріоритетна конкуруюча норма, а за наявності суміжних норм – одна з них, коли ознаки, що не збігаються, мають протилежний або взаємовиключний характер, або має місце ідеальна сукупність злочинів із сумісними незбіжними ознаками.

Є.В. Благов також розрізняє кваліфікацію суміжних складів і кваліфікацію складів, передбачених конкуруючими нормами. Він пише, що важливо розділяти суміжні склади злочинів і склади, що знаходяться у іншому співвідношенні між собою [1, с. 134]. В своїх роботах виділяє два окремих параграфи, але на тому, в чому полягають ці відмінності увагу не акцентує. Пізніше у авторефераті докторської дисертації цей автор суміжними називає ті склади злочинів, які мають загальні (ті що повторюються, збігаються) ознаки, а також в кожному з них міститься хоча б одна ознака, відсутня в іншому. За наявності конкуренції складів злочинів тільки в одному з них є ознака, відсутня в іншому – пише цей автор [2, с. 16].

Цей вчений у авторефераті докторської дисертації спеціально не вказує, що він розрізняє ці явища, не наводить ознак, за якими їх можна розрізнити. Але, оскільки дає їм різні визначення, і розглядає у окремих параграфах дисертації, то очевидним є, що для Є.В. Благова суміжні склади злочинів і склади, передбачені конкуруючими нормами – поняття не тотожні. Більше того, він протиставляє розмежування суміжних складів злочинів і кваліфікацію за наявності конкуренції кримінально-правових норм. Пишучи про розмежування за об'єктом, аналізує приклад, який наводить В.Н. Кудрявцев як приклад розмежування суміжних складів злочинів – заподіяння смерті з необережності та порушення правил охорони праці, що потягло з необережності смерть людини (ст. 109 і ч. 2 ст. 143 КК РФ), ілюструючи непослідовність позиції В.Н. Кудрявцева, оскільки наведена пара складів злочинів не характеризується ознаками, сформульованими самим В.Н. Кудявцевим як ознаки суміжних складів злочинів. Є.В. Благов погоджується з Л.В. Іногамовою-Хегай, що в даному випадку має місце конкуренція частини і цілого. „Значить, розмежування тут для кримінально-правової оцінки діяння виключене, потрібно підключати інші правила кваліфікації злочинів" [1, с. 127-128]. Не даючи визначення поняттю розмежування складів злочинів, сказаним Є.В. Благов фактично протиставив розмежування складів злочинів і кваліфікацію за наявності конкуренції кримінально-правових норм. Це, очевидно, означає, що в усіх випадках, коли цей автор пише про розмежування складів злочинів, мова йде про розмежування саме суміжних складів злочинів.

Визнання факту відмінності між такими юридичними явищами як суміжні склади злочинів і склади злочинів, що передбачені конкуруючими нормами демонструє П.П. Андрушко. Цей автор характеризуючи співвідношення конкретних складів злочинів пише: „Кримінальним кодексом безпосередньо передбачена відповідальність за здійснення певних видів діяльності: незаконна лікувальна діяльність (див. ст.138), інші види діяльності (ст. 2031, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204, ч. 3 ст. 204, ст. 215, 216, 224, 234, 263, 300, 301, 303, 321 та ін.). Перераховані та деякі інші види діяльності, відповідальність за здійснення яких передбачена безпосередньо КК, можуть мати, а можуть і не мати ознак діяльності господарської. У зв'язку з цим склади злочинів, якими передбачена відповідальність за вчинення таких діянь є не спеціальними щодо ст. 203, а суміжними складами злочинів" [17, с. 346]. Тут слід звернути увагу на те, що П.П. Андрушко дещо спрощено підходить до критеріїв, за якими встановлюється відмінність між суміжними складами злочинів та складами, передбаченими конкуруючими нормами.

Можна припустити, що Б.М. Лєонтьєв та І.М. Тяжкова також розрізняють суміжні склади злочинів і ті, що передбачені конкуруючими нормами. Ці автори у одному з підручників з кримінального права демонструють своєрідний підхід до проблеми розмежування складів злочинів. Вони констатують наявність проблем для практики, пов'язаних з розмежуванням конкуренції кримінально-правових норм і сукупності [11, с. 528]. На відмінностях же конкуренції кримінально-правових норм і явища суміжності складів злочинів ці автори свою увагу не зупиняють.

Поряд з конкуренцією загальної і спеціальної норм, Б.М. Лєонтьєв та І.М. Тяжкова визнають такий вид конкуренції кримінально-правових норм як конкуренція спеціальних норм. Вони констатують, що цей вид конкуренції найчастіше має місце у випадках, коли законодавець передбачає відповідальність за одне й те саме діяння у різних статях залежно від наявності обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин [11, c. 529]. Водночас, названі вчені заперечують такий вид конкуренції, як конкуренція частини і цілого. На прикладі розбою і заподіяння шкоди здоров'ю, своє заперечення мотивують тим, що в цих випадках потрібно говорити не про конкуренцію норм, а про спосіб вчинення злочину. Протиставляють (розрізняють) конкуренцію кримінально-правових норм та розмежування складів злочинів, мабуть поширюючи поняття розмежування лише щодо суміжних складів злочинів, бо термін „суміжні склади злочинів" не використовують. Водночас, для ілюстрації свого висновку, наведені в приклад норми, що на мою думку, передбачають суміжні між собою склади злочинів (про відповідальність за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 277 КК РФ), особи, яка здійснює правосуддя чи попереднє розслідування (ст. 295 КК РФ), працівника правоохоронного органу (ст. 317 КК РФ)), до тих, які можуть конкурувати між собою як спеціальні, не відносять. Ці норми між собою не конкурують, – пишуть ці автори, так як посягають на різні правоохоронювані інтереси. Разом з тим, вказують ці автори, вони є спеціальними стосовно умисного вбивства особи у зв'язку із здійсненням нею службової діяльності (п. б ч. 2 ст. 105 КК РФ) і мають перевагу у застосуванні.

Loading...

 
 

Цікаве