WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Добросусідство як інститут земельного права України - Реферат

Добросусідство як інститут земельного права України - Реферат

Реферат на тему:

Добросусідство як інститут земельного права України

Проведення земельної реформи в Україні, радикальні зміни відносин земельної власності зумовлюють необхідність теоретичного переосмислення багатьох понять та категорій земельного права, істотного вдосконалення земельного законодавства.

Прикладом оновлення цього законодавства є чинний Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р, в якому не тільки змінено значну частину традиційних інститутів земельного права, а й з'явилося чимало нових.

Одним з нововведень Земельного кодексу України 2001 р. є інститут добросусідства. Дотримання правил добросусідства є головним обов'язком власників землі та землекористувачів (ст.ст. 91, 96 ЗК України). Про важливість такого інституту земельного права свідчить поява у Земельному кодексі України спеціальної Глави 17 "Добросусідство".

Питання добросусідства як земельно-правового інституту через свою новизну поки-що не стали предметом самостійного наукового дослідження, хоч, без сумніву, цього заслуговують.

Поняття "добросусідський" трактується як "властивий, характерний для добрих сусідів; дружній (про стосунки між сусідами)". Добросусідство, передусім, є категорією морально-етичною, де мораль формує еталони і стандарти поведінки, що становлять ціннісно-нормативну орієнтацію суспільства, виступає мірилом свободи індивіда, визначає її межі [1, с. 112, 118]. Останні кілька десятиліть характеризуються щораз більшим зближенням права та моралі, відображенням у правових нормах моральних засад суспільства. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає якісно нове явище – морально-правове регулювання, прикладом якого є інститут добросусідства у земельному праві.

Це явище характерне не лише для приватного права. Зокрема одним із принципів міжнародного права, на якому будуються відносини між державами, є принцип добросусідства, зміст якого зумовлений тими ж засадами. Наприклад, між Україною та сусідніми державами (тими, що межують з територією нашої держави) укладено низку договорів, у яких йдеться про дружні стосунки, добросусідство та співробітництво між державами. Під добросусідством, керуючись аналізом відповідних договорів і угод, розуміють дотримання у міжнародних відносинах принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності держав, невтручання у внутрішні справи, мирного врегулювання спорів, відсутність територіальних претензій, відмови від застосування сили і надання своєї території для агресії проти держави, з якою укладено відповідну угоду. Тобто йдеться про добрі стосунки між державами-сусідами.

Повертаючись до відносин добросусідства у земельному праві, треба зазначити, що вони мають давню історію. Ще римське приватне право відносило їх до сфери правового регулювання. Наприклад добросусідство розглядалося як один із видів обмеження права власності. Спочатку звичаєве право і закон, а в подальшому і преторське право у багатьох відношеннях звузили вільну реалізацію права власності, керуючись "загальним благом" та інтересами окремих осіб, переважно сусідів. Законами XII таблиць були введені певні обмеження власності, зокрема власник земельної ділянки зобов'язаний був допускати на свою ділянку протягом дня сусіда для збирання плодів, що падали з дерев, які росли на земельній ділянці сусіда; також власник земельної ділянки мав право зрізати гілки дерев сусіда, які звисали над його ділянкою до 15 футів, або зрубати дерево, що переростало на його ділянку, якщо цього не робив сусід; дерева на висоті 6 футів (180 см) повинні були обрізати їхні власники, щоб крони не затіняли сусідньої ділянки і не завдавали шкоди посівам. Згодом до цих обмежень додалося багато інших. Наприклад, власник не міг споруджувати на своїй ділянці будівлю, яка б перешкоджала припливу повітря до ділянки сусіда, повинен був терпіти стік води з сусідньої земельної ділянки розташованої вище, дим і кіптяву, що поширилась унаслідок дозволеної господарської діяльності (на полі, на городі) [2, с. 134-135; 3, с. 171-172; 4, с. 123]. Отож виникло питання про критерій терпимості щодо діяльності сусіда, вільного в межах свого володіння. Такий критерій визначався через поняття "нормальної діяльності" власника [5, с. 383-384]. Зокрема наприклад польові роботи і пов'язані з ними шуми, що створював від сусід, прирівнювалися до природних явищ і тому не можна було ставити питання про порушення прав власника сусідньої земельної ділянки. Зміст критерію терпимості залежав від діяльності сусіда та змінювався із розвитком суспільства і техніки.

Отже обмеження права власності на землю належало до правомочностей власника і не зачіпало сутності інституту власності. Окремі повноваження власника обмежувалися в інтересах сусідів на підставі т. зв. сусідського права (iusvicinitatis).

Таке обмеження права власності в інтересах сусідів було відоме і в дореволюційній Росії, де діяло т. зв. "сусідське право", нормами якого регулювалися відносини між власниками суміжних земельних ділянок і міських будівель. Воно визначало межі повноважень власника, які закінчувалися там, де починалися права іншого власника, спільне володіння об'єктами, що були розміщені на межі суміжних володінь.

Як бачимо, право власності (в тому числі і на земельні ділянки) розглядалося і розглядається як найбільш повне за змістом речове право, що забезпечує його суб'єктові безпосереднє панування над майном. Проте таке право майже ніколи не здійснювалося в повному обсязі правомочностей, можливому з урахуванням природи і користі землі. У разі обмеження прав громадян законодавство на сучасному етапі ґрунтується на теорії соціальної функції власності, яка останнім часом набуває дедалі більшого поширення як в Україні, так і в інших державах. Приватну власність пов'язують з функцією служіння суспільним інтересам [6, с. 47].

Цивільний кодекс України закріпив положення, згідно з яким власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Закон надає йому право здійснювати щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону. Під час здійснення своїх прав та виконання обов'язків власник зобов'язаний дотримуватися моральних засад суспільства. Отож норма права та моральні засади суспільства визнаються межею реалізації права власності. Відповідні обмеження знайшли своє закріплення і в Конституції України, відповідно до ст. 13 якої "власність зобов'язує" та "не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству", а ст. 41 визначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства тощо.

У контексті земельного права та права власності на землю такими моральними засадами суспільства, яких повинні дотримуватися власники та користувачі земельних ділянок, є зокрема, правила добросусідства, недотримання яких передбачає можливість державно-правового впливу на порушника, що зумовлено визнанням державою загальнообов'язковості такої моральної норми, тісним зв'язком моралі, звичаїв і права.

Земельний кодекс України 1990 р. (у редакції від 13 березня 1992 р.) детально не врегульовував питання добросусідства. Лише ст. 40 ЗК, яка визначала обов'язки власників і землекористувачів, встановлювала їхнім обов'язком не порушувати права власників і землекористувачів інших земельних ділянок, додержувати правил добросусідства під час використання своїх земельних ділянок.

Фактично добросусідство розглядалося як морально-етичний принцип, з дотриманням якого повинні будуватися відносини між власниками та землекористувачами сусідніх земельних ділянок. Видається, що саме з врахуванням цього Земельний кодекс встановлював і спеціальний порядок розгляду спорів щодо суміжного землекористування громадян, який давав змогу врегулювати спір та погодити його сторони без звернення до суду, зберегти добросусідські відносини. Такі справи розглядалися погоджувальними комісіями, що діяли при відповідних місцевих радах (ст. 107 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 p.).

Паралельно із тим, санкціонувавши моральну норму, ЗК України визначив приблизний перелік дій, які повинні були вчиняти та від вчинення яких мали утримуватися власники та користувачі суміжних земельних ділянок з метою дотримання правил добросусідства, а саме: дозволяти власникам і користувачам земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, потрапляння отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку тощо.

На відміну від попереднього, нині чинний Земельний кодекс України містить окрему главу 17 "Добросусідство", норми якої спрямовані на забезпечення такого використання землі, за якого власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдавалося б найменше незручностей. При цьому сучасний інститут добросусідства, на відміну від колишнього дореволюційного сусідського права, не дає сусідам жодних самостійних прав на чужу земельну ділянку, які сьогодні є предметом самостійного правового регулювання глави 16 ЗК України "Право земельного сервітуту".

Loading...

 
 

Цікаве