WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Земельне та аграрне право землі сільськогосподарського призначення як об’єкт правового регулювання - Реферат

Земельне та аграрне право землі сільськогосподарського призначення як об’єкт правового регулювання - Реферат

Реферат на тему:

Земельне та аграрне право землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

Проведення земельної реформи, перехід до ринкових відносин, законодавче закріплення багатоманітності форм власності і розширення можливостей використання земель сільськогосподарського призначення зумовило необхідність перегляду низки теоретичних позицій стосовно правового режиму земель сільськогосподарського призначення та правового положення суб'єктів прав на них.

Сьогодні ці питання є актуальними і стають предметом багатьох наукових досліджень представниками різних галузей права. Однак земля, незалежно від того, об'єктом яких відносин вона стає, одночасно є й природним об'єктом з визначеними біохімічними та фізичними властивостями [1, c. 49]. Тому й загальні риси речових прав [2, с. 193] поширюються на землю із суттєвими обмеженнями, особливо коли це стосується земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для яких встановлено особливий правовий режим використання.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення є найбільш неоднорідним та багатогранним, порівняно з правовим режимом інших категорій земель. Питання правового режиму земель загалом і їх окремих категорій досліджено в працях Г.А. Аксьоненка, Л.С. Дембо, Б.В. Єрофєєва, І.О. Іконіцької, М.І. Краснова, М.І. Козиря, О.С.Є.Н. Колотінської, Г.Д. Клюкіна, А.П. Павлова, І.В. Павлова, В.В. Петрова, В.Л. Мунтяна, І.Є. Середи, Н.В. Стороженка, Я.Я. Страутманіса, Н.А. Сиродоєва, Н.Т. Осіпова, Н.І. Титової, Л.П. Фоміної, Ю.С. Шемшученка, Н.В. Яковлєва та ін.

Найбільш повне дослідження правового режиму земель сільськогосподарського призначення, в контексті орних земель, належить В.В. Янчуку, який під їх правовим режимом розуміє встановлений системою правових норм оптимальний і єдиний порядок необхідної поведінки суб'єктів земельних правовідносин, спрямований на дотримання винятково цільового, раціонального і по-господарськи бережливого використання орних земель, що наділені специфічними і властивими лише їм ознаками (системність обробітку ґрунтів, використання під посіви сільськогосподарських культур і т.д.) [3, с. 11].

За умов проведення земельної та аграрної реформ правовий режим земель сільськогосподарського призначення став значно багатшим, змінилися його юридичні акценти. Як зазначає Н.І. Титова, ці землі стали не лише об'єктом вкладення праці, а й капіталу через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі і приватна власність. Крім цього, ці землі вперше було включено в сферу підприємництва, тобто діяльності, що безпосередньо пов'язана з цілеспрямованим одержанням прибутку [4, с. 6].

Традиційно прийнято вважати, що земля в сільському господарстві функціонує в двох якостях: як територіальна умова і як основний засіб виробництва. Згідно із ст. 22 ЗК України [5] землями сільськогосподарського призначення визнаються ті, які надані для виробництва сільськогосподарської продукції, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або землі, призначені для цих цілей. Вони не є однорідними за своїми агрофізичними властивостями та характером використання, адже не будь-які землі підлягають сільськогосподарському використанню, а лише придатні для цих цілей і навпаки, не будь-які придатні для сільськогосподарських потреб землі можуть використовуватися як землі сільськогосподарського призначення. Так, в заповідних зонах не може проводитись товарна сільськогосподарська діяльність. Тому Земельний кодекс України, на відміну від земельних кодексів 1971 та 1990 рр., у визначенні структури сільськогосподарського земельного фонду країни виділив такий критерій, як вид сільськогосподарських угідь. За цим критерієм землі сільськогосподарського призначення поділяються на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Згідно із ст. 22 ЗК України до сільськогосподарських угідь відносять землі, які використовуються як основний засіб сільськогосподарського виробництва. Такими угіддями є:

1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур;

2) земельні ділянки під багаторічними насадженнями – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо);

3) сіножаті – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби;

4) пасовища – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби;

5) перелоги – сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які використовуються не як безпосередній основний засіб сільськогосподарського виробництва, а як просторова база для розміщення об'єктів, технологічно тісно пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою використання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості ґрунтів. Такі землі не є сільськогосподарськими угіддями [6, с. 80-81].

Сьогодні об'єктом земельних правовідносин фактично є кожний вид (підвид) земель сільськогосподарського призначення. В.В. Янчук ще у 1982 р. виділив самостійним об'єктом земельних правовідносин орні землі [3, с. 17].

З огляду на це, в юридичній літературі останнім часом з'явилися нові, детальніші класифікації земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме:

1) за визначеним господарським використанням виділяють:

а) сільськогосподарські угіддя, такі як рілля, пасовища, луки, сінокоси, земельні ділянки під багаторічними насадженнями, що використовуються в сільському господарстві як основний засіб виробництва [7, с. 389-402];

б) несільськогосподарські угіддя, до яких відносять ділянки землі під сільськогосподарськими об'єктами, і ті, що потребують окультурення з метою наступного залучення до складу продуктивних земель [8, с. 205].

Випадки різного виду господарського землекористування на одній і тій же категорії земель в юридичній літературі позначаються поняттям „змішаного режиму землекористування" [9, с. 7].

2) за безпосереднім фактичним використанням земельних ділянок сільськогосподарського призначення у літературі Ю.Г. Жаріков та Г.О. Аксеньонок увели поняття так званих „земель сільськогосподарського виробництва" [9, с. 7].

3) за характером сільськогосподарського виробництва виділяють земельні ділянки, надані громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства, садівництва, товарного сільськогосподарського виробництва тощо [10].

Loading...

 
 

Цікаве