WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Параметрами оцінки професійної працездатності є її збереження або втрата, можливість особи займатися трудовою діяльністю за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість особи до трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Порушення професійної працездатності може бути первинним, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторинним на підставі обмеження життєдіяльності.

Отож, інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, який призводить до повної або часткової (значної) втрати професійної працездатності чи до суттєвих обмежень життєдіяльності особи.

Що ж до втрати професійної працездатності особи, то, в одному випадку, така втрата може бути складовим елементом інвалідності як стану особи, в іншому ж – встановлюється у особи первинно, не впливаючи на інші критерії життєдіяльності особи. В цьому випадку втрата працездатності є окремим видом стійкої непрацездатності та визначається у відсотках професійної працездатності, яку особа мала до ушкодження здоров'я.

Наступною ознакою досліджуваного нами поняття є те, що стійка непрацездатність встановлюється уповноваженими на це державою органами – медико-соціальними експертними комісіями самостійно або за участі представників Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Інвалідність у повнолітніх осіб визначають за допомогою експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями, підпорядкованими Республіканському в Автономній Республіці Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних чинників. При цьому враховують характер захворювання, ступінь вираження порушених функцій організму, в тому числі тих, що значно впливають на професійну діяльність, ефективність лікування та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потребу в різних видах реабілітації та соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіту та професійну підготовку, вік, необхідність і можливість працевлаштування.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або незворотний характер захворювання.

Ступінь втрати професійної працездатності потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлює МСЕК за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

У разі встановлення втрати професійної працездатності МСЕК керується постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда", від 04.04.1994 р. № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності" та наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212 "Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків".

Ще однією ознакою, що свідчить про стійкий характер непрацездатності, є тривалість захворювання, яка передує підтвердженню стійкої втрати працездатності.

Зокрема, скерування хворого до МСЕК з метою його огляду здійснюють ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування за наявності стійкого чи незворотного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців від дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останні дванадцять місяців, а у разі захворювання на туберкульоз – протягом десяти місяців від дня настання непрацездатності.

Ще однією ознакою стійкої непрацездатності є те, що тривалість її визначає МСЕК.

Стійкою втратою працездатності вважають будь-яку її втрату, визначену медико-соціальними експертними комісіями на обумовлений термін або безстроково.

У випадку нестійких, зворотних морфологічних змін і порушень функцій органів і систем організму, інвалідність встановлюється на певний визначений термін. Періодичний огляд інвалідів проводиться через 1-3 роки.

Законодавством передбачено три випадки, коли інвалідність встановлюють без зазначення терміну переогляду: 1) чоловікам старше шістдесяти років і жінкам старше п'ятдесяти п'яти років; 2) інвалідам, у яких строк переогляду настає у чоловіків після досягнення шістдесяти років, у жінок – п'ятдесяти п'яти років; 3) при анатомічних дефектах і прирівняних до них станах (закріплених у розділі 4 Інструкції про встановлення груп інвалідності), стійких необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда.

Звичайно, встановлення групи інвалідності на визначений термін (чи безстроково) не позбавляє особу права пройти освідування у МСЕК достроково. Переогляд інвалідів раніше від зазначених строків, а також громадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку переогляду, проводять у разі зміни стану здоров'я і працездатності або у випадку виявлення фактів зловживань чи помилок, допущених у встановленні групи інвалідності.

Підсумовуючи запропонуємо наступне визначення стійкої непрацездатності: це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається виключно передбаченими у законодавстві обставинами (інвалідність та/або ступінь професійної втрати працездатності); встановлюється уповноваженими на це державою органами – медико-соціальними експертними комісіями; характеризується об'єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, а також триваючим характером цих захворювань; зумовлює нездатність особи матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі.

Літертаура

  1. Гарасимів Т.З. Словник термінів до навчальних курсів "Трудове право" та "Право соціального забезпечення України". – Дрогобич: Відродження, 2003. – С. 98.

  2. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М., 1980. – С. 21.

  3. Фогель Я.М. Право на пенсию и его гарантии. – М.: Юридическая литература, 1972. – С. 45, 50.

  4. Словник української мови. // Під ред. В.О. Винник, В.В. Жайворонок, Л.О. Родніна, Т.К. Черторизька – Т. 5. – С. 366.

  5. Синчук С.М. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення // Право України. – 2003. – № 3. – С. 55.

  6. Малая медицинская энциклопедия // Отв. ред. В.Х. Василенко – Издательство "Советская энциклопедия". – Москва. – 1967. – Т. 6. – С. 568.

Loading...

 
 

Цікаве