WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Словник української мови поняття непрацездатність визначає як "стан за значенням непрацездатний". Непрацездатний, своєю чергою, – "той, хто через старість, хворобу і т. ін. утратив здатність працювати" [4].

При визначенні поняття непрацездатності потрібно звернути увагу на два аспекти, що визначають його зміст та правову природу: медичний та соціальний.

Медичний аспект характеризує стан здоров'я особи. Непрацездатність з медичного погляду – це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об'єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності [5]. Тому у медичному аспекті розрізняють:

  1. об'єктивно-фізіологічний стан людини, який характеризується втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності;

  2. об'єктивно-юридичний стан людини, тобто, коли закон дозволяє вже не працювати незалежно від того, може чи не може особа виконувати певну трудову діяльність.

Зміст та вид непрацездатності визначається законодавчо закріпленими обставинами, які зумовлюють її настання. Непрацездатність може бути наслідком різних за природою юридичних фактів: чи то загальносоціальних (притаманних кожній людині, оскільки вони зумовлені її фізіологічною та соціальною природою), чи – професійних (пов'язаних з трудовою діяльністю, яку виконувала особа), а чи – публічних (економічні, технічні, соціальні події у конкретній державі).

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність цієї особи матеріально забезпечити себе та членів своєї сім'ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі.

Медичний та соціальний аспекти поняття непрацездатності визначають її зміст як соціального ризику, що дає право особі на певний вид соціального забезпечення за законодавством України.

Стійка непрацездатність є видом непрацездатності, а отже для неї характерні всі ознаки, які визначають зміст непрацездатності як соціального ризику. Характеризуючи власне стійку непрацездатність, потрібно наголосити робиться на довготривалий характер непрацездатності особи. Зокрема, при визначенні стійкої непрацездатності у Малій медичній енциклопедії використано порівняльний метод дослідження: "на відміну від тимчасової непрацездатності, розрізняють довготривалу або постійну непрацездатність, коли трудові функції втрачені або знижені на тривалий час або назавжди" [6].

На підставі аналізу законодавства спробуємо виділити ознаки, характерні для стійкої непрацездатності.

Першою ознакою, на нашу думку, є те, що її визначають виключно передбаченими у законодавстві обставинами.

Юридичними фактами, що визначають момент настання стійкої втрати працездатності особи є: 1) встановлення групи інвалідності; 2) встановлення групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) встановлення ступеня втрати професійної працездатності. Розглянемо їх детальніше.

Найпоширенішим юридичним фактом, що зумовлює стійку непрацездатність, є інвалідність.

Згідно з Конвенцією МОП № 102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення" інвалідність визначається як нездатність у встановленому ступені займатися будь-якою діяльністю, що дає прибуток, коли ця нездатність є постійною або не усувається до моменту припинення виплати допомоги по хворобі .

Європейський кодекс соціального забезпечення дає таке поняття інвалідності: "неспроможність визначеного ступеня займатися будь-якою прибутковою діяльністю, якщо така неспроможність імовірно буде постійною чи продовжуватиметься після припинення допомоги по хворобі".

Дещо по-іншому до цього ставиться Конвенція МОП № 128 "Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника". Згідно з цією Конвенцією інвалідність – це нездатність, в установленій мірі, займатися будь-якою оплачуваною діяльністю, коли припускається, що ця нездатність буде постійною або коли вона не усувається до моменту закінчення установленого періоду тимчасової або початкової непрацездатності.

Резолюція 3447 Генеральної Асамблеї ООН, якою прийнята Декларація про права інвалідів, проголошує, що термін "інвалід" означає будь-яку особу, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого і/або соціального життя через недолік, чи то вроджений, чи ні, його або її фізичних чи розумових здібностей.

Аналізуючи національне законодавство, можна виділити дві ознаки, які визначають сучасне розуміння поняття інвалідності.

Перша характеризує зміст та ступінь обмеження життєдіяльності людини, яка не пов'язана з трудовою діяльністю людини.

До основних категорій життєдіяльності людини законодавством віднесено: здатність до самообслуговування (можливість ефективно виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб); здатність до пересування (можливість вільно пересуватися у своєму оточенні); здатність до орієнтації (можливість самостійно орієнтуватися у просторі та часі, мати уяву про навколишні предмети); здатність до спілкування (можливість контактувати з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємозв'язки); здатність контролювати свою поведінку (можливість вести себе відповідно до морально-етичних і правових нормам суспільного середовища); здатність до навчання (можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навики і уміння у цілеспрямованому процесі навчання); можливість до професійного навчання (здатність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними навичками та уміннями певної професії); здатність до трудової діяльності (сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров'я, що дозволяє йому займатися різного роду трудовою діяльністю).

Обмеження життєдіяльності – це неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайних для людини, що створює перешкоди у соціальному середовищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

Відхилення від норми діяльності людини визначає ступінь обмеження її життєдіяльності, який характеризується однією або поєднанням декількох зазначених найважливіших її критеріїв. У законодавстві виділяють три ступені: 1) помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності; 2) виражене обмеження життєдіяльності зумовлене порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності; 3) значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).

Друга ознака інвалідності характеризує ступінь професійної працездатності особи як здатності людини якісно виконувати роботу, що передбачена конкретною професією, яка дає змогу реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до вимог змісту і обсягу виробничого навантаження, установленого режиму роботи та умов виробничого середовища.

Loading...

 
 

Цікаве