WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти - Реферат

Реферат на тему:

Стійка непрацездатність в системі соціальних ризиків: правові аспекти

Загальноприйнятим терміном, який означає один із видів непрацездатності громадян за законодавством України вчені називають стійку непрацездатність. Однак, хоча сам термін досить часто трапляється в науковій літературі як юридичний факт, що зумовлює виникнення певного правового статусу особи та надає їй (особі) право на той чи інший вид соціального забезпечення, теоретичного визначення цього поняття, його ознак, змістовного навантаження, так і не запропоновано у галузевій науковій літературі. І це не дивно, адже використання досліджуваного нами терміна у законодавстві є також непослідовним та не завжди логічним. Зокрема, аналіз ст. 46 Конституції України свідчить, що при визначенні видів непрацездатності як підстави виникнення права на соціальний захист, законодавець також не використовує єдиного підходу: ("...право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності..."). В одному випадку застосовують якісні характеристики непрацездатності (повнота та частковість), в іншому – кількісні (тимчасовість). Очевидно, залишається лише презюмувати, що кількісною чи тривалісною ознакою повної та часткової втрати працездатності є стійкість її характеру, а отже, йдеться про стійку втрату працездатності.

Триваючий характер інвалідності як соціального ризику дає підстави характеризувати її як стійку втрату працездатності. Саме тому у правовій літературі поняття "стійка непрацездатність" та "інвалідність" досить часто використовують як синоніми [1], хоч це і не зовсім правильно, оскільки інвалідність є лише одним із видів стійкої непрацездатності. Тож спробуємо з'ясувати, що потрібно розуміти під стійкою втратою працездатності, і як, зрештою, її трактує законодавець?

У контексті нашого дослідження заслуговує на увагу глибокий та детальний аналіз поняття непрацездатності.

Термін непрацездатність є не новим, як для соціального законодавства, так і для науки права соціального забезпечення. Свого часу саме інтенсивне використання цього поняття у міжнародній та в національній практиці дало змогу сформулювати теорію непрацездатності визначення сфери соціально-забезпечувальних відносин. Авторами цієї концепції були В.С. Андрєєв [2], Я.М. Фогель [3]. Згодом теоретичне обґрунтування інституту непрацездатності у праві соціального забезпечення стало предметом дослідження багатьох учених. Адже всі науковці-правознавці (радянського та сучасного періоду), які формували теорію права соціального забезпечення, не могли оминути юридичний факт, що зумовлював динаміку переважної більшості соціально-забезпечувальних правовідносин. Тією чи іншою мірою, проблеми непрацездатності у своїх дослідженнях торкались К.С. Батигін, А.Д. Зайкін, А.Н. Єгоров, Н.Б. Болотіна, Я.І. Безугла, В.М. Андріїв, Б.І Сташків, О.Є. Мачульська, Е.Г. Тучкова, К.С. Гусов.

Термін непрацездатність наявний у сучасному законодавстві при визначенні суб'єктів права на певний вид соціального забезпечення. Однак, застосовуючи саме поняття, законодавець не дотримується послідовності.

В одних випадках – про застосування терміна можна лише здогадуватись. Наприклад, наведемо положення законодавства: 1) страховим випадком, який дає право особі на страхові виплати, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві", є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, передбачених вказаним законом (ст. 13); 2) нещасним випадком вважається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ст. 14).

Аналізуючи положення закону, бачимо, що страхові виплати надаються застрахованим особам лише якщо такий нещасний випадок чи професійне захворювання призвели до непрацездатності особи. І вже вид непрацездатності зумовлює вид страхової виплати потерпілому.

В інших випадках, хоч і вживається сам термін, однак він несе неоднакове змістовне навантаження. Зокрема, ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закріплює визначення поняття "непрацездатні громадяни": особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Пенсію у зв'язку з втратою годувальника призначають непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"). Такими непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні; 3) чоловік (дружина), а в разі їхньої відсутності – один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, належать перелічені особи, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Дещо інший перелік міститься в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Відповідно до ч. 2 ст. 33 цього Закону непрацездатними особами, які мають право на щомісячні страхові виплати потерпілого є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють; 3) інваліди – члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право; 6) дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Законодавче визначення непрацездатних громадян вперше було закріплено у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до ч. 12 ст. 1 цього Закону, непрацездатними громадянами є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону. Таке визначення поняття непрацездатності шляхом закріплення обставин, які зумовлюють її виникнення, вочевидь, не зовсім повно відображає змістовне навантаження досліджуваного нами поняття, а отже, необхідним є додатковий аналіз кожного юридичного факту, який зумовлює виникнення цієї непрацездатності. Як видається, такий підхід законодавця до визначення поняття непрацездатності не зовсім бездоганний та потребує наукових досліджень у цій сфері.

Loading...

 
 

Цікаве