WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єкт права інтелектуальної власності: проблеми визначення поняття - Реферат

Об’єкт права інтелектуальної власності: проблеми визначення поняття - Реферат

Реферат на тему:

Об'єкт права інтелектуальної власності: проблеми визначення поняття

Важливим етапом становлення національного законодавства у сфері інтелектуальної власності стало прийняття Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (далі – ЦК). У ЦК праву інтелектуальної власності присвячена окрема Книга 4 "Право інтелектуальної власності". У цьому аспекті незаперечним здобутком новітньої кодифікації цивільного законодавства України потрібно визнати виділення у Книзі 4 ЦК окремою главою загальних положень про право інтелектуальної власності. Йдеться про норми, які становлять загальну канву, відповідно до якої повинно формуватися законодавство про окремі об'єкти права інтелектуальної власності.

Одним із базових понять, яким оперує Глава 35 ЦК, є поняття об'єкта права інтелектуальної власності. Його вжито майже у всіх статтях, які входять до зазначеної глави ЦК. Водночас, у ЦК відсутнє загальне визначення об'єкта права інтелектуальної власності. Немає єдиного розуміння сутності цього базового для права інтелектуальної власності поняття і в спеціальній літературі. Тією чи іншою мірою цієї проблематики у своїх працях торкались такі вчені, як О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, О.М. Мельник, О.А. Підопригора, А.П. Сергеєв, Р.Б. Шишка та ін.

У законодавстві поряд із поняттям "об'єкт права інтелектуальної власності" широко вживають поняття "результат інтелектуальної, творчої діяльності". Варто зазначити, що саме останній термін закріплено в Основному Законі нашої держави. Зокрема, ч. 1 ст. 41 Конституції України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ч. 2 ст. 54 Конституції України визначено, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Очевидно, що конституційне закріплення терміна "результат інтелектуальної, творчої діяльності" зумовило подальше його утвердження в галузевому законодавстві. При цьому цей термін часто вжито у статтях ЦК, які не належать до Книги 4. Так, про створення результатів інтелектуальної, творчої діяльності як про підставу виникнення цивільних прав і обов'язків йдеться у ст. 11 ЦК. Про права на результати інтелектуальної, творчої діяльності описано у ст. 31 і ст. 32 ЦК при визначенні обсягу цивільної дієздатності малолітніх та неповнолітніх осіб. Однак найпоказовішим у цьому відношенні уявляється вживання терміна "результати інтелектуальної, творчої діяльності" у ст. 177 ЦК, де закріплено види об'єктів цивільних прав. Далі у Главі 15 "Нематеріальні блага", яка входить до Розділу ІІІ "Об'єкти цивільних прав" Книги 1 ЦК, міститься ст. 199, яка має назву "Результати інтелектуальної, творчої діяльності".

Отож, на сьогоднішній день склалася ситуація, коли в законодавстві України одночасно вживаються поняття "об'єкт права інтелектуальної власності" та "результат інтелектуальної, творчої діяльності". З огляду на це постає питання про співвідношення цих понять та визначення доцільності їх подальшого паралельного застосування у законодавстві.

В основу визначення співвідношення між вказаними вище поняттями слід покласти положення ст. 418 ЦК, в якій передбачено, що право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Схожа позиція закладена і в ст. 199 ЦК. Тобто з ЦК робимо висновок, що об'єкт права інтелектуальної власності – це загальне поняття, яке вміщує результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності, визначені законом.

Отже, зі змісту ст.ст. 199 та 418 ЦК випливає, що не всі об'єкти права інтелектуальної власності є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Піддаючи критиці такий підхід законодавця, О.А. Підопригора зазначав, що поки що ні Кодекс (йдеться про ЦК – прим. автора), ні інші закони не знають об'єкта названого права (йдеться про право інтелектуальної власності – прим. автора), що був би не результатом інтелектуальної, творчої діяльності; нині таких об'єктів немає [1, с. 99]. Тому постає запитання: що має на увазі ЦК, закріплюючи положення про існування "інших об'єктів права інтелектуальної власності", котрі не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності? Чи, можливо, знаний фахівець у сфері права інтелектуальної власності, якого, на жаль, вже немає серед нас, мав рацію, і таких "інших" об'єктів взагалі не існує?

В контексті вирішення окресленого питання заслуговує на увагу погляд відомого російського вченого А.П. Серегеєва, який пише, що під інтелектуальною власністю в російському законодавстві трактують не що інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, а також деякі інші прирівнювані до них об'єкти, зокрема, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виробленої ними продукції (робіт, послуг) [2, с. 5].

Отож, до "інших об'єктів права інтелектуальної власності" відносять, насамперед, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До послуг, за законодавством України, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Певна річ, ці об'єкти не з'являються самі по собі, загалом вони є продуктами людського інтелекту, причому можуть містити елементи творчості. Найбільшою мірою це проявляється стосовно торговельних марок, розроблення яких нерідко пов'язано з відповідними творчими зусиллями. Проте, вони – об'єкти цивільних прав, насамперед завдяки тому, що дають змогу індивідуалізувати певного учасника цивільного обороту чи його продукцію (роботу, послугу), а не тому, що є результатами інтелектуальної діяльності. Більше того, в окремих випадках суб'єкти права інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, взагалі не мають жодного відношення до виникнення того чи іншого позначення. Насамперед, це стосується географічних зазначень, суб'єкт права інтелектуальної власності на які використовує вже "готові" позначення, що вказують на географічне місце походження товару. Іншим прикладом слугує використання в якості торговельної марки імені відомої особи за умови одержання на це її згоди (ч. 4 ст. 6 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р.). Тому законодавство, регламентуючи відносини щодо використання комерційних найменувань, торговельних марок і географічних зазначень, не передбачає існування такого суб'єкта, як творець, і у зв'язку з цим не закріплює особистих немайнових прав інтелектуальної власності на ці об'єкти.

Коло об'єктів права інтелектуальної власності, які не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності, не вичерпується лише засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. До таких можна також віднести фонограми (відеограми) і програми (передачі) організацій мовлення. Як зазначає з даного приводу А.П. Сергеєв, на відміну від виконавців, діяльності яких притаманне творче начало, виробники фонограм та організації кабельного й ефірного мовлення здійснюють технічну діяльність, в результаті якої ніякого нового витвору не створюється [2, с. 100]. Такого самого погляду дотримується Р.Б. Шишка [3, с. 7].

Наведене вище дає змогу певною мірою обґрунтувати законодавчу позицію, відповідно до якої коло об'єктів права інтелектуальної власності не обмежується результатами інтелектуальної, творчої діяльності.

Водночас, проблему співвідношення понять "об'єкти права інтелектуальної власності" та "результати інтелектуальної, творчої діяльності" потрібно аналізувати і з іншого боку. Йдеться про те, що не всі результати інтелектуальної, творчої діяльності є об'єктами права інтелектуальної власності. Наприклад, твори народної творчості (фольклору), незважаючи на те, що вони – результати інтелектуальної, творчої діяльності, не є об'єктами права інтелектуальної власності. Те ж саме можна сказати про винахід, суть якого винахідник розкрив і протягом встановленого законом 12-місячного строку ("пільга на новизну") не подав заявку на одержання патенту. Схожі приклади можна було б продовжувати.

Loading...

 
 

Цікаве