WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий контроль за виконанням судових рішень - Реферат

Судовий контроль за виконанням судових рішень - Реферат

Отже, право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби повинні мати, по-перше, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, оскільки вони безпосередньо зацікавлені у виконанні/невиконанні рішення суду, по-друге, органи та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Умовою для звернення до суду з такою скаргою є можливість порушення прав та свобод рішенням,дією чи бездіяльністю органів та посадових осіб державної виконавчої служби.

Рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби оскаржують, по-перше, в адміністративному порядку, тобто до начальника відділу державної виконавчої служби чи іншої посадової особи, по-друге, до суду. Отже, заявник має право вибору, чи оскаржувати рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця одразу до суду, чи спочатку в адміністративному порядку, і якщо його скаргу не буде задоволено, тоді – до суду.Проте в окремих випадках можливість подати скаргу до суду ставиться у залежить від оскарження в адміністративному порядку. Наприклад, відповідно до ч. 7 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження", відмова у задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача може бути оскаржена у 10-денний строк начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби, а у разі його відмови – до суду. Проте ця норма немає юридичної сили і підлягає скасуванню, оскільки Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (№ 6-зп від 25.11.1997 р., № 9-зп від 25.12.1997 р., № 15-рп від 09.07.2002 р.) звертав увагу на те, що право на звернення до суду не може бути залежним від досудового (позасудового) врегулювання спору. Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України № 6-зп від 25.11.1997 р. (справа щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) зазначено, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їхньому здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їхнього розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня щодо того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність). Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Таку ж позицію займає Пленум Верховного Суду України, який у своїй Постанові від 26.12.2003 № 14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України № 14) зазначив, що оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом України „Про виконавче провадження" випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (ч. 4 п. 1).

Підсудність справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби визначається за двома критеріями:

  1. залежно від органу, який видав виконавчий документ;

  2. залежно від місця відділу державної виконавчої служби у системі органів Міністерства Юстиції України, рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців чи посадових осіб яких оскаржується.

За першим критерієм береться до уваги те, який саме орган (суд чи інший орган) видав виконавчий документ, скарга по виконанню якого подається. Отже, скарга по виконанню судового рішення подається до суду, який видав виконавчий документ, а скарга по виконанню інших рішень подається до суду за місцезнаходженням відповідного відділу державної виконавчої служби. Отож, маємо приклад територіальної підсудності.

За другим критерієм має місце родова підсудність: залежно від того, чиї рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються до суду – чи державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, чи державних виконавців та начальника районного, міського відділу державної виконавчої служби – скаргу необхідно подавати відповідно до апеляційного чи до місцевого суду, який розглядатиме цю скаргу у першій інстанції (ч. 2 ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження").

Скарга подається у письмовій формі. Враховуючи те, що у ч. 3 ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження" йдеться про реквізити скарги, яку подають до начальника відділу державної виконавчої служби, Пленум Верховного Суду України у ч. 1 п. 3 постанови № 14 зазначив, що скарга повинна відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, перелічені в пунктах 3-5 ч. 3 ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження". Отже, скарга повинна включати:1) назву суду, до якого подається скарга;2) точну назву заявника та суб'єкта оскарження, їх місце проживання (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також назву представника заявника, коли скарга подається представником;3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа); 4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону України „Про виконавче провадження", яка порушена;5) виклад обставин, за допомогою яких заявник обґрунтовує свої вимоги;6) зазначення доказів, що підтверджують обставини, які викладені у скарзі;7) підпис заявника або його представника з зазначенням часу подання скарги.

Варто відзначити, що ст. 119 ЦПК України від 18.03.2004 р. не передбачає зазначення серед реквізитів позовної заяви (скарги) правової підстави позову (скарги), тобто зазначення тієї норми права, яка регулює ці правовідносини і яка є порушеною. Норма, яка міститься у ч. 3 ст. 85 закону України „Про виконавче провадження", очевидно, є спеціальною щодо ст. 119 ЦПК України, і тому у скарзі на рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби потрібно зазначати норму закону, яка порушена.

Також необхідно звернути увагу на те, чи потрібно сплачувати державне мито за подання скарги до суду. Знову ж таки, ні у ЦПК України від 18.03.2004 р., ні у Законі України „Про виконавче провадження" про це нічого не сказано, а Верховний Суд України та Вищий Господарський Суд України зайняли протилежні позиції. Зокрема, згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються державним митом відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Натомість Вищий Господарський Суд України з цим не погодився. Відповідно до ч. 2 п. 7 Роз'яснення Президії Вищого Господарського Суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 28.03.2002 р. № 04-5/365 виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби; у зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом. Отож, головним аргументом Вищого Господарського Суду України є те, що виконавче провадження – це одна із стадій судового процесу, а державне мито за порушення цього процесу вже сплачене було. Варто погодитися з позицією Вищого Господарського Суду України, проте певні застереження все ж таки виникають. Зокрема, не варто забувати, що основною метою сплати державного мита є запобігання пред'явленню необґрунтованих вимог (позовів, скарг), тобто державне мито є своєрідним засобом відповідальності для осіб, які звернулися до суду безпідставно. Але необхідно враховувати те, що ні постанова Пленуму Верховного Суду України, ні роз'яснення Президії Вищого Господарського Суду України не є нормативно-правовим актом. З огляду на це, потрібно на законодавчому рівні врегулювати питання щодо сплати державного мита у разі подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби.

Loading...

 
 

Цікаве