WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Судовий контроль за виконанням судових рішень - Реферат

Судовий контроль за виконанням судових рішень - Реферат

Реферат на тему:

Судовий контроль за виконанням судових рішень

Однією з важливих стадій цивільного процесу є стадія виконавчого провадження [1, с. 33; 2, с. 21-22]. Саме завдяки цій стадії забезпечується реальний захист порушеного чи оспорюваного права чи, який охороняється законом інтересу, що є метою цивільного судочинства.

Виконання рішень, які приймають суди, покладено на державну виконавчу службу. Правовою основою виконавчого провадження є закони України „Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. (з подальшими змінами і доповненнями), „Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998 р. (з подальшими змінами і доповненнями), Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р. (далі – ЦПК України від 18.07.1963 р.), Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. (далі – ГПК України) та інші нормативно-правові акти. Варто зазначити, що 18.03.2004 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України від 18.03.2004 р.), який теж врегульовує зазначені відносини.

Стадія виконавчого провадження не є обов'язковою стадією цивільного процесу, оскільки відповідач (боржник) може виконати рішення суду добровільно, і відповідно позивач (стягувач) не матиме потреби звертатися до органів державної виконавчої служби з вимогою про примусове виконання рішення суду. Крім того, рішення суду, яке ухвалюється за результатами розгляду позову про визнання, саме по собі констатує наявність чи відсутність певних правовідносин, і захист порушеного права здійснюється цим судовим рішенням (наприклад, рішення суду про визнання авторства на твір, про визнання шлюбу недійсним тощо).

Контроль за виконанням державною виконавчою службою судових рішень здійснюється, по-перше, начальником відділу державної виконавчої служби та вищестоящими посадовими особами (ст.ст. 5-1, 8, 8-1, 8-2, 8-3 Закону України „Про виконавче провадження"), по-друге, судом (гл. 31-Г ЦПК України від 18.07.1963 р., розділ VII ЦПК України від 18.03.2004 р.). Зокрема, до компетенції суду віднесено розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби. Потрібно погодитися з проф. В.М. Шерстюком, який зазначає, що суд у виконавчому провадженні, крім контрольних повноважень, наділяється й іншими повноваженнями, а саме:

  1. повноваження, пов'язані з видачею виконавчого документа (видача виконавчого листа, його дублікату, поновлення пропущеного строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання);

  2. повноваження, пов'язані з рухом виконавчого провадження (відкладення виконавчих дій, розстрочка або відстрочка виконання);

  3. повноваження, надані суду для виправлення виявлених під час виконання недоліків власного рішення (роз'яснення рішення, виправлення описок і явних арифметичних помилок, зміна чи встановлення способу і порядку виконання) [1, с. 554].

Судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється за допомогою розгляду та вирішення справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби.

Отже, можна зробити висновок, що суд є обов'язковим учасником виконавчого провадження. Проте обов'язкова участь суду у виконавчому провадженні абстрактна, оскільки виконавче провадження може відбуватися і без його участі. Наприклад, не в кожному виконавчому провадженні державний виконавець, стягувач чи боржник звертається до суду з заявою про відстрочку, розстрочку виконання рішення суду, про роз'яснення рішення, про зміну чи встановлення способу чи порядку виконання рішення суду та ін. Тобто обов'язковими учасниками, які беруть участь у кожному виконавчому провадженні, є державний виконавець, стягувач і боржник. Суд (як і експерт, перекладач, поняті, представники сторін та ін.) може і не брати безпосередньої участі у виконавчому провадженні, але у будь-який момент у разі потреби заінтересована особа (стягувач, боржник, інша особа, права якої порушено) чи державний виконавець можуть звернутися до суду з вимогою про розгляд та вирішення того чи іншого питання, яке законом (ЦПК України від 18.03.2004 р., Закон України „Про виконавче провадження") віднесено до компетенції суду. Отже, суд у виконавчому провадженні ніби стоїть осторонь, але у разі потреби зобов'язаний розглянути звернення учасників виконавчого провадження, тобто вирішити процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення. У цьому контексті вдалою видається назва розділу VI ЦПК України від 18.03.2004 р., яка так і називається „Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" і яка підкреслює роль суду під час виконавчого провадження.

Варто зазначити, що відповідно до Закону України „Про виконавче провадження" (ст. 10) суд до учасників виконавчого провадження не належить. Це можна розцінювати як недолік законодавчої техніки.

У ЦПК України від 18.07.1963 р. норми щодо оскарження в суді рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби містяться у розділі „Провадження по справах, що виникає з адміністративно-правових правовідносин". У ЦПК України від 18.03.2004 р. такого розділу немає, оскільки відповідні норми відтепер містяться у Адміністративному процесуальному кодексі України. Однак було б недоречно помістити саме в Адміністративний процесуальний кодекс України норми щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, оскільки могла б скластися ситуація, за якої рішення ухвалює загальний суд, а контроль за виконанням цього рішення здійснює суд спеціалізований (адміністративний). З огляду на це ЦПК України від 18.03.2004 р. є розділ VII „Судовий контроль за виконанням судових рішень", норми якого регулюють порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ст.383 ЦПК України від 18.03.2004 р. право звернутися до суду із зазначеною скаргою мають учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій. Норма такого ж змісту міститься і у ЦПК України від 18.07.1963 р. (ст. 248-2). Таке формулювання не є правильним, оскільки відповідно до ст. 10 Закону України „Про виконавче провадження" до учасників виконавчого провадження відносяться державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі. Отож, якщо буквально тлумачити вищезазначену норму, то державний виконавець наділяється правом оскаржити власні дії. А відповідно до ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження", скаргу на дії державного виконавця можуть подати стягувач та боржник, тобто сторони виконавчого провадження. Отже, у чинному законодавстві України немає чіткості з приводу того, хто наділяється правом оскаржити рішення,дії чи бездіяльність органів та посадових осіб державної виконавчої служби. Це пояснюють відсутністю у законодавстві України класифікації учасників виконавчого провадження. Проте у зв'язку з тим, що виконавче провадження є стадією цивільного процесу, учасників виконавчого провадження можна поділити на такі групи:

І. Органи, які забезпечують виконання рішення (органи державної виконавчої служби та суд);

ІІ. Особи, які беруть участь у провадженні по виконанню рішень (стягувач і боржник, тобто сторони, їхні представники та прокурор);

ІІІ. Органи та особи, які сприяють виконанню рішень (залучені до проведення виконавчих дій) – експерти, спеціалісти, перекладачі, поняті, представники органів внутрішніх справ та ін.

Loading...

 
 

Цікаве