WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова природа домовленості про видачу гарантії - Реферат

Правова природа домовленості про видачу гарантії - Реферат

Реферат на тему:

Правова природа домовленості про видачу гарантії

Виконанню зобов'язань сприяють спеціальні заходи, які називаються способами забезпечення зобов'язань. Вони полягають у покладенні на боржника додаткових обтяжень на випадок невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, або в притягненні до виконання зобов'язання поряд з боржником третіх осіб, або в резервуванні майна, за рахунок якого може бути досягнуто виконання зобов'язання, або у видачі зобов'язання уповноваженими на те органами по сплаті визначеної грошової суми.

Забезпечення зобов'язань є суттєвим чинником їх належного виконання, а від обрання відповідного способу забезпечення залежить в кінцевому підсумку задоволення тією чи іншою мірою вимог кредиторів.

У статті детально розглянемо особливості правової природи гарантії та домовленості про видачу гарантії як способу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань.

У літературі трапляються різні оцінки гарантії. Вагомий внесок у дослідження проблем, пов'язаних з правовою природою гарантії зробили такі відомі вчені як: В.В. Луць [1], Н.С. Кузнєцова [2], Є.А. Суханов [3], Ю.К. Толстой [4], М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський [5] та ін.

Проте не всі науковці розглядають гарантію як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Наприклад, Є.А. Павлодський вважає, що банківська гарантія взагалі не є способом забезпечення виконання зобов٬язання. На його думку, "віднесення банківської гарантії до способів забезпечення виконання зобов٬язань має не більше підстав, ніж, наприклад, страхування ризику неповернення позикових коштів" [6, с. 25].

Ю.К. Толстой вважає, що у гарантійному зобов٬язанні гарант має право вказати так звані гарантійні випадки, тобто перелік порушень, з настанням яких виникає підстава для пред'явлення вимоги про сплату гарантом бенефіціару визначеної грошової суми. Наявність у гарантії переліку "гарантійних випадків" робить її схожою до договору страхування [4, с. 531].

Проте зазначимо, що під час дослідження правових проблем потрібно враховувати положення чинного ЦК України [7], який визначає гарантію самостійним способом забезпечення виконання зобов٬язань (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

На нашу думку, гарантія є абсолютно новим, самостійним, таким, що відрізняється від інших способом забезпечення належного виконання цивільно-правових зобов'язань. Тому аналіз гарантії у вітчизняному цивільному законодавстві є досить складним і має здійснюватись, керуючись змістом конкретних норм ЦК України.

Розглядаючи правову природу гарантії, потрібно звернути увагу на одну важливу особливість цього правового інституту – видача гарантії є одностороннім правочином.

Видачі гарантії зазвичай передують юридично оформлені відносини між гарантом і боржником. Інструментом встановлення юридичного зв'язку між суб'єктами є договір чи домовленість, яка створює відповідне зобов'язання між гарантом і принципалом, визначає порядок і послідовність вчинення ними необхідних дій. Згідно з ЦК України, термін "домовленість" використовують для позначення договору, який встановлює зобов'язальні відносини між боржником і гарантом. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов٬язків.

У юридичній літературі триває дискусія з приводу правової природи домовленості про видачу гарантії. Деякі вчені вважають, що домовленість про видачу гарантії – договір, на підставі якого гарант зобов'язується в інтересах принципала, але від свого імені вчинити правочин про видачу гарантії за обумовлену винагороду, і трактують, що таку домовленість як договір комісії [8, с. 289]. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України). За правочинами, вчиненими з третіми особами, прав та обов٬язків набуває комісіонер.

За домовленістю про видачу гарантії одна сторона (гарант) зобов'язується за винагороду видати гарантію від свого імені, а принципал – сплатити обумовлену суму. Гарантія видається, як правило, за рахунок принципала. Тому принципал фактично є власником гарантії і може визначати порядок її подальшого використання в межах, обумовлених змістом гарантії. Хоча відповідно до призначення гарантії вона зазвичай безоплатно передається принципалом бенефіціару як спосіб забезпечення основного зобов٬язання, ця обставина не перетворює домовленість у правочин, який вчиняється на користь третьої особи – бенефіціара. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати все одержане за договором комісії (ч. 1 ст. 1022 ЦК України). Принципал не надає бенефіціару звіт про свої дії. Комітент відповідно до ст. 1023 ЦК України зобов'язаний прийняти від комісіонера все виконане за договором комісії. Принципал може прийняти від гаранта гарантію, але має право і відмовитись це зробити, навіть не мотивуючи свою відмову. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ч. 1 ст. 1013 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він чи субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали. Гарант відповідно до ст. 567 ЦК України має право на оплату послуг, які він надав боржникові. Жодних додаткових витрат у зв'язку з виконанням домовленості гарант не має.

Гарантія передбачає зобов'язання гаранта не перед принципалом, який її купив, а перед бенефіціаром. Це дає підстави для помилкового трактування домовленості як договору комісії.

Проте потрібно зазначити, що положення, які стосуються договору комісії, лише частково подібні до домовленості про видачу гарантії. Отож, ця домовленість хоча і може містити деякі подібні риси з договором комісії, проте такою не є.

Висловлюється й інша думка, відповідно до якої домовленість про видачу гарантії – договір купівлі-продажу документа, який засвідчує одностороннє зобов٬язання гаранта [9, с. 66]. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Гарантія як документ, що містить одностороннє зобов٬язання, є специфічним нетиповим предметом, який може бути навіть оборотоздатним, якщо передбачено його передачу іншим особам.

За домовленістю про видачу гарантії одна сторона (гарант) зобов'язується передати річ (гарантію) у власність іншій стороні (принципалу), а принципал – прийняти банківську гарантію і сплатити за неї визначену грошову суму. Принципал, одержавши гарантію, може володіти, користуватися і розпоряджатися нею, тобто набуває права власності на гарантію. Договір може бути укладений на купівлю-продаж товару, який буде створено продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України). Гарант, вчиняючи правочин про видачу гарантії, не має ще гарантії, але вона буде складена ним у майбутньому.

Суттєвим є те, що гарантія в кінцевому підсумку має бути передана принципалом бенефіціару, який її використовує, хоча принципал, як власник гарантії, може її нікому не передати.

Проте, зазначимо, що якщо розглядати гарантію як просте зобов٬язання гаранта перед бенефіціаром, то конструкція договору купівлі-продажу між гарантом і принципалом не може бути застосована для правової кваліфікації договору про видачу гарантії. Відповідно до ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути будь-який товар, майнові права або право вимоги. У цьому випадку йдеться про зобов'язання гаранта. Оскільки в результаті укладення договору між гарантом і принципалом річ чи право не передається, відносини, які виникають, не охоплені конструкцією договору купівлі-продажу.

Договір про видачу гарантії – каузальний правочин. Тому, якщо принципал з будь-яких причин не виплачує гаранту обумовлену договором винагороду, гарант має право не видавати гарантію. Але, якщо вона вже була скерована бенефіціару, гарантія зберігає силу, незважаючи на відсутність зустрічного волевиявлення зі сторони принципала [10, с. 52].

Loading...

 
 

Цікаве