WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи - Реферат

Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи - Реферат

Офіційне тлумачення терміна „безоплатність" (у тексті ст. 49 Конституції України) визначається або контекстом, або логічним взаємозв'язком слів, у якому його застосовують. У словосполученні „медична допомога надається безоплатно" останнє слово у контексті всієї ст. 49 Конституції України означає, що індивід, який отримує таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у формі будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги. Це цілком відповідає значенню слова „безоплатність": те, за що не платять, що не оплачується, не потребує оплати; те, за що не беруть оплати; те, що не отримало ніякої плати, винагороди; що має своїми синонімами „неоплатний, безкорисливий". Є неприйнятними з позицій припису частини третьої ст. 49 Конституції України пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної допомоги у вигляді її гарантованого рівня. Йдеться про пропозиції надання безоплатної медичної допомоги лише неспроможним верствам населення „в рамках, визначених законом" тощо. Але й це суперечить положенням ст. 3 частини третьої ст. 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватися всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні здоров'я.

Важливою гарантією здійснення права на медичну допомогу є конституційний припис про те, що держава зобов'язана створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, що державні й комунальні заклади охорони здоров'я, в яких надається медична допомога, не можуть бути скорочені.

Державна система щодо надання кваліфікованої медичної допомоги функціонує за такими напрямами:

а) розвиток мережі установ охорони здоров'я та підприємств медичної промисловості;

б) безплатне задоволення потреб населення у всіх видах медичної допомоги;

в) безплатне надання лікувальних засобів при стаціонарному лікуванні;

г) розширення мережі установ та організацій для лікування та зміцнення здоров'я громадян;

д) підготовка кваліфікованих кадрів, спеціалістів у галузі медицини;

е) розвиток наукових досліджень у галузі медицини;

є) забезпечення підприємств медичної промисловості сучасним медичним обладнанням та діагностичною апаратурою;

ж) збільшення навчальних закладів по підготовці спеціалістів у галузі медицини.

Що стосується безоплатних медичних послуг, то принциповим буде згадати Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1998 р. [8, с. 12], у справі про платні медичні послуги, що були запроваджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1138 від 17 вересня 1996 р. „Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" [9, с. 12]. Аналіз згаданої постанови засвідчив, що значна частина перерахованих у Переліку платних медичних послуг підпадала під поняття „медична допомога", яка згідно з Конституцією України має надаватися безоплатно. Конституційний Суд визнав неконституційними положення Постанови Кабінету Міністрів України, якими було затверджено перелік платних послуг, що надавалися в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти. Визнано також неконституційним положення цієї ж постанови щодо дозволу лікувально- та санаторно-профілактичним закладам приймати від хворих плату за надані їм інші медичні послуги як внесення добровільної компенсації.

Також Рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. у справі № 1-13/2002 [10, с. 12] щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 49 Конституції України, яке полягає у тому, що „у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно", вирішено, „ що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги". Однак цим же рішенням зазначено, що перелік та порядок медичних послуг, які виходять за межі надання медичної допомоги, що надаватимуться на платній основі в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, мають бути визначені законом.

Право на медичну допомогу охоплює право на надання кваліфікованої медичної допомоги, на вільний вибір лікаря, якщо він може запропонувати свої послуги, право на заміну лікаря та вибір методів лікування, на вибір лікувального закладу, тобто кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному лікувальному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Що стосується малолітніх та недієздатних фізичних осіб, то їм медична допомога надається навіть у випадку відсутності згоди малолітнього, його батьків (усиновителів) чи опікуна або ж опікуна недієздатного.

Розкривши поняття права на медичну допомогу, можна назвати цивільно-правові засоби його реалізації. Такими засобами слід вважати договір про надання медичних послуг та договір медичного страхування.

Хоча вищезгадані засоби реалізації права на медичну допомогу не закріплені в статтях Цивільного кодексу України, але вони випливають зі змісту самого права на медичну допомогу, бо відносини між лікувальними закладами та фізичними особами є цивільно-правовими договірними [11, с. 12]

На сучасному етапі розвитку України з переходом її до ринкової економіки цей договір не має широкого застосування, однак з переходом до європейських стандартів в галузі медицини договір про надання медичних послуг набуде важливого значення.

Із застосуванням договору про надання медичних послуг поліпшиться якість медичного обслуговування, підвищиться ефективність охорони здоров'я, постануть кращі можливості вибору пацієнтом лікувального закладу тощо.

З розвитком ринку страхових послуг вагоме місце посідатиме медичне страхування. Згідно із Законом „Про страхування" медичне страхування може здійснюватися як в обов'язковій, так і в добровільній формі.

Сьогодні в Україні існує тільки добровільне медичне страхування, що визначається як система організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення діяльності страхової медицини. Таке страхування здійснюється на основі програм добровільного медичного страхування і забезпечує отримання додаткових послуг в охороні здоров'я. Страхування здійснюється на договірній основі між страхувальником та страховиком, де зазначено їхні права та обов'язки, суму страхового платежу. За договором страхувальнику гарантується виплата страхового платежу у разі настання страхового випадку. Отже, можна сказати, що добровільне медичне страхування – це найоптимальніший варіант застрахування особою свого здоров'я.

Щодо обов'язкового медичного страхування, то в Україні розроблено проект закону „Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". Цей Закон, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Закон спрямований на посилення правової та економічної зацікавленості держави, підприємств, установ, організацій та населення в охороні здоров'я. Метою загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання безоплатної медичної допомоги на засадах соціальної рівності й доступності незалежно від віку, статі, стану здоров'я за рахунок коштів такого медичного страхування в обсягах, визначених у його програмах.

На нашу думку, загальнообов'язкове державне медичне страхування на сучасному етапі розвитку нашої держави не набуде широкого застосування, оскільки воно буде для кожного із нас ще одним зобов'язанням перед державою.

Отже, можна підвести підсумок щодо реального законодавчого регулювання забезпечення гарантії права на медичну допомогу, однак реалізація цього права нині в Україні є недосконалою, законодавчо не закріплені цивільно-правові засоби його реалізації (договір про надання медичних послуг та договір медичного страхування). Існує нагальна потреба широкого застосування цих договорів на практиці. Це, своєю чергою, надасть можливість отримати кожному з нас більш кваліфіковану медичну допомогу.

Література

  1. Конституція України від 28.06.1996 р.

  2. Ряшенцев В.А. Советское гражданское право. – М.: Юридич. лит., 1986. – С. 186.

  3. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. – М.: Знание, 1991. – С. 25.

  4. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Институт государства и права АН СССР. – М., 1984. – С. 9.

  5. Калмыкова Ю.Х. Советское гражданское право. – М.: Знание, 1991. – С. 30.

  6. Ромовська З.В. Личные неимущественные права граждан СССР: Дис. канд. юрид. наук. – К., 1968. – С. 29-30.

  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. № 955 „Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державної безоплатної медичної допомоги". – Офіційний вісник України. – 2002. – № 28. – C. 13-24.

  8. Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1998 р. – Офіційний вісник України. – 1999. – № 1. – С. 8-12.

  9. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. № 1138 „Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти". – Офіційний вісник України. – 1997. – № 20. – С. 74.

  10. Рішення Конституційного Суду України від 29.05.2002 р. у справі № 1-13/2002. – Офіційний вісник України. – 2002. – № 23. – С. 11-22

  11. Малеина М.Н. Гражданско-правовой договор на оказание медицинской помощи. – Правоведение. – 1989. – № 2. – С. 30.

Loading...

 
 

Цікаве