WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи - Реферат

Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи - Реферат

Реферат на тему:

Право на медичну допомогу в системі особистих немайнових прав фізичної особи

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Особисті права людини нерозривно пов'язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканність особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.

Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм певних галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. З огляду на це у теорії були висловлені два погляди на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.

Особисті немайнові права – права специфічні.

Як випливає із самої назви, ці права є немайновими. Вони позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки. Проте це не означає відсутності будь-якого зв'язку між ними та майновою сферою. Досить звернути увагу хоча б на те, що сповна реалізувати своє право на охорону здоров'я чи на інформацію значно легше у наших умовах особі, яка забезпечена матеріально. З іншого боку, порушення особистого немайнового права примушує особу до витрат, завдає їй майнових та душевних втрат, які можуть вплинути на її майновий стан у майбутньому. Тому особисті немайнові права не можуть сприйматися й аналізуватися поза іншими правами особи: вони є складовою частиною єдиної системи прав, якими особа володіє і які підпорядковує своїм інтересам. Положення статті 24 Конституції України [1, с. 12] про рівність конституційних прав усіх громадян цілком стосується особистих немайнових прав. Ці права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими перипетіями життя вони опинилися.

Цивільне право поряд із майновими відносинами (що становлять ядро цивільного права) регулює пов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, які урегульовані нормами права, є правовими зв'язками між суб'єктами з приводу особистих немайнових благ. З цього випливає, що особисті немайнові права в цивільному праві – суб'єктивні права громадян і організацій, що виникають з огляду на регулювання нормами цивільного права особистих немайнових відносин, не пов'язаних із майновими. Ці права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише через припис закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тобто вона за своєю сутністю є соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивільно-правовий статус.

Специфічним для особистих немайнових прав є момент їх виникнення. Основна частина цих прав виникає з моменту народження і у зв'язку з народженням. Вони є природними правами людини. Для інших момент їхнього виникнення не має точної фіксації; він пов'язується з різними обставинами, які зумовлені багатьма чинниками.

Особисті немайнові права можна поділити на дві групи. Перша – це права у сфері забезпечення фізичного, природного буття особи. Друга – права, які забезпечують її соціальне буття.

За своєю сутністю більшість немайнових прав є природною властивістю фізичної особи. Однак, закріплені в правових нормах, вони набувають також правового значення об'єкта цивільних прав, маючи подвійне значення: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт цивільних прав.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими головними ознаками:

1) таке право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. Всі особи рівні у можливості реалізації та охорони своїх прав. Однак, як свідчить аналіз норм Цивільного кодексу України, котрі врегульовують конкретні види особистих немайнових прав, то далеко не всі права можна визначити такими, що належать усім та кожному. Так, наприклад, право на опіку та піклування належить виключно малолітнім, неповнолітнім, недієздатним та особам, які обмежені в дієздатності;

2) це право належить особі довічно (фізичній особі – до моменту смерті, а юридичній – до моменту припинення). Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає у фізичної особи від моменту народження, наприклад право на життя, здоров'я, свободу тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати у фізичних осіб також від іншого моменту, що передбачений в законі, наприклад право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;

3) це право належить особі за законом – підставою його виникнення є юридичний факт, передбачений законом;

4) таке право є немайновим, це означає, що в ньому відсутній майновий зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права у грошовому еквіваленті;

5) таке право є особистісним – воно не може бути відчуженим від особи та передане іншим особам. Особисте немайнове право особа може не реалізовувати, але відмовитись від нього вона не може;

6) незалежність – це право належить кожній особі, і не залежить від будь-яких чинників;

7) мають абсолютний характер, тобто носій цих прав є уповноваженою особою, а всі інші, стосовно нього і з приводу цих прав – зобов'язаними особами.

Щодо класифікації особистих немайнових прав, то серед науковців немає єдиного погляду. Одну з перших класифікацій запропонував В.А. Рясенцев, який вирізняє п'ять видів особистих немайнових прав: а) особисті права, сутність яких становлять немайнові блага, невіддільні від особистості (життя, здоров'я, недоторканість особистості); б) особисті права, в основу яких покладено немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім'я, честь, гідність); в) особисті немайнові права у сфері шлюбно-сімейного права; г) особисті немайнові права, що перебувають у сфері творчої діяльності, а також інтереси, що витікають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби; д) особисті немайнові права, в основу яких покладений майновий інтерес [2, с. 12].

Інші автори за основу класифікаційного поділу пропонують мету, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Наприклад М.М. Малеїна поділяє особисті немайнові права на: а) особисті немайнові права, що забезпечують фізичне та психічне благополуччя особистості; б) права, що забезпечують індивідуалізацію особистості; в) права, що забезпечують автономію особистості; г) немайнові права авторів результатів інтелектуальної діяльності та виконавців [3, с. 12].

В.А. Жакенов використовує змішаний кваліфікаційний критерій, а саме: об'єкт цих прав та мету, на досягнення якої спрямоване право: а) права, що індивідуалізують громадян в суспільстві; б) права, що забезпечують особисту недоторканість; в) права, що забезпечують збереження таємниці особистого життя; г) права, що сприяють розвитку особистості та вираженню її творчої індивідуальності [4, с. 12].

Ю.Х. Калмикова поділяє особисті немайнові права на три групи: а) права на немайнові права, втілені в самій особі; б) права на особисту недоторканість, свободу, охорону життя і здоров'я; в) права на недоторканість особистого життя [5, с. 12].

З.В. Ромовська поділяє особисті немайнові права фізичних осіб на такі категорії як: а) права, які індивідуалізують громадянина як особистість (право на ім'я, право на честь і гідність); б) права, що забезпечують особисту свободу громадян (право на недоторканість особистості, недоторканість житла, право на таємницю листування тощо); в) права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особи; г) особисті права, надані громадянам у зв'язку зі вступом їх до сімейних правовідносин, тобто комплекс прав, які охоплюють право на укладення і розірвання шлюбу, на виховання дітей, усиновлення тощо [6, с. 12].

Важливе місце в системі особистих немайнових прав займає право на медичну допомогу, яке відображає свій зміст в низці нормативно-правових актів, зокрема в Конституції України, Цивільному кодексі України, в яких зазначено, що кожна фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Це право є одним з фундаментальних особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечує її природне існування.

Право на медичну допомогу в сучасному світі відіграє виняткову роль у житті людини і суспільства. З ним ми стикаємось при народженні і не розлучаємося протягом усього життя аж до смерті.

Статтею 284 Цивільного кодексу України визначено загальний зміст права на медичну допомогу, особливості його здійснення малолітніми та неповнолітніми особами, право на вибір лікаря та методів лікування.

Варто зазначити, що Цивільний кодекс України, закріплюючи в ст. 284 право на медичну допомогу, не подає самого поняття „медична допомога", однак дане поняття визначається в постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Програми подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги" від 11.07.2002 р. № 955, [7, с. 12], в якій зазначено, що медична допомога – це вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності та здійснюють професійно підготовлені працівники, які мають на це право.

Loading...

 
 

Цікаве