WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Третій період державно-правової реформи в Україні розпочався в грудні 2004 р. з прийняттям Закону України „Про внесення змін до Конституції України". Відповідно до положень цього Закону, в Україні відбувається перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми державного правління. Незважаючи на те, що цей Закон набув чинності, тільки з 1 вересня 2005 року, а то й з 1 січня 2006 року, уже нині в Україні усіма владні інституції вживають відповідних організаційно-правових заходів щодо забезпечення широкомасштабної конституційної реформи в Україні.

Доцільним, на наш погляд, є поступовий перехід від змішаної, парламентсько-президентської до парламентської республіки. При такій формі державного правління Президент України виконуватиме представницькі функції як Глава держави, як гарант додержання Конституції України координуватиме діяльність Конституційної палати та Прокуратури України, як гарант державного суверенітету та територіальної цілісності України через очолювану ним Раду національної безпеки й оборони України чинитиме вплив на силові міністерства та відомства з метою ефективного виконання ними завдань щодо забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави. Участь Президента України у формуванні уряду обмежиться лише узгодженням кандидатур „силових" міністрів. Щодо участі у законодавчому процесі, то Президент України матиме право законодавчої ініціативи та право розпуску парламенту на пропозицію уряду.

Торкнемося деяких положень концепції реформування адміністративно-територіального устрою України. Україна отримала нелегкий спадок від тоталітарного режиму – адміністративно-територіальний поділ за принципом поєднання економічно-управлінської доцільності з аспектами партійного та військово-мобілізаційного характеру, закладений ще в 30-х роках минулого століття. Такий адміністративно-територіальний поділ не відповідає сучасним умовам розвитку держави, гальмує розвиток регіонів, системи місцевого самоврядування. Реформування адміністративно-територіального устрою визначено як один із пріоритетних напрямів адміністративної реформи в Україні. Було запропоновано різні варіанти реформування адміністративно-територіального устрою України. Один із варіантів запропонував уряд України в 2002 р. Згідно з проектом підготованої Кабінетом Міністрів України Концепції удосконалити адміністративно-територіальний устрій України, можна шляхом виділення територіально-виробничих комплексів, поділивши територію України на дев'ять регіонів: Київщина, Волинь, Слобожанщина, Донеччина, Запоріжжя, Таврія, Черкащина, Поділля, Карпатський регіон [16]. Найважливішою перевагою моментом такого адміністративно-територіального поділу, поряд з формуванням територіально-виробничих комплексів, є політично виважена ліквідація автономного утворення (Автономної Республіки Крим) у складі унітарної держави, якою є Україна. Тому реформування адміністративно-територіального устрою, спрямоване на розширення адміністративно-територіальних одиниць, заслуговує значної підтримки. У нинішньому уряді України створено спеціальну посаду – Віце-прем'єр-міністр з питань адміністративно-територіальної реформи, який координує й спрямовує роботу саме в цьому напрямі. За повідомленнями преси, уже розроблено нову концепцію адміністративно-територіальної реформи в Україні, обговорюються окремі її положення. За прогнозами урядовців, адміністративно-територіальну реформу має бути проведено до парламентських виборів 2006 р.

Отже метою здійснення конституційної реформи в Україні є створення оптимальної моделі системи державного управління, яка б забезпечила реалізацію проголошених у Конституції України засадничих принципів: побудови демократичної, соціальної, правової держави, зміст діяльності якої - забезпечення прав і свобод кожної людини.

На завершення слід сказати, що процес пошуків і вдосконалення системи державного управління безперервний і нескінченний. У статті зроблено ще одну спробу охарактеризувати сучасний процес конституційної реформи в Україні висловити своє бачення основних напрямів її здійснення .

Література

  1. Індекс інфляції // Урядовий кур'єр. – 2005. – 6 січня.

  2. Й. Васькович. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. – 2000. – № 1. – С. 32-34.

  3. Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст. 133.

  4. Про проголошення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Указ Президента України від 15 січня 2000 року № 65/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 3. – Ст. 68.

  5. Про підсумки Всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року. Повідомлення Центральної виборчої комісії від 25 квітня 2000 року // Комп'ютерна БД „Законодательство Украины".

  6. Про реєстрацію ініціативної групи з Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної зборами громадян України, що відбулися 16 січня 2000 року в м. Чернігові. Постанова Центральної виборчої комісії від 13.03.2000 р. № 34; Про реєстрацію ініціативної групи з всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної зборами громадян України, що відбулися 30 січня 2000 року в м. Чернігові. Постанова Центральної виборчої комісії від 13.03.2000р. № 35 // Комп'ютерна БД „Законодательство Украины".

  7. Л. Кучма. Необхідні рішучі зміни в політичній системі України // Урядовий кур'єр. – 2002. – 28 серпня.

  8. Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 7. – Ст. 79.

  9. Про внесення змін до Конституції України. Закон України від 8 грудня 2004 року // Офіційний вісник України. – 2004. – № 49. – Ст. 3201.

  10. Голос України. – 2005. – 13 січня.

  11. І. Нагребецька. Системна трансформація чи "косметичний ремонт"? // Урядовий кур'єр. – 2005. – 14 січня.

  12. В.Е. Чиркин. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. – М.: Юристъ, 2002. – 622 с.

  13. О. Святоцький, В. Чушенко. Питання теорії і практики конституціоналізму в Україні // Право України. – 1998. – № 2. – С. 17-20.

  14. В. Журавський. Двопалатний парламент в Україні: проблеми формування // Право України. – 2001. – № 3. – С. 33-35.

  15. І. Сенюта. Проблеми становлення двопалатного парламенту в Україні // Право України. – 2002. – № 10. – С. 118-121; Ковальчук О. Двопалатний парламент: яким він може бути в Україні // Право України. – 2004. – № 7. – С. 118-121.

  16. І. Сенюта. Проблеми становлення двопалатного парламенту в Україні // Право України. – 2002. – № 10. – С. 118-121; Березюк О. Однопалатний парламент: недолік чи перевага // Право України. – 1997. – № 3. – С. 72.

  17. О. Святоцький, В. Чушенко. Питання теорії і практики конституціоналізму в Україні // Право України. – 1998. – № 2. – С. 17-20.

  18. Ковальчук О. Двопалатний парламент: яким він може бути в Україні // Право України. – 2004. – № 7. – С. 118-121; Тацій В., Тодика Ю. Методологічні питання розвитку конституційного процесу // Право України. – 1996. – № 12. – С. 28-29.

  19. С. Телешун. Окремі аспекти реформування адміністративно-територіального устрою в контексті останніх урядових пропозицій // Право України. – 2003. – № 1. – С. 8-11.

Loading...

 
 

Цікаве