WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Щодо відсутності суттєвих національно-культурних відмінностей між окремими регіонами держави, тут треба звернутися до подій останніх виборів Президента України. Намагання певних політичних сил акцентувати увагу на регіональних особливостях окремих місцевостей України знайшли підтримку певної частини населення, ініціювали рух за федералізацію України, особливо в східних та південних областях. Та обставина, що ідеї федералізму в Україні мають численних прихильників, свідчить про те, що наявні не тільки певні соціально-культурні та економічні особливості розвитку певних регіонів, а й те, що вони поза увагою держави. Звичайно, легше сказати, що проблеми не існує, ніж її ідентифікувати та вирішувати. А вирішувати ці питання потрібно оперативно, не чекаючи повторення подій розпаду СРСР лише у масштабі нашої держави.

Одним із аргументів прихильників однопалатного парламенту є більш-менш рівномірне представництво регіонів у всіх органах державної влади. У законодавчому органі таке представництво забезпечується лише при мажоритарній виборчій системі. При змішаній системі виборів парламенту, як це було досі в Україні, більшість депутатів парламенту походять зі столиці та ще кількох найбільших мегаполісів, вони не пов'язані з регіонами, не володіють інформацією про стан справ на місцях. За загальнодержавними справами вони не бачать місцевих проблем. Наступні парламентські вибори в Україні проводитимуть вже за пропорційною системою. Вибори за партійними списками зумовлять появу в парламенті парламенті, в головному, партійних функціонерів, які представлятимуть лише центр і ще більше віддаляться від регіонів. Реальних важелів впливу регіонів на центральну владу не залишиться взагалі. Необізнаність центральної влад з регіональними проблемами матиме наслідком їх ігнорування, а це, своєю чергою, спричинить соціальне напруження в державі. Можливі катастрофічні наслідки для України передбачити неважко.

І основний аргумент на користь створення двопалатного парламенту в Україні – за його створення уже висловився на Всеукраїнському референдумі в 2000 р. народ України.

Запропоновано один із можливих варіантів двопалатного парламенту України. Загальна кількість осіб у парламенті України має становити, відповідно до рішення Всеукраїнського референдуму, 300 депутатів. Назву парламенту України можна залишити ту саму, що й нині – Верховна рада України. Нижню палату парламенту назвати Палатою представників і встановити її чисельність – 246 народних депутатів, які обиралися б строком на п'ять років прямими виборами за пропорційною виборчою системою. Верхню палату парламенту назвати Палатою регіонів, встановити її чисельність – 54 депутати (по два депутати від Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя). Депутатів до Палати регіонів обиратимуть представницькі органи відповідних адміністративно-територіальних одиниць (можливі варіанти: або відповідні обласні ради, або конференції, з'їзди представників органів місцевого самоврядування відповідних територій) також строком на п'ять років. Обидві палати повинні мати однаковий статус. Закон вважатиметься прийнятим тоді, коли його ухвалять обидві палати парламенту. Прерогативою нижньої палати парламенту є формування уряду України. Вона ж виконує і основну законодавчу роботу: саме до неї надходять законопроекти від суб'єктів права законодавчої ініціативи, відповідні постійні комітети нижньої палати готують законопроект до розгляду, законопроект обговорює і приймає нижня палата згідно з регламентом, прийнятий закон передається на розгляд до верхньої палати. Якщо верхня палата парламенту його схвалює, він вважається прийнятим парламентом і набирає чинності. Якщо закон відхилений верхньою палатою – тоді створюють узгоджувальну комісію обох палат, яка вносить відповідні корективи до законопроекту, після чого він знову надходить на розгляд до нижньої палати. Ухвалений обома палатами парламенту закон не потребує підпису Президента України і підлягає оприлюдненню. Верхній палаті слід передати певні бюджетні та контрольні функції.

Потрібно передати парламенту право давати офіційне тлумачення законів та інших нормативних актів, які він приймає. Має діяти загальне правило, що тлумачити будь-який нормативний акт повинен лише той орган, який його прийняв.

В Україні потрібно державну владу поділити на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову, забезпечити незалежність і самостійність кожної з гілок влади. Ми неодноразово вказували на суперечності, протистояння між законодавчою та виконавчою гілками державної влади в Україні. Створюється враження, що Україна має лише два полюси влади. Що ж до судової влади то не буде перебільшенням сказати, що вона не є ні самостійною, ні незалежною. Про яку самостійність та незалежність судів можна говорити, якщо фінансове, матеріально-технічне, організаційне, методичне і кадрове забезпечення діяльності судів здійснює орган виконавчої влади – Державна судова адміністрація України та її територіальні управління на місцях, судова влада навіть не має права законодавчої ініціативи. На сьогодні не забезпечений належний соціальний і правовий захист суддів як носіїв судової влади. Немає єдиного вищого органу в системі судової влади України, який би виконував фінансове, матеріально-технічне, організаційне, кадрове, методичне, наукове та інше забезпечення діяльності судів, не втручаючись в процес здійснення судочинства. Таким органом могла б стати, наприклад, Вища судова адміністрація України – вищий адміністративний орган судової влади в Україні. При цьому органі або в його складі має діяти Вища рада юстиції. Йому підпорядковуються усі науково-дослідні, навчальні та інші заклади й установи, які створюються для всебічного забезпечення діяльності судів. Вищу судову адміністрацію України треба наділити правом законодавчої ініціативи.

Не відповідає своїй назві назва Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суд – це орган держави для здійснення правосуддя. Інакше кажучи, суд вирішує спір про право. У Конституційного Суду зовсім інше призначення: відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України. Як бачимо, Конституційний Суд України не вирішує спір про право. Видається доцільним змінити назву цього органу, назвавши його, наприклад, Конституційна палата України. Відповідно, суддів Конституційного Суду за аналогією слід називати членами (радниками тощо) Конституційної палати України. Вона вже не може належати до судової гілки влади. Ґрунтуючись на принципі, що офіційно тлумачити будь-який нормативний акт може лише орган держави, який його прийняв, із компетенції Конституційної палати України треба вилучити офіційне тлумачення законів України. Головним призначенням Конституційної палати України є вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Конституційну палату потрібно наділити дискреційними повноваженнями щодо розгляду питань про конституційність будь-якого правового акта, незалежно від наявності відповідного конституційного звернення. Доцільно, щоб Конституційну палату очолив гарант додержання Конституції України – Президент України.

У регіонах варто створити інститут представників Конституційної палати України, які могли б на місцях здійснювати нагляд за законністю актів органів місцевого самоврядування, державних органів тощо. У разі виявлення порушень положень Конституції України та чинного законодавства, такий представник через суд повинен домагатися скасування або зміни незаконного акта, оскільки сам суд не має дискреційних повноважень щодо розгляду таких справ.

Яку ж форму державного правління матиме Україна в майбутньому? Аналізуючи пройдений етап державного будівництва в незалежній Україні, умовно поділимо його на три періоди. Перший період – від заснування поста Президента України і до прийняття Конституції України (1991–1996 рр.). Цей період характеризується становленням потужної президентської влади в Україні. Президент України очолює виконавчу владу і одночасно є Главою держави. Усю повноту влади в областях і районах здійснюють представники Президента України зі своєю адміністрацією. Виконавча влада навіть перебирає деякі законодавчі функції від парламенту України (право уряду видавати декрети, які мають силу закону, можуть скасовувати та вносити зміни до законів). Президент України зосереджує в своїх руках повноваження, притаманні як президентським так і парламентським республікам (повноваження щодо формування та керівництва урядом, право законодавчої ініціативи, право розпуску парламенту тощо). Зважаючи на ці повноваження Президента та його місце в системі органів державної влади, форму державного правління в Україні того періоду можна охарактеризувати як президентсько-парламентську республіку з дуже сильною владою Президента. З прийняттям Конституції України в 1996 р. Президент України є лише главою держави і виступає від її імені. Він уже не очолює виконавчу владу, але практично всі повноваження щодо формування виконавчої гілки влади у Президента України залишені. Він призначає Прем'єр-міністра за згодою Верховної Ради України, усіх членів уряду, усіх керівників органів виконавчої влади, створює, реорганізовує та ліквідовує міністерства. І ніякої політичної відповідальності за результати діяльності уряду та інших органів виконавчої влади не несе. Форму державного правління цього періоду характеризують як президентсько-парламентська республіка. Цей період тривав до грудня 2004 р.

Loading...

 
 

Цікаве