WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства - Реферат

Реферат на тему:

Здійснення конституційної реформи в Україні як умова побудови громадянського суспільства

Зі здобуттям незалежності Україна дістала у спадок розвалену економіку й громіздку та неефективну систему державного управління. Розбудова незалежної демократичної держави, громадянського суспільства в Україні потребувала глибокого й всебічного реформування всього державного механізму.

Першим і основним завданням, яке постало перед новою державою, стало докорінне реформування економіки, перехід від адміністративно–командних до ринкових, економічних методів господарювання. В історії молодої незалежної Української держави розпочався складний період політичних та економічних експериментів, пошуків виходу із глибокої системної кризи, в якій опинилося українське суспільство.

Насамперед розпочалося реформування органів державної влади. Ґрунтуючись на принципі поділу державної влади, 18 квітня 1991 року, був утворений Кабінет Міністрів – вищий орган у системі органів виконавчої влади України. 5 липня 1991 р. заснований пост Президента Української РСР, а 1 грудня 1991 р. всенародно обраний перший Президент незалежної України. Президент України за своїм статусом був спочатку вищою посадовою особою держави і главою виконавчої влади, а згодом – главою держави і главою виконавчої влади.

Вищий рівень легітимності Президента України, обраного українським народом можна порівняти хіба що з рівнем легітимності парламенту – Верховної Ради України. Ця обставина сприяла виникненню спочатку конкуренції, а пізніше – гострому протистоянню законодавчої та виконавчої гілок влади, політичної кризи в цілому. Особисті амбіції окремих політиків стояли вище від інтересів народу і держави. Щороку змінювалися уряди, схвалювалися програми їхньої діяльності, проте жодний з них не звітував про їх виконання.

На початку 90-х років минулого століття в Україні загострилася економічна криза. Індекс інфляції у 1992 р. сягнув 2100 % порівняно із попереднім роком; у 1993 р. – 10 256 %; у 1994 р. – 501 % [1]. Верховна Рада й уряд України намагалися опанувати деструктивними процесами в державі, які вийшли з-під контролю, стали некерованими. У 1991–1992 рр. започатковується проведення великої кількості окремих реформ, зокрема, – аграрна, земельна, роздрібних цін, економічна, грошова, правова, регіонального управління та місцевого самоврядування, власності, системи державної підтримки підприємництва та ін. Забігаючи наперед, можна сказати, чи то завдяки проведенню цих реформ, чи згідно з "принципом маятника", економічна ситуація в Україні поступово вирівнялася, виробництво припинило спад і почало повільно наростати, рівень інфляції в 2004 р. становив усього 112,3 %, а це не так уже й погано [1]. Щоправда, економісти-експерти прогнозують, що навіть за нинішніх темпів розвитку економіки Україна зможе вийти на рівень 1990 р. десь через двадцять років [2].

Негаразди в економіці були ускладнені тим, що у 1993 р. загострилося протистояння між Верховною Радою та Президентом. Верховна Рада України 17 червня 1993 р. прийняла постанову "Про проведення всеукраїнського референдуму щодо довіри (недовіри) Президентові, Верховній Раді України". Референдум був призначений на 26 вересня 1993 р. Результатом компромісу між законодавчою та виконавчою гілками влади стало призначення дострокових виборів Верховної Ради і Президента України.

Дострокові вибори відбулися (Верховної Ради України – 27 березня, а вибори Президента України – 26 червня 1994 р.): обрано нового Президента України, оновлено склад Верховної Ради України, але це не усунуло суперечності між гілками влади, вони навіть загострилися. У травні 1995 р. Президент ініціював проведення опитування громадської думки з питань довіри громадян України Президентові та Верховній Раді України. Опитування було призначено на 28 червня 1995 р, але не відбулось з огляду на те, що 8 червня 1995 р. схвалено Конституційний Договір між Президентом та Верховною Радою України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".

У Договорі, окрім закріплення основних положень щодо організації державної влади в Україні, зазначалося, що нова Конституція України має бути прийнята не пізніше одного року з дня підписання Договору, тобто до 8 червня 1996 р. [3].

Конституційний процес у Верховній Раді України після схвалення Конституційного Договору відбувався дуже повільно, і на початок червня 1996 р. стало зрозуміло, що нова Конституція України в установлені Договором терміни прийнята не буде. 26 червня 1996 р. Президент України видав Указ "Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України". Цей референдум також не відбувся – 28 червня 1996 р. завершився основний етап тривалого й болісного конституційного процесу – Верховною Радою України була прийнята нова Конституція України.

Після прийняття Конституції України конституційний процес не зупинився – в процесі практичного втілення в життя основних її положень щодо організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування виявилися окремі прогалини та недоліки правового й організаційного характеру, виникла гостра потреба проведення конституційної реформи. Характерною особливістю цього періоду конституційної реформи в Україні є те, що її ініціював народ України "знизу", а не "згори" – вищі органи держави.

Яскравим свідченням активного прагнення народу до позитивних змін у державі стало проведення 16 квітня 2000 р. всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.

На всеукраїнський референдум виносилися питання щодо надання права Президентові України на достроковий розпуск парламенту в разі несформування протягом місяця постійно діючої парламентської більшості або незатвердження протягом трьох місяців Державного бюджету; обмеження депутатської недоторканності народних депутатів; зменшення чисельності парламенту від 450 до 300 депутатів і сформування двопалатного парламенту в Україні [4].

Майже 85 % громадян України, що взяли участь у всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 р. відповіли ствердно на всі запитання, що винесені на референдум [5]. Однак результати проведеного референдуму так і не були реалізовані.

Ініціювали також проведення всеукраїнських референдумів, зокрема, з питання ліквідації інституту президентства в Україні і перетворення України з президентсько-парламентської республіки в парламентську; позбавлення народних депутатів депутатського імунітету; ліквідації місцевих державних адміністрацій та передачі їхніх повноважень відповідним місцевим радам та їх виконавчим органам тощо [6].

Далі ініціативу щодо конституційної реформи в Україні виявив Президент України, який у своєму зверненні з нагоди 11-ї річниці незалежності України вказав на нагальну потребу реформування політичної системи в державі. Президентсько-парламентська республіка як форма державного правління – зазначив він у своєму зверненні – була виправданою на початковому етапі становлення незалежної держави в умовах відсутності демократичних традицій при слабких політичних партіях, неструктурованому суспільстві. Для дальшого розвитку країна потребує переходу до іншої політичної системи – парламентсько-президентської республіки. Необхідно, щоб парламент був структурований, щоб сформувалась постійна парламентська більшість, яка сформує уряд і нестиме відповідальність за його роботу. Потрібно запровадити пропорційну систему виборів парламенту, що сприятиме його структурованості. З'явилася потреба в адміністративно-територіальній реформі та реформі місцевого самоврядування, посиленні його ролі й значення [7].

Важливе значення для здійснення політичної реформи в Україні мало а прийняття пакет законів про вибори. 18 березня 2004 р. було ухвалено Закон України "Про вибори Президента України" у новій редакції. 25 березня 2004 р. прийнятий новий Закон України "Про вибори народних депутатів України", в якому закріплено пропорційну виборчу систему. 6 квітня 2004 р. прийнятий Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", згідно з яким вибори депутатів сільських, селищних рад, а також вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості, а вибори депутатів ВР АРК, обласних, районних, районних у містах та міських рад – за пропорційною системою.

Що ж до внесення змін до Конституції України, то тут знову як за встановленим сценарієм розробляються відповідні законопроекти, вносяться до Верховної Ради України, передаються до Конституційного Суду для надання висновку щодо їх конституційності, всебічно обговорюються, аналізуються і не приймаються.

Loading...

 
 

Цікаве