WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Специфіка державності перехідного періоду і проблеми народовладдя - Реферат

Специфіка державності перехідного періоду і проблеми народовладдя - Реферат

Існують декілька підходів щодо визначення місця і ролі держави в перехідний період, різних поглядів щодо оптимального впливу державних інституцій на соціальні процеси, в тому числі в сфері здійснення народовладдя. У такий період держава може бути: тоталітарною, тотально корумпованою, ліберальною, соціал-демократичною. Якщо державу розглядають як всеохоплюючий феномен і вона втручається у всі сфери суспільного життя, насамперед з допомогою всеохоплюючого правового регулювання і тотального контролю стосовно структур громадянського суспільства, людини і громадянина, то це держава тоталітарна і вона не може забезпечити оптимального функціонування інститутів представницької і безпосередньої демократії. Якщо ж держава тотально корумпована, то зусилля органів держаної влади в ній спрямовані на реальне забезпечення прав і свобод декількох відсотків населення, недопущення в жодному разі ні реприватизації, ні націоналізації власності народу, яка була свого часу незаконно за безцінь „прихватизована". Для цього розробляється й ідеологічне обґрунтування.

Третій підхід асоціюється з формуванням і функціонуванням ліберальної держави в перехідний період, який базується на тому, що завдання і функції держави зведені виключно до „забезпечення суспільства тільки всім самим необхідним" [2]. Цей підхід на Заході в політико-ідеологічному аспекті найрозповсюдженіший і вважається найперспективнішим при переході від планової, централізованої економіки до ринкової, децентралізованої, від соціалізму до капіталізму. Сучасна ж практика проведення ліберальних реформ в Україні, Росії, в інших пострадянських країнах свідчить, що впровадження ліберальних ідей на пострадянському просторі завдало чимало збитків в економічній сфері, призвело до різкого спаду життєвого рівня значної більшості населення. Згідно з головним постулатом лібералізму державі в сфері економіки відводиться роль тільки „нічного сторожа".

Ідеї лібералізму були сформульовані ще в кінці XVII – початку ХІХ ст. відомим ідеологом буржуазії англійцем І. Бентамом (1748–1832). Він був родоначальником теорії утилітаризму, яка ввібрала в себе низку філософських ідей Гобса, Локка, Юма, французьких матеріалістів XVII ст. (Гельвеція, Гольбаха). На думку І. Бентама призначення уряду – гарантувати насамперед безпеку і власність підданих держави, тобто виконувати головно охоронну функцію. Він вважав, що уряд не має права визначати що є щастям для кожної окремої людини, і тим більше нав'язувати індивіду таке уявлення і що би то ні стало ощасливити його. Він вважав дуже небажаним втручання держави у сферу економіки, оскільки це, на його дуку, може призвести до небажаних результатів [3]. Застосування на пострадянському просторі ідеї „держава – нічний сторож", невтручання держави в економічні процеси призвело до дуже негативних наслідків. Це, безумовно, не найкраще вплинуло на відносини у політичній сфері, в становленні інститутів народовладдя, в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, особливо конституційних соціально-економічних прав.

Основоположник лібералізму І. Бентам виступав не тільки за демократизацію державної влади, а й всієї політичної системи, вважав за потрібне розширити виборче право, а також надати його жінкам. На його думку, з допомогою інститутів демократії (в тому числі таких як вільна преса, громадські дискусії, публічні збори тощо) можна буде ефективно контролювати діяльність законодавчої і виконавчої влади [4]. Це ідеї, які слід активно впроваджувати на практиці. Водночас немає сенсу принижувати роль держави в економічних процесах, оскільки її невтручання в економіку негативно впливає і на досить широкий спектр суспільних відносин, в тому числі в політичній сфері, у становленні інститутів народовладдя. Потрібно враховувати, що впровадження на пострадянському просторі ідей лібералізму не було сприйнято більшістю населення, негативно вплинуло на відносини в економічній, соціальній та інших сферах життєдіяльності суспільства.

Четвертий підхід до визначення ролі й місця держави в перехідний період від соціалізму до капіталізму асоціюється із функціонуванням соціал-демократичної держави, характерною рисою якої є високий рівень її відповідальності перед населенням. На пострадянському просторі відбувається усвідомлення політичною елітою необхідності активізації соціальної діяльності держави. У конституціях закріплюється, що відповідна держава є соціальною. Такою є держава, „що прагне і здатна здійснити політику, спрямовану на забезпечення громадянських прав для всіх членів суспільства, гарантування умов для гідного життя людей, а також створити умови для вільного і всебічного розвитку особистості та забезпечити реалізацію втілених у законній формі інтересів кожного громадянина з інтересами всього суспільства" [5]. Соціальна держава бере на себе зобов'язання забезпечувати соціальну справедливість, благополуччя своїх громадян, їх соціальну захищеність. Мета такої держави – створювати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум, сприяти збільшенню кількості дрібних і середніх власників, піклуватися про освіту, сім'ю, медичне обслуговування, постійно покращувати соціальне забезпечення тощо. Соціальна держава слугує суспільству і намагається виключити або звести до мінімуму соціальну відмінність, і на цій основі досягти соціального миру в суспільстві. Об'єктом соціальних устремлінь держави є людина, її різнобічні потреби й інтереси, соціальний комфорт і соціальне самопочуття. Вища ціль соціальної держави – створення умов по забезпеченню гідного життя й вільного розвитку людини, тобто її матеріальна забезпеченість на рівні стандартів сучасного розвинутого суспільства, доступ до цінностей культури, гарантованість особистої безпеки. У межах цієї цілі реалізується державна підтримка слабкозахищених в соціальному плані груп населення.

Україна, як і інші держави на пострадянському просторі, зробила свій демократичний вибір, і після „оранжевої революції" продовжується пошук оптимальної моделі розвитку, триває процес реформування в різних сферах суспільного життя. В основу ставиться боротьба з корупцією, підтримка і розвиток дрібного і середнього бізнесу, відсторонення влади від бізнесу, проведення адміністративно-територіальної реформи. Слід враховувати, що основоположним критерієм оцінки корисності і прогресивності всіх реформістських (еволюційних) і революційних перетворень, здійснюваних державою у перехідний період є сприятливий їх вплив на подальший розвиток економіки, науки, культури, інститутів народовладдя, політичної активності населення, гарантування прав і свобод громадян. Якщо цього не досягнуто, то різко знижується довіра до влади, її інститутів.

У науковій літературі розробляють можливу оптимальну модель ролі держави і права в перехідний період, або ж „ідеального типу переходу до демократії" [6]. За задумом її авторів, ця модель повинна поєднувати в собі на різних стадіях її реалізації одночасно і риси лібералізму, і соціал-демократизму. Вважаємо, що на сьогоднішньому етапі розвитку це найбільш виважений підхід. Усього виділяємо чотири стадії цієї моделі: 1) лібералізація політичного життя; 2) демонтування відживших інститутів – складових частин колишньої політичної системи; 3) демократизація суспільно-політичного життя країни; 4) вживання заходів із „ресоціалізації" громадян, тобто до позитивного сприйняття ними нових цінностей і політичної системи, яка наново створюється [7]. Вважаємо, що ця модель зорієнтована насамперед на політичну сферу життя суспільства, на її перехід із автократичного до демократичного стану.

В межах цієї моделі з погляду становлення і розвитку інститутів народовладдя виокремимо такі складові: а) становлення якісного законодавства щодо організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування; б) оновлення виборчого і референдумного законодавства; в) впровадження політичної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності; г) становлення дієздатного громадянського суспільства; д) забезпечення стабільності конституційного ладу, його подальшої демократизації; е) забезпечення конституційної законності; є) створення умов для розвитку різних форм власності і їх рівного захисту з боку держави; ж) орієнтація правової системи на захист прав і свобод людини й громадянина.

Етап, на якому сьогодні перебуває Україна, як і інші пострадянські країни не „вписується" за своїми змістовими характеристиками ні в класичну ліберальну, ані в соціал-демократичну чи іншу модель перехідної держави. В сутності ідеальної, класичної моделі і не може бути. Але важливим є демократичний вектор розвитку держави і суспільства, орієнтація на європейські цінності з урахуванням вітчизняного досвіду. Головне – не допустити тоталітарних методів функціонування державної влади.

В перехідний період право, як і держава, має свої особливості, що відрізняються від правових систем, які розвиваються в звичайних умовах. Достатньо чітко це проявляється в сфері регламентації інститутів народовладдя. Зокрема, за роки незалежності України було прийнято вже декілька законів про вибори народних депутатів України, Президента України, до місцевих рад. Це законодавство весь час змінюється, новелізується, характеризується нестабільністю. Його застосування веде до виникнення значної кількості державно-правових конфліктів, в які втягуються різні гілки державної влади, структури громадянського суспільства, політичні партії. Це особливо виявилося під час проведення виборчої кампанії з виборів Президента України 2004 р., коли у вирішення конфлікту були задіяні всі структури вищих органів влади, особливо Верховна Рада і Верховний Суд України.

Loading...

 
 

Цікаве