WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зміни до конституції України 1996 року: поступ чи криза конституціоналізму - Реферат

Зміни до конституції України 1996 року: поступ чи криза конституціоналізму - Реферат

Однак, такі дії тодішнього Президента України Л. Кучми викликали в українському політикумі далеко неоднозначну реакцію і як наслідок, до Конституційного Суду України було подано конституційне подання 103 та 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) вищеназваного цього Указу Президента України. 27 березня 2000 року Конституційний Суд України визнав такими що не відповідають Конституції України (т. б. є не конституційними) два із шести винесених на референдум питань, а саме – питання про те, що висловлена на всеукраїнському референдумі недовіра Верховній Раді України є підставою для дострокового розпуску парламенту та питання про можливість прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі [16]. Відповідно, чотири інші питання стали предметом всеукраїнського референдуму, який відбувся 16 квітня 2000 року і на якому всі поставлені питання отримали явну підтримку у громадян України. Однак, проведення квітневого 2000 року всеукраїнського референдуму не відповідало встановленій конституційній процедурі внесення змін до Основного Закону держави (Розділ ХІІІ Конституції України). Саме через це, його результати з самого початку були приречені мати виключно інформаційно-дорадчий характер і відповідно, не могли бути реалізованими в практиці.

Питання про внесення змін до Конституції України в черговий раз серйозно загострилось на початку 2003 року. Вже тоді, враховуючи результати парламентських виборів 2002 року, стало очевидною можливість перемоги на наступних президентських виборах кандидата від опозиції. За таких умов, внесені зміни до Конституції певного (тенденційного) спрямування з одного боку могли суттєво послабити владні повноваження новообраного (в той же самий час – небажаного для представників правлячого режиму) Президента України, з іншого боку – допомогти останнім (особливо його олігархічній складовій) хоча б частково зберегти свій вплив на політичне життя країни через інститути парламентської республіки. Саме за таких умов появляється проект Закону „Про внесення змін до Конституції України", винесений в березні 2003 року Указом Президента України Л. Кучми на всенародне обговорення [17]. Згодом появляються інші подібні проекти, по них приймаються відповідні Рішення Конституційного Суду України[18; 19; 20; 21], робляться спроби проведення їх через парламент і т. д. Все це приводить до не бувалого політичного напруження в українському суспільстві, яке фактично стає „заручником" безперервного процесу внесення змін до конституції, а сам цей процес дуже скоро перетворюється на дієвий чинник механізму політичного тиску. Як наслідок всього цього, 8 грудня 2004 року в пік політичного протистояння між правлячим режимом та опозицією (період між "другим" та "третім" турами голосування на виборах Президента України) Верховна Рада України в режимі не передбаченого жодними нормативними документами т. з. „пакетного голосування" приймає Закон України „Про внесення змін до Конституції України" [22]. Ці зміни набули чинності з 1 січня 2006 року .

Конституційним змінам було піддано цілу низку положень розділів ІV („Верховна Рада України"), V („Президент України"), VІ („Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади") та частково VІІ („Прокуратура") і ІХ („Місцеве самоврядування") Основного Закону держави. З формально-юридичного погляду, внесені зміни можна розділити на декілька блоків. По-перше, це зміна порядку формування Уряду та суттєве збільшення обсягу його повноважень. По-друге, це зміна в організації діяльності парламенту, уточнення статусу парламентаріїв та законотворчої процедури. По-третє, це зміни в статусі прокуратури та органів місцевого самоврядування. Однак насправді йшлося про спробу кардинального перерозподілу владних повноважень у трикутнику „парламент – президент – уряд". Так, якщо за положеннями Основного Закону держави взірця 1996 року Президент України призначав Прем'єр-міністра за згодою парламенту, а інших членів Уряду – за поданням останнього, то з набранням законної сили внесених змін до Конституції України, повноваження та можливості глави держави в процесі формування Уряду кардинально зменшуються. Прем'єр-міністра України призначатиме парламент за поданням Президента України. При цьому кандидатура Прем'єр-міністра України вноситься Президентом України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у парламенті. Міністра оборони та Міністра закордонних справ призначатиме парламент за поданням Президента України. В той же самий час, інших членів Уряду парламент призначатиме за поданням уже безпосередньо керівника Уряду (т. б. – без будь-якої участі глави держави). На відміну від попередніх положень Конституції України, за якими Уряд був відповідальним перед Президентом України і підзвітним парламенту, Кабінет Міністрів України надалі буде відповідальним перед Президентом України і парламентом, однак при цьому підконтрольним і підзвітним тільки парламенту. Уряд складатиме свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України, а Президент України зможе надалі тільки зупиняти дію актів Уряду з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.

Все це є тісно переплетеним із запровадженням нового порядку формування самого парламенту. На зміну змішаній можаритарно-пропорційній системі, за якою половина складу парламенту обиралася по можаритарних одномандатних виборчих округах а інша за списками політичних партій, – з 2006 року вводиться виключно пропорційна система виборів. Народні депутати України будуть обиратися на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах пропорційної системи з обранням в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій (виборчих блоків політичних партій) [23]. Як наслідок, законодавцем вводиться також і нова (додаткова) підстава дострокового припинення повноважень парламентаріїв – не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії, або виходу народного депутата із складу такої фракції. Крім того, внесені до Конституції зміни вимагають у категоричній формі створення у місячний строк в парламенті „/.../ на основі узгодження політичних позицій /..../ коаліції депутатських фракцій, до складу якої повинні увійти більшість народних депутатів України від конституційного складу" парламенту [22]. Не виконання останнього від тепер вважається однією з підстав дострокового припинення повноважень парламенту.

Внесені зміни містять цілу низку нововведень пов'язаних безпосередньо із організацією законотворчого процесу. Зокрема, зменшено кількість суб'єктів права законодавчої ініціативи, яке втратив Національний Банк України. Кардинальних змін зазнала процедура оприлюднення прийнятих парламентом законів, до яких перед тим було застосовано президентське "вето". А саме: а) якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів; б) якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Президент України надалі не матиме права "вето" щодо законів про внесення змін до Конституції України з наступним поверненням їх на повторний розгляд до парламенту. Крім того, з тексту Основного Закону вилучено положення про те, що порядок роботи Верховної Ради України окрім Конституції України, встановлюється також і законом про регламент Верховної Ради України, що фактично означає зведення рівня "Регламенту Верховної Ради України" до рівня підзаконних нормативно-правових актів.

Loading...

 
 

Цікаве