WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зміни до конституції України 1996 року: поступ чи криза конституціоналізму - Реферат

Зміни до конституції України 1996 року: поступ чи криза конституціоналізму - Реферат

Реферат на тему:

Зміни до конституції України 1996 року: поступ чи криза конституціоналізму

Сьогодні в Україні важко найти політико-правову проблематику, якій би приділялось скільки багато уваги, як питанням реформування системи органів публічної влади. Останні п'ять-шість років тема т.з. "конституційної реформи", а разом з нею і питання внесення певних змін до чинного Основного Закону стали предметом жвавого обговорення не тільки в "коридорах влади" (зокрема в парламенті, чи апараті глави держави), а й серед політиків, діячів культури, широких верств населення. Ця проблематика, в тій чи іншій мірі, найшла своє висвітлення і в низці робіт сучасних українських вчених-правознавців, зокрема Ю.П. Битяка, Ю.М.Грошевого, Л.Т. Кривенко, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала [1, с. 303-323; 2; 3; 4, с. 490-601; 5, с. 22-73, 160-232]. При цьому, окремо варто зазначити, що безпосередньо самі питання зміни конституції держави взагалі як такої, незалежно від часових чи просторових рамок поставленої проблеми, – зажди були в епіцентрі науки державного (конституційного) права. Про це свідчить, з одного боку чимала наукова спадщина в цій сфері зарубіжних та вітчизняних вчених, які фактично стояли біля витоків сучасного європейського конституціоналізму (Жан Есмен, Георг Єллінек, Станіслав Дністрянський, Леон Дюгі, Ганс Кельзен, Ніколай Коркунов, Моріс Оріу, Микола Палієнко), з іншого ж – ціла низка робіт сучасних зарубіжних конституціоналістів, як то Мірослава Граната, Жан-Поля Жакке, Веслава Кшидло, Андрєя Медушевского, Талії Хабрієвої, Андраша Шайо та інших [6; 7, с. 107-120; 8, с. 33-39, 454-463; 9, с. 95 104; 10; 11, с. 45-56]. При цьому, вчених завжди хвилювало питання логіки самого конституційного процесу. Вони старалися дати відповідь на запитання: "Чи дійcно конституціоналізм розвивається у відповідності із жорсткими законами, чи фактично залишається у світі хаосу та непередбачуваності, випадкової зміни під впливом суперечливих тенденцій [10, c. 7]?" Адже, якщо прийняття суспільством раціональної моделі конституціоналізму є позитивним фактором в його розвитку, то чим можна пояснити повернення в окремих випадках назад (аж до тоталітарних форм правління). Як поєднати, з одного боку потребу максимального забезпечення стабільності (незмінності) основного закону держави, а з іншого – його логічний розвиток в світлі суспільного поступу? Коли ж з рештою дійсно настає "момент перегляду конституції" і що може бути "його предметом" [8, c. 111-113]? Все це разом, а також розуміння реальності тих загроз для національної державності українського народу, які потенційно можуть ховатися у передчасних (не до кінця непродуманих, не достатньо обгрунтованих і т. д.) змінах Конституції України 1996 року, надають задекларованій вище проблемі надзвичайно актуального значення.

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція Україну проголосила нашу державу суверенною, демократичною, соціальною та правовою (ст. 1), а людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку визнала найвищою соціальною цінністю в Україні (ч. 1, ст. 2). При цьому, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі було названо український народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ч. 1, ст. 5), визнано дію в Україні принципу верховенства права, а найвищу юридичну силу надано безпосередньо самій Конституції України (ст. 8). Окремо зазначалось, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7), а державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1, ст. 6) [12]. Саму ж систему організації державної влади за Конституцією 1996 року, звичайно з певною мірою умовності, було названо близькою до т.з. змішаної моделі президентсько-парламентської республіки (принаймні, так неодноразово стверджувалось в Україні як на офіційному [13], так і на науковому рівнях [1, с. 303].

Загалом Конституція України 1996 року на момент свого прийняття отримала явно позитивну оцінку як в українському суспільстві, так і на міжнародно-правовому рівні [14]. При цьому цілком зрозумілим було те, що прийнята Конституція України як і будь-який інший документ подібного роду, не могла бути бездоганною. З самого початку вона містила в собі явні та приховані суперечності, не узгоджуваності, певні пробіли і т.д. І це не дивно, особливо з огляду на політичну ситуацію, в якій зрештою і відбувалось її прийняття. Адже, не секрет, що на етапі кінцевого затвердження парламентом тексту Конституції України (в ніч з 27 на 28 червня 1996 р.), окремі його частини були предметом "торгу" між різними політичними силами. В цьому плані чинний Основний Закон України чи не найбільше відповідає одній з уставлених в теорії конституціоналізму тез про те, що конституція держави дуже часто стає відображенням політичних домовленостей на час її прийняття (свого роду віддзеркаленням "політичного компромісу" в середині країни) .

В той же самий час, усі суб'єкти політичного життя в країні прекрасно розуміли, що для належної реалізації прийнятої Конституції України необхідно було виконати цілу низку відповідних заходів. А саме. По-перше, реалізувати "Перехідні положення" Конституції (розділ ХV); по-друге, негайно привести національне законодавство у відповідність до Конституції України; по-третє, підготувати і прийняти цілу групу нових законів. В останньому випадку йшлося як про закони, прийняття яких безпосередньо було передбачено у тексті самої Конституції (про державні символи, про міста Київ та Севастополь), так і про ті, без яких фактично було неможлива належна реалізація цілої низки конституційних положень з огляду, насамперед, на необхідність виконання засадничого положення ст. 1 Конституції України (утвердження України як демократичної, правової та соціальної держави). В цій групі законів першочергове місце відводилось законам "Про Кабінет Міністрів України", "Про органи виконавчої влади", "Про Президента України", "Про регламент Верховної Ради України", "Про територіальний устрій" тощо. Крім того, важливим фактором у становленні нової конституційно-правової системи України, мала стати перевірка (випробування) Конституції України часом. Необхідно було дати можливість останній "запрацювати" хоча б два повних цикли, передбачених конституційними строками (каденціями) для центральних суб'єктів ново створеної конституційно-правової системи держави. На наш погляд, останнє мало б тривати не менше десяти років, оскільки саме цим терміном було б охоплено дві повних каденції глави держави, дві каденції парламенту, одна Конституційного Суду України і т.д.

Однак, вище згадані закони, так і не були прийняті. Так само, як і залишилися незмінними ряд прийнятих до червня 1996 року законів, окремі положення яких явно не відповідали приписам Конституції України (закони про всеукраїнський та місцеві референдуми, про свободу совісті та релігійні організації, про мови тощо). В той же самий час, замість дотримання "букви і духу" нової Конституції, організації роботи по підготовці та прийняттю необхідних законів, приведенню у відповідність чинного законодавства Основному Закону, в державі дуже скоро заговорили про потребу внесення змін та доповнень до Основного Закону. Першою серйозною спробою внести зміни до чинного Основного Закону, яка була зроблена вже на третьому році існування Конституції України 1996 року, стала поява Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" від 15 січня 2000 року. Цим документом передбачалось винесення на всенародне голосування цілої низки пропозицій щодо змін до Конституції України за якими: 1) висловлена на всеукраїнському референдумі недовіра Верховній Раді України, ставала підставою достроково розпуску парламенту; 2) підставами дострокового розпуску парламенту додатково до існуючих вже в конституції ставали: а) неможливість Верховної Ради України протягом одного місяця сформувати постійно діючу парламентську більшість; б) не затвердження протягом трьох місяців підготовленого Урядом Державного бюджету; 3) ліквідовувалась недоторканості народних депутатів України; 4) зменшувався конституційний склад Верховної Ради України з 450 до 300 народних депутатів; 5) переходилось до формування двопалатного парламенту; 6) прийняття Конституції України мало б проводитись всеукраїнським референдумом [15].

Loading...

 
 

Цікаве