WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правова регламентація діяльності європейського союзу у сфері зовнішньої політики - Реферат

Правова регламентація діяльності європейського союзу у сфері зовнішньої політики - Реферат

Конкретні правові інструменти досягнення основних цілей у сфері СЗППБ передбачено у ст. 12 Договору про Європейський Союз. Зокрема, до таких інструментів відносяться: „– визначення принципів і основних напрямків спільної зовнішньої політики і політики безпеки; – визначення спільних стратегій; – узгодження спільних дій; – узгодження спільних позицій; – зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері".

Для формування зовнішньополітичної стратегії співпраці України з Європейським Союзом, важливо чітко уяснити правову природу і практичні можливості застосування цих інструментів СЗППБ, які становлять особливий інтерес і з позиції теорії міжнародного права.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Договору про Європейський Союз, „Європейська Рада визначає принципи і загальні напрямки спільної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи питання захисту". Тобто, принципи і основні напрямки, як і інші рішення Європейської Ради, не є за своєю правовою природою нормативними чи індивідуальними актами, але здатні здійснювати серйозний вплив на діяльність інститутів і держав-членів Союзу, і є, свого роду, „програмою зовнішньої політики, яка визначає загальний курс в міжнародних справах Європейського Союзу, в цілому, і кожної держави-члена, зокрема. У відповідності із принципами і основними напрямками повинні прийматися конкретні зовнішньополітичні демарші, які здійснюються органами Союзу і всіх держав-членів" [4, с. 182].

Приймаючи „спільні стратегії", як особливу категорію рішень в рамках СЗППБ, яка запроваджена Амстердамським договором, Європейський Союз з метою вирішення конкретних завдань міжнародного характеру „визначає завдання, тривалість і засоби, які повинні надаватися Союзом і державами-членами". (п. 2 ч. 2 ст. 13 Договору про Європейський Союз).

Згідно із п. 1 цієї ж статті, „Європейська Рада вирішує питання спільної стратегії здійснюваної Союзом у регіонах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси". У зв'язку з цим варто згадати прийняття Європейським Союзом в грудні 1999 р. Спільної Стратегії щодо України, що може свідчити про зацікавленість з боку ЄС до нашої держави, як до особливого партнера, про підтвердження певних політичних пріоритетів Європейського Союзу та його держав-членів [9].

Щодо узгодження спільних позицій, як особливого інструменту СЗППБ, то вони приймаються Радою ЄС для визначення підходів Європейського Союзу до вирішення окремих предметних або регіональних питань, при цьому, держави-члени повинні узгоджувати свою національну політику із спільними позиціями (ст. 15 Договору про Європейський Союз). Для прикладу, можна навести спільну позицію від 28 листопада 1994 р. „Про цілі і пріоритети Європейського Союзу по відношенню до України", у якій основними цілями названі розвиток ефективного політичного співробітництва з Україною; підтримка демократичних перетворень в Україні шляхом надання консультацій з реформування законодавства і допомоги для заснування демократичних інституцій та шляхом налагодження контактів між Україною та європейськими структурами [10].

Проф. С.Ю. Кашкін найбільш сильною і дієвою формою реалізації спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС вважає спільні дії (акції), оскільки вони передбачають не тільки ставлення Європейського Союзу до тієї чи іншої зовнішньополітичної проблеми, а й застосовують конкретні практичні дії, як, наприклад, надсилання дипломатичних чи спостережних місій в треті країни, застосування санкцій тощо [3, с. 323-324].

Згідно із ч. 1 ст. 14 Договору про Європейський Союз, рішення про те, що певне питання може чи повинно бути предметом спільних дій держав-членів приймає Рада Європейського Союзу. „Концепція спільних дій передбачає, що держави-члени беруть на себе зобов'язання відносно позицій, які вони виробляють, і напрямків діяльності" (ч. 3 ст. 14 Договору про Європейський Союз).

Звичайно, ст. 12 Договору про Європейський Союз не дає вичерпного переліку правових засобів реалізації спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС. У тому числі, важливим інструментом СЗППБ виступають міжнародні договори, укладені у відповідній сфері. Беручи до уваги, що на даний момент, Європейський Союз, на відміну від Європейських Співтовариств, не наділений в повному обсязі міжнародною правосуб'єктністю, проте, у цій сфері ЄС отримав повноваження укладати договори від свого імені. У ст. 24 Договору про Європейський Союз зазначено, що Рада ЄС у разі необхідності укладення угоди з певними державами чи міжнародними організаціями..., може уповноважити головуючу державу-члена, що спирається на допомогу Комісії, розпочати і вести переговори з цією метою".

Варто також зазначити, що на практиці застосовуються і інші інструменти СЗППБ ЄС, зокрема, заяви, декларації, ухвали, тощо, які порівняно із вищезазначеними, мають, в основному, політичний характер, проте, теж часто використовуються органами ЄС для врегулювання відносин в сфері спільної зовнішньої політики і безпеки [8].

Договором про Конституцію для Європи, який був підписаний 29 жовтня 2004 року, проте, ще не набув чинності у зв'язку із необхідністю його ратифікації 25 державами-членами ЄС, передбачено певні зміни в системі інструментів СЗППБ. Зокрема, ст. ІІІ-194 та ч. 3 ст. ІІІ-195 Договору передбачено, що інструментами СЗППБ ЄС визнаються: європейські рішення щодо стратегічних інтересів та цілей Союзу, європейські рішення щодо визначення загальних засад, європейські рішення про дії Союзу, про позиції Союзу, про реалізацію дій та позицій, а також про зміцнення систематичної співпраці держав-членів при здійсненні політики [7]. Тобто, ми бачимо, що приводячи в Договорі про Конституцію для Європи акти СЗППБ у відповідність із загальною системою актів Європейського Союзу, держави-члени, в принципі, не змінили їх змістовних аспектів, що були передбачені попередніми установчими договорами.

Таким чином, можна зауважити, що правовий механізм зовнішньої політики Європейського Союзу (хоча ми і розглянули лише окремі його елементи) перебуває в постійному розвитку. Навіть положення Договору про Конституцію для Європи не можуть передбачити остаточного варіанту розвитку, як самого Європейського Союзу так і правових інструментів реалізації його зовнішньої політики. У цьому випадку лише можна стверджувати, що на відміну від сфери компетенції І опори ЄС – Європейських Співтовариств, у сфері зовнішньополітичній держави-члени неохоче відмовляються від принципу міждержавного співробітництва на користь наднаціонального начала, не бажаючи поступатися значним обсягом своїх суверенних прав приймати самостійно рішення у цій сфері.

Європейський Союз, безумовно, залишається основним пріоритетом і орієнтиром для України на міжнародній арені, тому, із врахуванням загострення загальної політичної ситуації на європейському континенті і у світі, в цілому, необхідно розробляти нашу зовнішньополітичну доктрину співпраці з ЄС в контексті існуючих правових процедур, при безумовному забезпеченні національних інтересів.

Література

  1. ЛуканинД.Б. Механизм внешней политики Европейских Сообществ и Европейского Союза // Конституционно-правовой механизм внешней политики. – М., 2004.

  2. ПосельськийВ. Європейський Союз. Інституційні основи Європейської інтеграції. – К., 2002.

  3. Право Европейского Союза: документы и комментарии // Под. ред. проф. Кашкина С.Ю. – М., 1999.

  4. Право Европейского Союза.Учебник // Под. ред проф. Кашкина С.Ю. – М., 2004.

  5. Договір про заснування Європейського Співтовариства // Європейський Союз. Консолідовані договори. – К., 1999.

  6. Договір про Європейський Союз // Європейський Союз. Консолідовані договори. – К., 1999.

  7. Договір про Конституцію для Європи // Конституційні акти Європейського Союзу. – К., 2004.

  8. Совместное заявление от 16 декабря 1999 г. "Принципы признания новых государств в Восточной Европе и в Советском Союзе" // Документы, касающиеся сотрудничества между ЕС и Россией. – М., 1994.

  9. OJ. – 1999. – L. 331

  10. OJ. – 1994. – L. 313

Loading...

 
 

Цікаве