WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

Стаття I зветься "Панівна релігія". Нею проголошена "свята римо-католицька віра з усіма її правами". Перехід від панівної релігії до будь-якого іншого віросповідання категорично заборонявся – загрожувало суворе покарання за віровідступництво. Разом з тим у країні проголошувалась і гарантувалась "свобода віри" та "урядова опіка у проведенні обрядів", але на підставі відповідного законодавства.

Наступні три статті стосувались суспільного ладу країни і врегульовували правове становище шляхти, міщан і селян.

Отож, стаття II "Шляхта" підтверджувала домінуюче становище і політичну гегемонію у країні шляхти. Всі попередні привілеї, свободи і прерогативи шляхти, її домінанта в суспільному і приватному житті, отримані у попередні часи – "від Казимира Великого ... до Зигмунда Августа, останнього з ягеллонської лінії", у Конституції урочисто підтверджено, забезпечено і визнано непорушними. Усю шляхту визнано між собою рівною, притому "не лише стосовно клопотань про посаду та про виконання послуг Батьківщині..., а й стосовно однакового використання привілеїв та виключних прав, що служать шляхетському стану, понад усе ж права особистої безпеки, особистої свободи та земельної і рухомої власності... . Шляхту визнаємо першими охоронцями свободи та теперішньої Конституції. Честь і гідність кожного шляхтича, його громадянський стан є єдиною твердинею Вітчизни і наших свобод" [7, с. 57].

Однак, мусимо зазначити, що положення ст. II. про повну соціально-політичну рівноправність усієї шляхти насправді не відповідало реаліям. Так, у законі про місцеві сеймики, що був прийнятий сеймом 24 березня 1791 р. і який став складовою частиною Конституції, зазначалось, що політичні права, зокрема, право голосу на виборах до місцевих сеймиків (які, у свою чергу, обирали послів в посольську палату загальнодержавного сейму) мали тільки шляхтичі-землевласники з річним прибутком не менше 100 злотих, з 18 річного віку. Для пасивного виборчого права віковий ценз встановлено у 23 роки, а кандидат у посли повинен був виконувати якісь "публічні" обов'язки (громадські чи державні) [6, с. 13].

Отож, безземельна і малоземельна шляхта (голота) була усунена від політичного життя. Тим самим зменшився і вплив магнатів, які на сеймиках використовували у своїх цілях численні голоси залежної від них шляхти-голоти ("клієнтури").

Стаття III Конституції називається "Міста і міщани". Вона дуже коротка і стосується тільки королівських міст. У ній підтверджується устремління забезпечити міські права "для цілісності спільної Батьківщини", а також основні засади прийнятого сеймом 17 квітня 1791 р. закону "Наші вільні королівські міста у державах Речі Посполитої". Нагадаємо, він теж став складовою частиною Конституції.

Отож, власникам і володільцям нерухомостей у цих містах надано привілеї, якими до цього часу користувались тільки дворяни. А саме, право: 1) особистої недоторканності (тобто заборона затримання чи ув'язнення без рішення суду); 2) набуття землі; 3) зайняття нижчих адміністративних і судових посад в усіх органах державного управління і судах, доступу до адвокатури, отримання нижчих офіцерських звань в усіх родах військ, крім шляхетської кавалерії; 4) можливість отримання багатими міщанами і міською інтелігенцією, що зароджувалась, дворянських звань (що вказувало на спроби залучити верхівку міщан у ряди дворянства) [2, с. 291].

Але, з другого боку, зберігався чіткий поділ суспільства на стани, хоча відмінності між дворянством і міщанами дещо згладились. До речі, Чотирирічний сейм здійснив доволі велике число надань дворянського звання. Це були особи переважно іноземного походження – купці, багаті ремісники, лікарі, адвокати – яких таким чином власті намагались заохотити обрати Польщу своїм постійним місцем проживання.

Положення Міського закону 1791 р. могли поширюватися і на приватновласницькі міста, якщо цього забажали їх власники. Деякі магнати це справді зробили, зокрема, маршалок (голова) посольської палати Ст. Малаховський, який надав своєму містечку Бялачову статус вільного міста [2, с. 291].

Стаття IV – "Селяни". Вони увесь час за часів Речі Посполитої були підданими короля, дворянства, духовенства – тобто залежними від своїх панів людьми, кріпаками. З ними, з їхніми інтересами, гідністю, правами (таких майже не існувало, або ж вони були надзвичайно обмеженими) привілейовані стани не рахувалися. Проте часи змінилися, бо Європа, а з нею і Польща вступили в добу конституціоналізму. До того ж американська Декларація незалежності 1776 р., а вслід за нею французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.) проголосили невід'ємні, належні людині від природи, Бога права: на життя, свободу, рівність, прагнення до щастя, власність і ін.

Ці засади знайшли певний, хоча й дуже обмежений відбиток і у польській Конституції. Ось як у ній пишеться про селян: "Люд селянський, який є джерелом найбільших багатств країни і який становить найчисельнішу частину народу, і є також найдійовішою силою, із справедливості, людяності та християнського обов'язку, а також із наших інтересів... приймаємо під опіку права та влади" [7, с. 58]. Правда, усі попередні угоди, укладені поміщиками з "громадою чи з кожним мешканцем села окремо" зберігали свою чинність і надалі становили "спільний та взаємний обов'язок", що підпадав під захист державної влади. Тобто особиста залежність селян від поміщиків, їх численні повинності залишалися. "Селяни, – писалося у Конституції, – не можуть усувати жодних маєтностей, повинностей, обов'язків, аніж це було передбачено угодами, укладеними чи довічно, чи тимчасово, і ці угоди підлягатимуть строгим зобов'язанням. Таким чином намагаємося забезпечити нащадків з усіма їх маєтностями та селянами... " [7, с. 58-59].

Разом з тим проголошувалася "цілковита свобода" для прибулих з-за кордону іммігрантів, а також тих осіб, які попередньо виїхали (чи втекли) з країни, а тепер бажали повернутися. Їм гарантувалася й свобода у виборі місця проживання й господарської діяльності.

Отож, становище польського селянства й далі залишалося важким, певну користь йому приніс хіба що виданий у квітні 1792 р. закон про продажу королівських помість. Він забезпечував селянам, що проживали на цих землях, права вічного спадкового землекористування і особисту свободу [1, с. 292].

Хоч поділ на стани Конституція й зберегла, але, разом з тим, у ній, як і в інших законах, появилося нове поняття "народ", яким стали визначати не тільки шляхту, як це було раніше, але також міщан та селян. Відступ від попередньої формули "шляхетський народ" повинен був, за задумом авторів Конституції, наблизити до шляхетства інші суспільні верстви, сконсолідувати їх усіх. Це положення достатньо чітко зафіксоване в XI-ій статті Конституції (вона стосується збройних сил країни): "Народ повинен сам себе охороняти від нападів та зазіхань на цілісність. Тому усі громадяни є охоронцями національної суверенності та свобод. Армія – це ніщо інше, як упорядкована сила, зібрана з загальної сили народу" [7, с. 71].

Що стосується засад державно-політичного устрою, то тут, як вважають польські дослідники, відбулися кардинальні зміни. Вони обумовлювались очевидними на той час для прогресивних державних діячів Польщі недоліками в організації і діяльності державний властей. Щонайменше від середини XVII ст., коли у 1652 р. вперше голосом одного посла було зірвано результати праці всього Вального сейму, щораз частіше наступав параліч парламенту шляхетської Речі Посполитої. Сейм, наділений надзвичайно широкою компетенцією, через відоме liberum veto фактично часто був позбавлений можливості приймати потрібні і важливі для країни рішення. До того ж посольська палата, складена з послів від місцевих сеймиків, які представляли інтереси регіональної шляхти і були зв'язані посольськими інструкціями з боку цієї шляхти, теж доволі часто не могла добитись одностайності у прийнятті рішень. Крім того, з приводу не результативної роботи сейму стало зростати значення земських і повітових сеймиків, до компетенції яких переходили питання правотворчості. Все це аж ніяк не сприяло зміцненню Польської держави, а навпаки – її послабленню.

Loading...

 
 

Цікаве