WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

Політичні результати конфедерації були сумні. Посилився вплив Росії на Польщу, а у Росії – позиції тих правлячих кіл, які вважали, що Річ Посполиту, як розсадник самоволі і хаосу у Європі, слід як державу ліквідувати.

У 1772 р. могутні сусіди Польщі – Росія, Пруссія і Австрія здійснили анексію частини польської території – відбувся перший поділ Польщі. Вона втратила близько третини території і населення. До Австрії, до речі, відійшла уся Галичина, а згодом (у 1774 р.) – ще й Буковина (відібрана від Туреччини). Скликаний 19 квітня 1773 р. у Варшаві надзвичайний сейм при присутності у столиці російських, австрійських і пруських військ більшістю голосів схвалив умови поділу.

У подальшому у відповідності з постановами Варшавського сейму, який працював (з перервами) з квітня 1773 р. по квітень 1775 р., було проведено ще кілька важливих реформ. Зокрема, створену так звану Едукаційну комісію, яка виконувала функції міністерства освіти (1773 р.), а на 1775 р. припадає початок діяльності Постійної ради – вищого виконавчого органу держави, тобто фактично уряду, у складі короля, який її очолював, і 36 послів парламенту, обраних по-половині кожною з палат (посольською палатою та сенатом). Рада поділялася на функціонально подібні до міністерств департаменти (скарбу, військовий, поліції, юстиції,зовнішніх справ і ін.) [2, с. 482].

Хоч рада в цілому робила для держави корисні справи, централізувала систему управління, але залежність від царських властей призвела до її непопулярності серед патріотичних кіл населення.

У 1775 р., під кінець своєї діяльності, сейм постановив доповнити Кардинальні закони. Обмежено права так званих дисидентів (іновірців), які втратили, зокрема, можливість бути сенаторами і міністрами, а у посольській палаті їх число обмежено до трьох осіб; на королівський престол не можна було обирати іноземця, а тільки особу з "династії Пястів, родовитого шляхтича і землевласника". З метою ліквідувати можливість встановлення спадковості трону синів і внуків попереднього короля обирати королем не належало, хіба що перед цим пройшло панування двох інших правителів.

У 1780-х роках у Речі Посполитій відбувались докорінні зміни у суспільно-політичних настроях. Появилось значне коло діячів, які рішуче виступали за проведення нових державно-політичних реформ. Серед них можемо виділити Станіслава Сташіца і Гуго Коллонтая, кількох публіцистів – Ф. Єзерського, Ю. Вибіцького і ін.

Ідея проведення державних реформ набирала все більшої популярності. Правда, проти них виступила Росія. На зустрічі з польським королем, яка відбулася у травні 1787 р. у Каневі, Катерина II прямо заявила, що "для Росії немає ні потреби, ні користі, щоб Польща стала дієздатною" [3, с. 238].

6 жовтня 1788 р. у Варшаві відкрився сейм, згодом названий Великим або Чотирирічним. Він справді став історичним. Скликаний як звичайний, тобто на два роки (з шеститижневим терміном засідань), він фактично, враховуючи складність завдань і проблем, які йому довелось вирішувати, діяв протягом чотирьох років. Вийшла цікава і нестандартна ситуація: оскільки восени 1790 р. строк повноважень цього сейму минув, але чимало винесених на його розгляд питань розглянено не було, то новообрані місцевими сеймиками посли до посольської палати об'єднались з попередніми, і надалі засідали разом. Це було зроблено для того, щоб довести до кінця реформаторський курс, узятий сеймом 1788 р. У подвоєному складі посольської палати сейм діяв до кінця травня 1792 р.

Щоб забезпечити прийняття рішень більшістю голосів, сейм функціонував як конфедерація. На ньому протистояли одне одному два угруповання – реформаторське ("патріотичне") і консервативне ("старошляхетське"). Перше з них чисельно поступалося другому, але перевершувало його активністю. У своїй діяльності "патріоти" спиралися на підтримку реформаторського курсу Пруссією, яка штовхала поляків проти Росії, що, у свою чергу, противилась реформам і налаштовувала проти них "старошляхетське" угруповання [3, с. 239].

У складі сейму після його поповнення налічувалось 509 осіб – 354 послів у посольській палаті і 155 сенаторів.

Сейм ще у 1788 р. утворив комісії для опрацювання проектів законів щодо реформи системи управління країною, про місцеві сеймики, міське управління і ін. Проекти цих законів на тривалий час стали предметом обговорення на сеймі. Відповідні закони були прийняті тільки у травні-жовтні 1791 р.

Одним з найважливіших став конституційний закон від 20 жовтня 1791 р. "Про державний устрій обох народів" (польською і литовською). Цим законом ліквідовано федеративний устрій Речі Посполитої, встановлений Люблінською унією 1569 р. Польща стала унітарною державою. Окремі (паралельні) державні органи Корони Польської і Литви оголошено ліквідованими, належало утворити єдині, центральні.

Вирішено утворити 100-тисячну армію, керівництво якою відібрано у проросійськи налаштованих гетьманів і передано створеній сеймом Військовій комісії (такої чисельної армії, зазначимо, Польщі через брак коштів не вдалось створити).

Сейм ухвалив щорічно збирати з землевласників так звану "вічисту офіру" (пожертву) у вигляді п'яти- та десятивідсоткового податку з доходів, відповідно, духовних і дворянських землеволодінь, а також створити на місцях цивільно-військові "комісії порядку" у складі представників від шляхетського стану, обраних на сеймиках [3, с. 240].

Проте, найважливішим законодавчим актом, прийнятим після довгого обговорення Чотирирічним сеймом 3 травня 1791 р. був "Закон про управління" (Ustawa Rządowa), тобто перша Конституція Польської держави. Прийнята вона була доволі специфічно. Отож, остаточне обговорення проекту Конституції було призначене на 5 травня. Вона мала б замінити Генрихівські артикули, Кардинальні права та інші, видані у різний час, конституційні закони. Правда, консервативні посли сейму завзято виступали проти прийняття будь-яких кардинальних нововведень. "Патріоти", становлячи у посольській палаті меншість, скористалися з того, що більшість "старошляхетців" роз'їхались на пасхальні канікули, перенесли засідання на 3 травня. Вони вирішили домогтися схвалення проекту Конституції, в чому їх підтримав багатотисячний натовп, що оточив королівський замок у Варшаві, в одному з залів якого проходили засідання сейму, та навіть частково розмістився на галереях залу.

В цей історичний день у сенаторському залі зібралось 185 послів і сенаторів, у тому числі 6 (з 14-ти) єпископів. Після підсумкового обговорення (було кілька виступів "проти"2) переважною більшістю голосів присутніх послів і сенаторів (засідання палат проходило спільно) проект Конституції в цей же день – 3 травня 1791 р. – було схвалено. Король тут же склав присягу на вірність Конституції. Потім усі посли і сенатори відправились на чолі з королем у придворний костел Св. Яна, де всі знову склали присягу. Тим самим, Конституція була санкціонована ще й католицьким Костелом [4, с. 147].

Правда, опозиційні депутати 4 травня склали на руки голови посольської палати Ст. Малаховського протест щодо правомірності прийняття Конституції. Його підписало 28 осіб. Але 5 травня, коли знову зібрався увесь парламент, більшість присутніх депутатів не приєдналася до опозиціонерів, тобто схвалила Конституцію, і з 5-го травня вона вступила у дію. Цього ж дня парламент прийняв Декларацію представницьких станів, у якій зазначалось, що "всі давні і теперішні права, які суперечать нинішній Конституції, відміняються". Впертих противників Конституції оголошено бунтівниками і зрадниками вітчизни, яких належить судити на сеймовому суді. Сейм зобов'язав органи виконавчої влади організувати приведення до присяги "суди і військо". З нагоди прийняття Конституції привітав і благословив короля і польський народ Римський Папа Пій VI [4, с. 148].

Конституція 1791 р. складається з вступу, 11 статей (артикулів) і трьох додатків, з яких два були зазначеними вище законами про сеймики і міста.

У вступі після перерахування усіх титулів польського короля, зазначається, що як він сам, так і посли сейму та сенатори, "цінуючи понад життя і особисте щастя... зовнішню незалежність і внутрішню свободу народу", бажаючи "заслужити благословення та вдячність поколінь теперішніх і майбутніх... ухвалюємо, теперішню конституцію і декларуємо її як святу і непорушну, аж до часу, коли народ з власної волі та у рамках, передбачених правом, не захоче визнати потребу зміни будь-якої статті" [7, с. 55].

Loading...

 
 

Цікаве