WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р. - Реферат

Реферат на тему:

До питання про розробку, прийняття та суть першої конституції Польщі від 3 травня 1791 р.

Щодо хронології появи конституцій взагалі – то вона була третьою писаною діючою конституцією у світі: раніше від неї були лише конституція США 1787 р. і Швеції 1789 р. Цього ж року (1791 р.), але пізніше (у вересні) прийнято першу конституцію Франції. Правда, український читач може зауважити автору, що була ж і українська конституція гетьмана Пилипа Орлика, причому набагато раніше, ніж вищеназвані, бо у 1710 р. Але ми маємо на увазі конституції діючі, існуючих держав, а української незалежної держави у той час не було – її, козацько-гетьманську державу епохи Богдана Хмельницького, ліквідували вороги – царська Росія, панська Польща, султанська Туреччина.

Перед першим поділом Польщі (1772 р.), до складу якої входила значна частина українських земель (вся правобережна Україна, Галичина) її територія становила понад 730 тис. км, а населення 11,5 млн. осіб. Більше 70 % населення складали селяни, до 20 % – міщани, 6-7 % – дворянство, 2-3 % – духовенство [3, с. 227].

Виробничо-технологічний характер економіки зазнав у XVIII ст. певних якісних змін, деякі з яких свідчили про розвиток країни по капіталістичному шляху. Впроваджувалися нові культури (напр. картопля), у фільварках крупного дворянства використовували завезену із Заходу техніку, продуктивнішу худобу, переходили на чотирипілля тощо. Але продовжувала залишатись панщина, посилювався соціальний визиск сільського населення, хоч, з іншого боку, дещо зросла чисельно заможна частина селян. Селянство платило дворянам, духовенству і державі численні податі, виконувало різні повинності.

У промисловості ставало помітним значення мануфактурного виробництва – як у містах (кількість яких і населення яких зростали), так і у володіннях магнатів. Правда, їх загальне число і якість продукції поступались західним країнам. Виникали акціонерні спілки, товариства тощо. Особливо активно розвивалася промисловість у Верхній Сілезії – чорна металургія, видобуток вугілля, виплавка чавуну, сталі і ін. Спостерігалося піднесення внутрішньої і зовнішньої торгівлі, поліпшувалась комунікація, виникали банки, зокрема, кредитні.

Польща активно вивозила за кордон зерно, ліс, лісові вироби, полотно, пряжу, метали, вугілля, але, водночас, ще більше різних товарів і сировини довозила, так що баланс зовнішньої торгівлі країни майже постійно був у XVIII ст. від'ємним [3, с. 227-230].

Друга половина XVIII ст. була переломною в історії польської державності. У 1763 р. помер король Август III. На престол 1764 р., після завзятої боротьби між ворогуючими магнатськими угрупуваннями, був обраний на сеймі Станіслав Август Понятовський. Країна в цей час перебувала у стані політичного хаосу. Великі магнати та їх блоки вели поміж собою завзяту політичну боротьбу за владу, за політичні впливи у країні та за рубежем. У процесі цієї боротьби вони не гребували жодними засобами, залучаючи до неї правлячі кола і правителів сусідніх держав. Останні ж, звичайно, не пропускали жодної нагоди втрутитись у внутрішні справи Польщі. Особливо активно діяла у цьому плані Росія. Власне й Понятовського на польський престол було обрано під тиском російської цариці Катерини II у присутності у Польщі російських військ. С. Понятовський був фаворитом у цариці і в його особі вона сподівалася мати податливого і вдячного їй за підтримку польського монарха.

На цей час припадають перші спроби проведення у Речі Посполитій державних реформ. За необхідність проведення цих реформ виступало політичне угрупування на чолі з відомим державним діячем А. Чарторийським. Навколо нього згуртувалися ті, хто вважав, що країну можна врятувати від загибелі, до якої вона прямувала, шляхом впровадження у її державний устрій змін, але таких, які б не порушували його фундаментальних засад. Це угруповання спиралося на підтримку царської Росії. У розробці програми реформ активну участь взяв потомок канцлера і великого коронного гетьмана Яна Замойського Анджей Замойський.

Реформи були проголошені на так званому конвокаційному1 сеймі у травні-червні 1764 р., якому надано статус конфедерації – тобто для прийняття рішень не вимагалось одноголосності, достатньою була більшість голосів.

Отож, у першу чергу прийнято рішення обмежити вкрай шкідливе для держави, "патологічне", за висловом самих же польських науковців-дослідників, застосування liberum veto [2, с. 477]. Зовсім, правда, цей принцип не ліквідували: він і надалі повинен був застосовуватись тільки при вирішенні питань державного устрою, компетенції державних структур, шляхетських привілеїв, податків.

З інших питань, зокрема економічного характеру, достатньою була більшість голосів на сеймі. Посли сейму були звільнені від обов'язку безумовно дотримуватись інструкцій своїх сеймиків, якщо ті розходилися з думкою сеймової більшості.

Велике значення мало утворення нових загальнодержавних колегіальних органів – коронної і литовської скарбових (фінансових) комісій, військових комісій і ін., які повинні були дбати не тільки про суто фінансові чи (відповідно), військові справи, а й про розвиток комунікацій, транспорту, промисловості, торгівлі тощо.

Згодом сейм вперше уклав (на 1768 р.) бюджет країни, передбачивши статті доходів і видатків. Далі ліквідовано внутрішні мита, впорядковано єдину систему мір і ваг, проведено (у 1766 р.) монетарну реформу [4, с. 136].

У релігійному питанні теж наступили певні демократичні переміни. В 1768 р. настав період, правда дуже короткотривалий, рівноправ'я у публічно-правовому аспекті і особистих відносинах іновірців з католиками.

Іновірців – лютеран, кальвіністів, православних (але не євреїв і магометан) допущено до зайняття державних посад (урядів), депутатських функцій та ін. Але, після Барської конфедерації (1768–1772 рр.) знову настав період всіляких обмежень прав іновірців.

Реакція щодо проведення реформ як у самій Польщі, так і у сусідніх державах, які пильно стежили за розвитком подій у цій країні, була неоднозначною. Далеко не усі політичні кола Польщі, угруповання і діячі підтримали реформи, вважаючи їх наступом на давні демократичні, "республіканські" традиції і права шляхти.

Не бажали зміцнення Польщі і її сусіди, у першу чергу царська Росія. З приводу дискримінації православних російський посол М. Репнін погрожував війною. Власне під тиском Росії і реакційних магнатсько-шляхетських кіл у 1768 р. сейм прийняв так звані Кардинальні закони, якими підтверджено основні права і привілеї польського дворянства, зафіксовані у попередніх законодавчих актах, починаючи з Генріхівських артикулів 1573 р. Зазначено, що цих прав і привілеїв ні тепер, ні у майбутньому не можна зменшувати, ущімлювати і змінювати – "хіба що у бік їх розширення" [2, с. 480-481].

Закони зберегли й "золоту шляхетську вольність" – liberum veto, правда, зазначивши, що воно може не застосовуватись щодо господарсько-фінансових питань. Це означало крах реформ конвокаційного сейму. Правда, шляхті заборонено карати своїх підданих смертю та ін. Власне цими законами іновірцям надано певні громадянсько-політичні права.

Росія виступила гарантом Кардинальних законів, як і спокою, стабільності та неподільності Речі Посполитої. Стабільності і спокою, однак не встановлено, бо частина магнатів і шляхти під гаслом необхідності захисту католицької віри і давніх звичаїв створила у місті Барі на Поділлі конфедерацію, скеровану проти короля і Росії. Її підтримала Франція і Туреччина. Деякі польські дослідники вважають її "масовим патріотичним і релігійним рухом", що позитивно вплинув на "зростання політичної свідомості шляхти, що боролась за незалежність" [4, с. 139].

Але Барська конфедерація призвела до громадянської війни у Польщі, великого хаосу, до масових актів насильства і грабунку, зокрема над українським населенням Правобережної України, що викликали народне повстання – Коліївщину. Конфедерати проголосили детронізацію короля С. Понятовського і спочатку добились певних військових успіхів. Але на прохання польських властей у Польщу були надіслані російські війська під командуванням генералів П. Апраксіна і О. Суворова. До серпня 1772 р. конфедерати зазнали поразки. Багато шляхти загинуло в боях, понад 10 тис. заслано в Сибір, маєтності повстанців конфісковано [3, с. 234].

Loading...

 
 

Цікаве