WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Утворення контрольно-наглядових органів російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України - Реферат

Утворення контрольно-наглядових органів російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України - Реферат

Реферат на тему:

Утворення контрольно-наглядових органів російської імперії та поширення їхньої діяльності на території України

Організація вищих контрольно-наглядових органів Російської імперії на початку 18 століття та поширення їхньої юрисдикції на українські землі є однією з найважливіших складових драматичного, суперечливого і трагічного розвитку державності української нації.

Предметом дослідження у запропонованій статті є утворення контрольно-наглядових органів Російської імперії та поширення їхньої діяльності на територію України.

Реформи Петра І у вищому управлінні Російської імперії XVIII ст. почалися з утворення спеціальної системи органів, які були покликані контролювати діяльність державного апарату, як центрального так і місцевого. Утворення дієвого контролю було необхідне для того, щоб забезпечити чітку та якісну роботу державних органів все більш зростаючого чиновницького апарату. Ще в 1700 р. в Росії був виданий указ про взяття і віддання під суд воєвод за протиправні проступки і самовладдя [1]. Однак цей указ не визначав поняття злочинних дій посадових осіб, в ньому навіть не згадувалося про процедуру суду над винними адміністраторами.

З утворенням Сенату, в 1711 р. окремі галузі управління (вища судова, та виконавча влада, законодавча ініціатива та інше поєднались в його руках. Указом від 2 березня 1711 р. на першому місці серед обов'язків Сенату була поставлена вимога про те, "щоб суд був нелицемірний, і нечесних суддів карати позбавленням честі і всього майна"[2, с. 28].

В п. 6. указу було вказано "утворити фіскалів у всіх справах", тобто встановити цілу сітку представників нагляду, які б давали можливість Сенату слідкувати за законністю на всій території Російської держави. Цим же указом було запроваджено посаду обер-фіскала який очолював цей таємний контрольно-наглядовий орган" [3].

В розпорядженні обер-фіскала були місцеві фіскали, які мали такі ж права, як і їхній керівник, який в свою чергу був основним засобом контролю зі сторони Сенату.

Не дивлячись на надзвичайні права, які були надані фіскалам, а також на подальше підвищення їх в чиновницьких рангах, система нагляду залишалася незадовільною. Суть фіскальної посади полягала в таємному нагляді про незаконні дії посадових осіб. Проводячи свою діяльність таємно, фіскал не міг бути присутнім в урядових установах, самостійно наглядати за їхньою діяльністю, оглядати їх діловодство.

Посадові особи не відчували над собою прямого нагляду, а зловживання їх виявлялися таємно.

Однак безпосередній нагляд потрібен був всюди, не виключаючи самого Сенату. Щоб здійснювати контроль за діяльністю Сенату Петро І призначив ще в 1715 р. сенатського генерал-ревізора і наглядача указів. Цей генерал-ревізор проіснував недовго, а обов'язки його були покладені на обер-секретаря Сенату, який також не виправдав покладених на нього сподівань.

З 21 січня 1721 р. функції контролю над Сенатом тимчасово здійснювали штабс-офіцери гвардії до призначення на цю посаду державного фіскала. Замість цього імператорським указом в січні 1722 р. була введена в Сенат посада генерал-прокурора з обер-прокурором і прокурори в колегіях і надвірних судах.

Прокуратура почала здійснювати не таємний а відкритий нагляд за всіма адміністративно-судовими органами. Разом з тим, вона становила нерозривне ціле, кінцева ланка якого знаходилася в руках генерал-прокурора. За допомогою прокурорських доповідей, керівник прокуратури міг своєчасно повідомляти Сенат про виявлені зловживання посадових осіб та органів. Нагляд встановлювався системний, причому сфера дії прокуратури поширювалась в тому числі і на Сенат. Генерал-прокурор у випадку виявлення порушень в Сенаті зобов'язаний був безпосередньо повідомити імператору. Фіскалітет разом з його органами також були поставлені в підпорядкування прокуратурі і в деяких відношеннях доповнювали її діяльність [4, с. 45].

Таким чином Сенат отримав можливість контролювати урядові установи подвійним контролем через прокурорів і фіскалів.

З вступом на престол Катерини І із утворенням Верховної Таємної Ради положення фіскалітету і прокуратури дещо змінилось.

В перші місяці свого царювання Катерина І підтвердила право на існування фіскалітету. Указом від 23 липня 1725 р. Катерина І заборонила прокурорам збирати доноси від приватних осіб, надавши це право виключно фіскалам. Однак, підсилюючи роль фіскалів з точки зору права, вищий уряд разом з тим фактично послаблював їх значення. Однак не дивлячись на таке відношення до фіскалів збоку Таємної Ради, вони (фіскали) користувалися своїми правами, і продовжували свою роботу.

Як вказує проф. М.А. Філіпов, вже після віддання під суд генерал-фіскала А. Микитина доноси (доклади) фіскалів в Сенат стають рідкістю. Відсторонивши від посади генерал-фіскала Верховна Таємна Рада не поспішала призначити на цю посаду іншу людину [5, с. 45].

В указі від 15 травня 1730 р. фіскальна канцелярія називалася вже "колишньою". Її справи, книги, грошові суми і канцелярські прилади розприділялися між іншими структурами.

Прокуратуру під час правління Верховної Таємної Ради спіткала така ж доля як і фіскалітет. Спочатку при правлінні Катерини І прокуратура отримала підтвердження своїх прав. В указі імператриці "Про посади Сенату" від 7 березня 1726 р. говорилося що Сенат складається "із знатних і повірених персон" і крім них із генерал і обер-прокурорів.

В п.п. 1, 3 і 8 цього указу детально регламентувалися обов'язки згаданих чинів. По-перше "в дирекції генерал-прокурора і обер-прокурора" повинна знаходитися сенатська канцелярія. По-друге через посередництво генерал і обер-прокурора вносилися в Сенат всі справи із штадських колегій (із всіх крім трьох перших). По-третє генерал або обер-прокурор повинні були бути присутні на засіданнях Сенату, наглядати за правильністю дебатів, у випадку виявлення порушень доповідати Таємній Верховній Раді.

Однак з утворенням Верховної Таємної Ради генерал-прокурор П.І. Ягужинський перестав виконувати свої обов'язки, а потім отримав інше призначення, а його місце залишалося вакантним. Генерал-прокурора в Сенаті замінив обер-прокурор. Сенатський обер-прокурор не міг здійснювати такого нагляду, який здійснював генерал-прокурор.

Деякий час в руках обер-прокурора залишалася можливість здійснювати через підпорядкованих прокурорів місцевий нагляд, однак згодом прокурори колегій канцелярій один за одним були переведені на інші посади, а їхні місця залишалися вакантними, внаслідок чого прокурорський нагляду був доведений до упадку.

З вступом в 1763 р. на царський престол Катерини ІІ відновили свою діяльність і органи прокуратури.

В лютому 1864 р. іменним указом Катерини ІІ було призначено князя М. В'яземського на посаду генерал-прокурора. Перед вступом до виконання своїх обов'язків новий генерал-прокурор отримав від імператриці секретну настанову, в якій були викладені погляди Катерини ІІ на реформований нею Сенат і на значення генерал-прокурорської посади.

З поділом Сенату на департаменти Катерина ІІ вступала у відносини з ним майже виключно через генерал-прокурора. Таким чином відтепер генерал-прокурор набув особливого значення у справах вищого управління.

Відновлює свою діяльність за часів правління Катерини ІІ і низова ланка прокуратури.

Так, маніфестом від 15 грудня 1763 р. були засновані посади прокурорів у провінційних канцеляріях, та в новоутворених департаментах колегії (лише в трьох).

В грудні 1765 р. вийшов сенатський указ який визначав права і обов'язки чиновників і суддів, в якому особливу увагу було звернено на обов'язки прокурорів.

В червні 1767 р. прокурорський нагляд поширився на всі департаменти колегії, але так як прокурори у всіх департаментах водночас не могли бути присутніми, то по справах контролю помічниками у них були департаментські секретарі, які складали короткі записи про те, які справи слухалися і які по них винесені вироки. Ці записи вони передавали прокурорам, причому останні могли вимагати звіту від секретарів, через що колегії та інші канцелярії поступили безпосередньо в підпорядкування прокурорам.

В Україні органи прокуратури Російської імперії розпочали свою діяльність у 80 х рр. XVIII ст. коли було скасовано полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій та введено губернський поділ відповідно до російського "Уложення про губернії 1775 р."

Глава XXVII "Уложення про губернії" (надалі „Уложення") визначала завдання, права та обов'язки прокурорських працівників.

Згідно "Уложення" в Україні були введені посади губернського прокурора, губернських стряпчих, прокурорів при верхніх земських судах, губернських магістратах і верхній розправі. В повіті органом нагляду стає повітовий стряпчий.

Губернські прокурори і губернські стряпчі наглядали за збереженням встановленого порядку. Вони зберігали цілісність влади, викорінювали хабарництво, а також наглядали за тим, „щоб з людей незаконних податків і зборів ніхто не збирав" [6, с. 79].

Серед основних завдань губернського прокурора можна виділити нагляд за застосуванням в губернії нових законів і указів.

Після видання закону чи указу вони поступали в губернію де записувалися в спеціальну книгу законів і указів. Перед записом в книгу губернське правління і палати заслуховували губернського прокурора, який і представляв нововиданий закон чи указ. В своїй доповіді губернський прокурор роз'яснював суть та зміни нововиданих законів чи указів, а також роз'яснював з якими законами та указами він схожий.

При виявленні порушень законів губернський прокурор зобов'язаний був повідомити губернське правління і генерал-прокурора, а також вжити заходів щоб усунути це порушення.

"Уложення" встановлювало 10 видів порушень про які губернський прокурор зобов'язаний був доповісти генерал-губернатору:

  1. про неналежне виконання в судових установах законів, указів;

  2. про непослух державних службовців;

  3. про халатність посадових осіб при виконанні службових обов'язків;

  4. про несвоєчасне виконання завдань;

  5. про тяганину при виконанні завдань;

  6. про порушення правил благочинних, при виявлені проступків чи злочинів;

  7. про виявлені факти незаконної торгівельної діяльності;

  8. про порушення громадського порядку;

  9. про порушення присяги;

  10. про казенні збитки.

Loading...

 
 

Цікаве