WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичне оформлення входження західної України до складу Польщі - Реферат

Юридичне оформлення входження західної України до складу Польщі - Реферат

Договір передбачав, що не пізніше шести тижнів після його ратифікації сторони почнуть переговори про торговельний договір, а також про підписання консульської, поштово-телеграфної, залізничної та інших конвенцій, що регулювали б економічні й культурні зв'язки між обома державами (ст. 21). Між сторонами негайно були налагоджені нормальні дипломатичні відносини (ст. 24). Але насправді польський уряд деякий час під різними приводами ухилявся від обміну дипломатичними представниками. Лише через півроку після підписання мирного договору, в серпні 1921 р. уповноважений представник РРФСР Л. Карахан виїхав до Варшави. Обмін представниками між Польщею і Україною відбувся ще пізніше – у жовтні 1921 р. [4, с. 202].

Під час укладення мирного договору з Польщею радянський уряд домігся включення в договір статті, яка зобов'язувала польський уряд гарантувати права національних меншин – російського, українського і білоруського народів і забезпечити їм вільний розвиток культури, мови і віросповідання. Польща, – підкреслювалося у ст. 7 договору, – надає особам російської, української і білоруської національностей, що перебувають у Польщі, на підставі рівноправності національностей, всі права, які забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія та Україна забезпечують особам польської національності, які перебувають у Росії, в Україні, Білорусі ті ж права. Особи російської, української і білоруської національностей у Польщі мають права в межах внутрішнього законодавства поширювати рідну мову, організовувати і підтримувати свої школи, розвивати свою культуру і закладати з цією метою товариства і спілки [3, с. 626-627].

Вміщення цієї статті створювало правову основу захисту життєвих інтересів українців, росіян і білорусів, які опинилися в складі Польщі. Але на практиці концепцію статті польськй уряд не виконував. Щоправда, польський сейм 26 вересня 1922 р. ухвалив закон про так звану воєводську автономію, за яким у Львівському, Станіславському (тепер Івано-Франківська обл.) і Тернопільському воєводствах6 створювали воєводські сеймики7 та їх виконавчі органи – воєводські виділи (комітети). До компетенції сеймиків належали питання релігії, початкової і середньої освіти, охорона здоров'я, будівництво шляхів, сприяння промисловості й торгівлі тощо. Прийняті сеймиками воєводські закони в переважній більшості потребували санкції президента держави. Воєвода як представник уряду міг припинити виконання рішень сеймику, що не вимагали санкції президента, а також будь-яких рішень воєводського комітету. Отож, діяльність "автономних" органів було поставлено під суворий контроль з боку органів державної адміністрації. Стаття 21 закону забороняла державним органам проводити на території перелічених воєводств колонізаторську політику, а ст. 24 гарантувала заснування українського університету. Статті цього закону мали бути реалізовані не пізніше двох років після опублікування, але насправді вони ніколи не були втілені в життя.

На пленарному засіданні Ризької мирної конференції радянська делегація оголосила заяву Всеросійського центрального виконавчого комітету від 23 вересня 1920 р. про те, що вирішення долі Західної України має залежати від вільного волевиявлення всіх національностей, які її населяють. Проте у березні 1923 р. Рада послів у Парижі на вимогу польського уряду узаконила анексію Західної України Польщею, у вважали формально лише військовим окупантом Західної України.

Рішуче протестуючи проти незаконних дій Ради послів, уряд радянської України у ноті від 12 березня 1923 р. заявив, що "Український радянський уряд рішуче заперечує проти вирішення долі територій, які знаходяться в безпосередньому сусідстві від кордонів України і мають багато спільних інтересів з останньою, без його участі... Тому уряд України заздалегідь попереджає, що він вважатиме недійсним встановлення будь-якого режиму у Східній Галичині без попередньої згоди" [6, с. 734-735].

Рішення Ради послів про Східну Галичину з обуренням сприйняли широкі народні маси. Західноукраїнські землі були перетворені на сировинний придаток Польщі, причому важке економічне і політичне становище доповнювалось державною системою національного гноблення. "Становище українців і білорусів характеризується режимом національного гноблення і безправ'я... Землі Західної України і Білорусі населяються польськими військовими колоністами, так званими "осадниками". Поляки, які становлять тут мінімальний процент, являють собою пануючу силу, що держить у своїх руках апарат влади. В усіх ланках адміністративного апарату знизу доверху панує польська мова. Всі чиновники і судді – поляки, які не визнають іншої мови, крім польської. Особи непольської національності не мають доступу на будь-які посади. Своє панування над національними меншинами правлячі кола Польщі підтримують каральними експедиціями, польовими судами, білим терором, розпалюванням міжнаціональної ворожнечі" [7, с. 408-409].

Незважаючи на жорстокий терор окупантів, галичани не мирилися з насильним загарбанням Західної України і перетворенням її на колонію Польщі. Радянський уряд 17 вересня 1939 р. анулював Ризький мирний договір у зв'язку з розпадом Польської держави. Західна Україна увійшла до складу радянської України, що поклало початок возз'єднання всіх українських земель в єдиній Українській державі.

    Література

  1. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. – Т. 2. – М., 1964.

  2. Штейн Б.Е. "Русский вопрос"в 1920–1921 гг. – М., 1958.

  3. Документы внешней политики СССР. – Т. 3. – М., 1959.

  4. Ольшанский П.Н. Рижский мир. – М., 1969.

  5. Sejm Ustawodawczy. Posiedzеanie 14 pazdziernika 1920 roku.

  6. Внешняя политика СССР. Сборник документов. 1921–1924 гг. – Т. 2. – М., 1944.

  7. Становище трудящих Львова. 1917–1939. Документи і матеріали. – Львів, 1961.

1Кульчицький В., 2006

Назву Варшавського договору одержали "політична конвенція", підписана 21 квітня 1920 р. і "військова конвенція", підписана 24 квітня 1920 р. Обидві конвенції були суворо таємними.

2 Назву Західної України в історичній літературі отримали Галичина і Західна Волинь, які примусово були включені до складу Польщі.

3 За даними військового міністерства Польщі на 23 квітня 1920 р. польські збройні сили на Східному фронті становили 148400 солдатів і офіцерів. Радянські війська мали тоді на Західному фронті 72924 бійці командири.

4 Російсько-українську делегацію спочатку очолював К. Данішевський, а пізніше А. Йоффе, полську – Я. Домський.

5 У Ризькій конференції від Галревкому брав участь М. Баран, а також делегація колишньої ЗУНР у складі К. Левицького (голова), Е. Брайтера, Л. Мишуги і О. Назарука (члени).

6 Територія Польщі поділялася на 16 воєводств, 264 повіти, 3915 волостей і 40533 села. Західна Україна налічувала 4 воєводства, 67 повітів, 643 волості, 7103 села.

7 Львівський сеймик мав 100, а Станіславський і Тернопільський – по 60 членів з поділом на українську і польську палати.

Loading...

 
 

Цікаве