WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Надання місту сяноку маґдебурзького права - Реферат

Надання місту сяноку маґдебурзького права - Реферат

Реферат на тему:

Надання місту сяноку маґдебурзького права

Важливе значення для дослідження магдебурзького права має його застосування в українських містах у період існування Галицько-Волинської держави. Сьогодні збереглося дуже мало джерел з цього періоду української державності, оскільки польська влада після захоплення Галичини вжила усіх заходів для ліквідації документальних матеріалів існування Галицько-Волинської держави. До таких документів можна віднести привілей про надання місту Сяноку маґдебурзького права останнім галицько-волинським князем Болеславом-Юрієм ІІ Тройденовичем, який увів в науковий обіг Ріхард Роеппель у 1857 р. [1, c. 281-283].

Місто Сянок було одним із найстаріших українських міст. Про нього вперше згадується в Іпатієвському літописі 1150 р. [2, c. 234]. Сянок входив до складу Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівства, займаючи важливе стратегічне місце на торговельному шляху до Угорщини. Населення міста та найближчих сіл становили українці. Про це свідчила наявність у місті православної церкви Святого Дмитра, побудованої ще у період Київської Русі.

На думку польського дослідника Ф. Кірика, діяльність органів міського самоврядування на підставі магдебурзького права здійснювалась ще у 1334 р. [5, c. 4], оскільки на українських землях після локації міст на основі цього права застосовували дванадцятирічний термін пільгового оподаткування для їхніх мешканців.

Серед населення, окрім українців, траплялись ще німці, поляки та угорці. Німці, як свідчать історичні дані, почали поселятись у Сяноку, Львові, Володимирі, Перемишлі та інших великих містах Галицько-Волинського держави ще з другої половини ХІІІ ст. Вони переселялись на територію держави з дозволу її володарів та у своїй діяльності використовували маґдебурзьке право [3, c. 299].

Першим українським містом, якому було надане магдебурзьке право стало місто Новий Санч на Лемківщині. Після нього магдебурзьке право надали і Сяноку[4, c. 10]. Привілей про надання Сяноку магдебурзького права був виданий у 1339 р. у м. Володимирі останнім Галицько-Волинського князем Болеславом-Юрієм ІІ Тройденовичем [1, c. 281-283]. Привілей написаний латинською мовою і за змістом нагадує привілеї, що надавались польським і німецьким містам керівниками тогочасних держав. Це свідчить про відповідну освіту секретаря князя та про тісні зв'язки Галицько-Волинського з німецькими та польськими князівствами і містами. З огляду на те, що цей привілей не був опублікований в українській літературі, він разом з перекладом публікується у даній статті.

Надання м. Сяноку маґдебурзького права сприяло його економічному і культурному розвитку, а також підвищувало ступінь самоврядування міської громади. У йшлося про те, що Юрій, князь і володар Русі з своєї власної волі надає вірному слузі Барткові з польського міста Сандомир війтівство у м. Сяноку [1, c. 281 283]. Бартко ставав спадковим війтом і міг розпоряджатись війтівством на власний розсуд. Маґдебурзьке право надавалось м. Сяноку на зразок використання цього права у інших містах Європи. Усі мешканці Сяноку – українці, поляки і угорці незалежно від майнового стану, статі та віку у своїй життєдіяльності мали здійснювати самоуправління та судочинство на основі маґдебурзького права. Війт, як голова суду, мав отримувати прибуток в один динар з кожної засудженої особи. Інші два динари, передбачені привілеєм, ішли на користь князя. Бартку та його спадкоємцям надавалось право будівництва на новім місці ратуші, торговельних приміщень, лазень та одержувати з них орендну плату. Вони отримували також право на земельні ділянки, що становили кожний шостий лан у межах міста, а за його межами – пів милі з прилеглих земель, що знаходились вище та нижче від міста над рікою Сян та сягали одну милю на правій стороні берега, над яким мало розміститись місто. На цих землях Бартко отримував право на прибутки з лісів, корчовиськ, пасовищ, полювання на усіх звірів, птахів та обробку землі. Мешканці міста Сянока і новоприбулі особи, що володіли земельними ділянками на території міста та за його межами протягом 15 років звільнялися від сплати податків у розмірі 16 грошей з кожного лану. Серед інших земель, що розміщувались за межами міста та належали Барткові, він і його спадкоємці отримували кожний третій динар з прибутку. Окрім того, війтові надавалось право на вилов риби, будівництво млинів на р. Сян, заплавах та ставах на відстані пів милі у верхній течії річки. Усі службовці шляхетського і не шляхетського походження зобов'язувались не порушувати прав та привілеїв, наданих Барткові та його наступником. Бартко отримував право на відчуження війтівства повністю або частково шляхом продажу, обміну, доручення та передачі в оренду.

Першим керівником міста за привілеєм став війт Бартко, який поряд із пільгами мав виконувати низку обов'язків, до яких належали організація міського самоврядування на основі маґдебурзького права, визначення місця розташування ринкової площі, будинків, вулиць та торговельних приміщень, про які у привілеї прямо не зазначалось [6, c. 30]. З існуючих джерел не відомо, протягом якого часу війт Бартко виконував свої повноваження, а також чи перебував він у родинних відносинах з війтом Яном, відомості про якого містяться у документах князя Владислава Опольчика у 1374 і 1376 рр. [5, c. 31]. У 1380 р. згадується про війта Неко, який надав братам Теодорові та Честкові два з половиною лани землі, що належали війтівству [8, c. 119]. Інші дані містяться у документах 1388 р., коли війт Ян зобов'язувався повернути Торунському купцеві 16 з половиною кіп грошей, що мали бути заплачені у Львові на католицьке свято Божого народження. Майно війтівства було у власності багатьох осіб, про що свідчили численні судові справи з приводу його розподілу [6, c. 34-48].

Правовий статус війтівства було змінено у 1516 р., коли король Сиґізмунд І призначив війтом краківського міщанина Павла Гофмана, який мав викупити майно війтівства у Марціна – воєводи подільського і Клемента – каштеляна Сяноцького [6, c. 43]. Згодом майно війтівства увійшло до складу маєтків Сяноцького староства.

Війт отримував частину з міських доходів, судових оплат. У літературі згадано війта Петра з Треплі, який виконував свої посадові обов'язки протягом 1424–1453 рр., Яна з Треплі, який був війтом протягом 1454–1462 рр. та ін. Ними зазвичай були шляхтичі з Сяноцької землі.

Інший орган місцевого самоврядування становила міська рада, яка могла існувати вже із самого початку локації міста, оскільки князь Юрій ІІ Тройденович вказував на будівництво ратуші, у якій мали розташовуватись органи місцевого самоврядування, в тому числі радники. Перша згадка про радників міститься у привілеї королеви Єліжбети 1384 р. для монастиря францисканців "Оnsulibus et civibus civitatis nostrae de Sanok" [6, c. 45]. У 1425 р. сяноцький війт Пьотр зобов'язувався передати чинш із села Постолів на користь Станіслава, сина Одузчого. Ці кошти мали зберігатись у радників міста Сянока [9, c. 124]. В архівах містяться матеріали про спір 1426 р. між сяноцьким війтом та міською радою, який розглядався судом під головуванням старости [9, c. 200].

Після захоплення Галичини військами польського короля Казимира Великого Сянок став центром Сяноцької землі Руського воєводства. Під час перебування у Сяноку в 1366 р., як зазначав польський дослідник В. Кухарський у мурах замку Казимир Великий видає новий привілей про надання місту маґдебурзького права, не узгоджуючи його із привілеєм 1339 р. [7, c. 11]. За привілеєм Казимира Великого мешканці міста звільнялися від суду і кар каштелянів, королівських судів та підсудків. Вони отримували право на утворення власного суду на чолі з війтом, якого призначав король. До юрисдикції війтівсько-лавничого суду Сянока входили усі кримінальні та цивільні справи. Мешканцям міста надавались земельні ділянки для землеробства та випасу худоби [7, c. 11]. Купці, що прибували до міста на 10 днів звільнялись від сплати торговельного мита. Наступним привілеєм 1368 р. Казимир Великий встановив у місті ярмарок, що відбувався щорічно і тривав протягом тижня. Ці привілеї сприяли економічному розвиткові міста та підвищенню добробуту його мешканців. Їх підтвердив та доповнив король Казимир Ягелончик. Усіх купців, що їхали з товаром з Угорщини зобов'язували заїжджати до Сянока, торгувати там і платити мито. Схожі привілеї привілеї видали король Казимир IV у 1479 р., Ян Ольбрехту 1493 р., Сиґізмунд І у 1510 р. та ін. Окрім того, Сиґізмунд І дозволив мешканцям міста користуватись водопроводом, був прокладений до замку. Привілей князя Юрія ІІ Тройденовича 1439 р. як доказ використовувався у гродському суді під час спору між війтом с. Требці та власником с. Юровичі [5, c. 29-30].

За цими привілеями органом самоврядування була міська рада, що складалась із бургомістра та радників. Вибори до органів міського самоврядування відбувались щороку в приміщенні ратуші. Після виборів новий склад органів місцевого самоврядування складав присягу на вірність королю та міській громаді, де вказувалось про виконання ними повноважень на користь міста, а не своїх особистих. Вибори відбувались за участю королівського старости. Міська рада складалась із шести членів. Чотирьох радників призначав королівський староста, одного вибирали радники, а іншого – війт та лавники. Радники почергово протягом року виконували функції бургомістра. Радники, що обиралися, неодноразово отримували статус пожиттєвих радників. Контроль за діяльністю міської ради колегія 30 мужів, що обиралися з числа купців та ремісників і репрезентували інтереси простих мешканців міста [7, c. 44].

Loading...

 
 

Цікаве