WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія львівського магістрату - Реферат

Історія львівського магістрату - Реферат

Протягом 44 років автономного розвитку міського господарства видатки зросли на 780 відсотків [11, с. 100]. Особливо швидко розвивалося господарство в 1890–1914 рр. Це був період найбільшої розбудови міста і найбільшого приросту населення. Місто витрачало значні кошти на заробітну плату службовцям магістрату, на освіту, на охорону здоров'я і доброчинні справи, на будівництво каналів, вулиць і тротуарів, площ і скверів, на їх впорядкування та освітлення (видатки за роками наведені у таблиці № 1).

Таблиця № 1 Міські видатки (у кронах)

Роки

Уряд міста

Стан доріг, благоустрій міста

Комунальне господарство

Доброчин-ність

Освіта

1870

252993

230218

100100

103116

102620

1880

513794

210546

206958

190438

362948

1890

679006

276182

141078

221594

624736

1900

881689

474147

284202

267799

1127881

1910

1431707

535615

632704

678455

1933082

1914

1887806

1061819

905919

970602

2366321

Основними напрямами діяльності магістрату у власній сфері були розширення та зміцнення структурних підрозділів та служб, організація діяльності службовців; розвиток міського господарства; доброчинність та піклування про бідних; функціонування міської поліції.

Подвійна (власна і доручена) сфера діяльності магістрату, а також чисельне зростання населення Львова вимагали реорганізації його структури, збільшення штату кваліфікованих службовців і допоміжного персоналу, чіткого розподілу функцій і обов'язків між департаментами і службами магістрату. Хоча збільшення штату працівників не було пропорційним до росту міського населення.

Протягом 25 років кількість населення міста зросла в 3 рази, а кількість чиновників магістрату, яких у 1870 році було 362 особи, зросла в 1895 р. до 532 осіб, що становило 48 відсотків. Витрати на утримання магістрату в 1870 р. становили 124521 гульден, а в 1895 р. вже 332920 гульденів, тобто на 208305 гульденів більше. У діяльності магістрату помітними були спроби знайти раціональне співвідношення службовців між штатом керівників і штатом помічників. Як правило, кількість службовців та помічників у штаті магістрату була майже рівною.

Інфляційні процеси і дорожнеча в місті впродовж 70–90-х років ХІХ ст. змушувала міських службовців домагатися підвищення оплати праці і змін у пенсійному забезпеченні. Але дефіцит міського бюджету не завжди дозволяв задовольнити вимоги службовців і тому лише двічі (у 1879 і 1888 рр.) в незначних розмірах їм підвищували заробітну плату. Щоб полегшити своє матеріальне становище, міські службовці створили три товариства, які були засновані і функціонували завдяки матеріальній підтримці органів самоврядування, а також завдяки вкладенню особистих коштів. Це були "Товариство взаємодопомоги службовців магістрату і працівників міської виконавчої служби", "Товариство допомоги службовців розрахункової палати і міської каси ім. Є. Мохнацького" і стипендіальний фонд ім. Р. Лишковського.

І лише в 1898 р. міська рада ухвалила єдину структуру рангів та окладів для міських службовців, прирівняла працю міських службовців до праці службовців державної служби [12]. Згідно з затвердженою структурою встановлювалося вісім службових рангів (чинів), які відповідали семи нижчим службовим рангам державних службовців. Восьмий, найнижчий, ранг був встановлений окремо. Всі службовці департаментів магістрату, управлінь і міських служб були віднесені згідно з штатними посадами до того чи іншого чину, якому відповідав певний оклад. Встановлений оклад для кожної категорії міських службовців включав як заробітну плату, так і доплати, зокрема на оплату помешкання, за умови відсутності такого у службовця тощо.

Зміни, які були внесені у пенсійний статут службовців і працівників міської виконавчої служби в березні 1898 р. [13], вигідно відрізняли його від пенсійного статуту для державних службовців. Стаж громадської служби становив 36 років, на державній службі – 40 років. Пенсія призначалася за окремими роками на відміну від п'ятирічного строку на державній службі. Пенсійний статут для міських службовців встановлював термін перебування на посаді, згідно з яким службовець мав право на підвищення окладу. Передбачався в статуті і розмір такої доплати. Все це надавало хоч і незначні, але переваги і забезпечувало престиж міській службі.

Магістрат проводив серйозну роботу в сфері охорони здоров'я, здійснюючи контроль за дотриманням мешканцями міста санітарно-епідеміологічних вимог. Не досить вигідні топографічні умови Львова вимагали напружених зусиль для забезпечення належної охорони здоров'я й життя мешканців міста.

Магістрат стежив за неухильним дотриманням чистоти і порядку у місті, своєчасним вивезенням сміття, чищенням каналів і туалетів. На мешканців міста і власників будинків, які не дотримувались встановлених правил і розпоряджень магістрату в цих питаннях, накладався штраф у розмірі від 5 до 25 гульденів.

У другій половині ХІХ ст. у Львові особливо поширились епідемічні захворювання: віспа, дифтерія, скарлатина, черевний тиф. Кожний четвертий мешканець вмирав від туберкульозу. Смертність з причин захворювання на туберкульоз і запалення легень була найвищою серед великих міст монархії. Така висока смертність була наслідком поганого санітарного стану в місті, недостатньої кількості медичних закладів і медичного персоналу, браку каналізаційної сітки, нестачі питної води і житла.

Складна епідеміологічна ситуація у Львові вимагала розширення міської служби охорони здоров'я, яка підпорядковувалася президенту міста і магістрату. Основним її завданням було поліпшення санітарно-гігієнічних умов як дієвого та ефективного засобу боротьби з епідеміями. Президент міста видавав доручення міській службі охорони здоров'я, а магістрат в цілому та окремі департаменти, зокрема, здійснювали безпосереднє управління діяльністю служби охорони здоров'я на основі письмових і усних розпоряджень. Так, згідно з прийнятою міською радою інструкцією для міської санітарної служби, доручення президента міста і вимоги магістрату, що стосувалися сфери охорони здоров'я жителів Львова і санітарного стану міста, були обов'язковими для виконання працівниками міської служби охорони здоров'я.

Турбота про здоров'я міського населення, крім служби охорони здоров'я, входила до компетенції усіх медичних працівників міста, кількість яких зростала пропорційно до збільшення чисельності жителів столиці коронного краю. Якщо в 1877 р. у Львові було 92 лікарі, 28 хірургів, 2 лікара-ветеринари і 149 акушерок – всього 271 медичний працівник, то наприкінці 1891 р. чисельність міського медичного персоналу становила вже 445 осіб. Серед них було – 138 лікарів, 23 хірурги, 278 акушерок і 16 ветеринарних лікарів.

Про медичну кваліфікацію лікарів свідчить той факт, що із загальної кількості лікарів, які працювали з 1891 р. у Львові, – 49 отримали дипломи у Віденському університеті, троє – у Празі, Пешті і Варшаві, інші - дипломи медичного факультету Краківського університету. Із 23 хірургів – 16 навчалися у Львівському університеті, четверо – у Віденському і Пештському університетах, по одному – у Граці, Оломоуці і Кляусенбурзі [14, с. 33].

Проте, незважаючи на відносно добре організовану роботу міської служби охорони здоров'я та інших громадських органів, проблеми у цій сфері діяльності магістрату залишалися. Зокрема, високим був процент смертності, особливо дитячої.

Loading...

 
 

Цікаве