WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Казенні палати як органи управління фінансами російської імперії в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: організаційно-правові засади дія - Реферат

Казенні палати як органи управління фінансами російської імперії в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: організаційно-правові засади дія - Реферат

Закон 23 травня 1866 р. [9] змінив структуру казенних палат, впорядкувавши її відповідно до вимог часу. Окрім канцелярії, в складі палат залишилося два відділення – ревізьке та казначейське. Перше після військової реформи займалося завданнями статистичного та податкового характеру (збору прямих податків, передусім за подушним окладом), друге – власне адмініструвало державні прибутки і видатки в губернському масштабі. Менш значущими структурами були канцелярія (виконувала обслуговуючу, організаційно-технічну функцію) та пробірна частина, яка властиво виконувала вузькоспеціалізовані завдання.

Анахронічні посади „колегіальних часів" – радники та асесори – відійшли в минуле. Їх змінили начальники відділень, які працювали в тому чи іншому напрямі роботи.

Важливою є зміна назви і статусу посади керівника казенної палати за цим законом. Управляючий, який заступив колишнього голову палати, був уже чітко визначеним урядовцем – професіоналом. По суті, це стало своєрідним завершенням міністерської реформи 1802 р. на місцевому рівні. Казенна палата переставала бути колегіальним, "присутственним" органом, ставала "нормальною" – відповідно до вимог часу і капіталістичної модернізації бюрократичною структурою – єдиноначальністю і вертикальною підпорядкованістю. Управляючий мав суттєво більш значні повноваження, а присутствіє палати набуло дорадчого характеру.

Штатна структура і грошове утримання чиновників казенних палат в українських губерніях у кінці ХІХ-ХХ ст. відрізнялися залежно від губернії, її розряду, економічного потенціалу, господарського значення тощо. Зокрема, у 1879 р. структура Волинської казенної палати була наступною. Очолював палату управляючий, який отримував 1960 руб. жалування, 594 руб. столових і 1000 руб. квартирних – всього 3554 руб. на рік. Зважаючи на те, що Волинська палата не могла належати до високооплачуваних, можемо стверджувати, що на цей час оплата праці управляючих дещо збільшилася порівняно з утриманням голів палат в середині ХІХ ст. Управляючий був єдиним службовцем палати, який отримував квартирні.

У палаті також працювали: секретар (490 руб. жалування і 297 руб. столових, разом 787 руб. на рік), два чиновники для особливих доручень – старший (таке ж утримання, як у секретаря) і молодший (392 та 198 руб., разом 590 руб.). Чиновник з нагляду за торгівлею й промислами отримував 539 руб. жалування і 294 руб. столових, всього – 733 руб. на рік. Три начальники відділень мали по 980 руб. і столових по 346 руб., усього – 1326 руб. річного утримання. П'ятеро столоначальників отримували по 392 руб. жалування і 148 руб. 50 коп. столових (540 руб. 50 коп). П'ять їхніх помічників мали оклад 235 руб. і столових 118.80 руб. – усього 353 руб. 80 коп. Дещо вищим було утримання бухгалтерів. Їх було семеро і отримували вони, відповідно, по 490 руб. жалування та 247 руб. 50 коп. столових – усього 737 руб. 50 коп. Кожен з одинадцяти помічників бухгалтера мав окладу по 294 руб. і по 148 руб. 50 коп. столових (442 руб. 50 коп.). Неземська Волинська губернія, як і Київська та Подільська, на відміну від шести інших на територій сучасної України, мали у складі казенних палат додаткові штатні одиниці – діловодів розпорядчих комітетів. У Волинській палаті діловоду, який отримував оклад 490 руб., 297 руб. столових (усього 587 руб. річних), допомагали два помічники (294 руб. і 118 руб. 80 коп., тобто 442 руб. 50 коп.) [10, арк. 72]. Отож, з 40 чиновників Волинської казенної палати (без урахування писців та канцеляристів) 26 мали грошового утримання менше, ніж 600 руб. на рік, 13 з них – менше 500 руб., а п'ятеро – менше 400 руб. Це більш, ніж скромно і зайвий раз доводить думку про бідування дрібного чиновництва у Російській імперії, розкриту в класичній російській літературі (М.В. Гоголь, Ф.М. Достоєвський, М.Є. Салтиков-Щедрін).

Щоправда, для працівників казенних палат у Південно-Західному краї (Київська, Подільська, Волинська) було передбачене додаткове джерело матеріального утримання – так би мовити, „за особливі умови служби". Після Польського повстання 1863 р. ці землі були зоною „підвищеної напруги", відтак місцеве чиновництво отримувало доплату з сум процентного збору .

Започаткування у 1885 р. низового (наближеного до повіту) органу податкової діяльності – податних інспекторів створило більш виважену вертикаль фінансової адміністрації загальної компетенції на губернському рівні [11, с. 148]. Маючи на низовому рівні штат податних інспекторів, казенні палати отримали змогу саме через них вести фіскальну політику самодержавства щодо адміністрування того чи іншого податку. На початку ХХ ст. керівники казенних палат вже усвідомлювали усю важливість своєчасного інформування платників про їх зобов'язання, адже і сумлінніші з них, не маючи належних відомостей, могли скоїти правопорушення. Набули загального поширення інформаційні листки – оголошення казенних палат, які вивішували в адміністративних установах, людних місцях, надсилали до органів місцевої влади та самоврядування [див. напр. 12, арк. 1 зв.].

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. компетенція казенних палат в українських губерніях кардинальних змін не зазнала. Достатньо високий статус управляючого палати підкреслювався тим, що як колись голову, так і його призначав на посаду безпосередньо цар за поданням міністра фінансів. Начальники відділень і старший діловод призначав міністр фінансів, решта службовців палати – безпосередньо управляючим. Йому ж належало право прирахувати до казенної палати поза штатом до шести чиновників (без грошового утримання) на термін не більше двох років. Вони мали відповідати всім вимогам, що висувалися до кандидатів на державну службу ("за визначенням від уряду") і були фактично стажерами.

Виконання казенними палатами як губернськими органами фінансового управління загальної компетенції функції адміністрування прямих податків визначило особливості їх правовідносин з судовими органами та іншими складовими карального апарату Російської імперії. Якщо участь органів загальної поліції у справі управління державними фінансами на території українських губерній, перш за все, у застосуванні примусу, запобіганні та припиненні деліктів у галузі фінансових відносин, розглянемо окремо, то щодо суду мусимо зупинитися детальніше.

У одних випадках казенна палата та її присутствіє виступали суб'єктами кримінального та адміністративного процесу в справах про злочини та правопорушення в галузі фінансових відносин. По суті, вони мали право адміністративної юстиції з усіх справ, передбачених статутами казенного управління, за винятком віднесених до компетенції акцизних установ. Були залучені казенні палати і до розв'язання в судах цивільно-правових справ. Взято до уваги те, що за своєю компетенцією казенні палати володіли інформацією про майновий стан тих чи інших фізичних юридичних осіб.

Напевно не без зусиль С.Ю. Вітте, який в якості міністра фінансів виступив як справжній реформатор проходження служби у органах управління державними фінансами, у 1900 р. введено нові штати казенних палат та підпорядкованих їм органів з відповідним збільшенням грошового утримання [13]. Палати були поділені відповідно до значущості території обслуговування на чотири розряди.

Загальне утримання управляючого казенної палати становило (жалування, плюс столові та квартирні) для першого розряду 6500 руб. на рік, другого – на тисячу менше. Різниця між утриманням за кожним наступним розрядом становила 500 руб. у бік зменшення. У будь-якому випадку управляючий навіть казенної палати четвертого розряду (найнижчого) отримував на рік майже на 1000 руб. більше, ніж згадуваний вище керівник губернської фінансової установи на Волині двадцятьома роками перед тим (тобто грошове утримання управляючого збільшилось на 25–30 %, що вельми суттєво). Класні чини залишалися такими ж, як і раніше. Незалежно від розряду палати (тут, на відміну від класу митниць, він на ранг службовця не впливав) управляючий мав п'ятий клас за посадою і мундиром і третій першого розряду – за пенсією.


 
 

Цікаве

Загрузка...