WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія держави і права джерела права галицько-волинської держави (1199 – 1349 рр.) - Реферат

Історія держави і права джерела права галицько-волинської держави (1199 – 1349 рр.) - Реферат

Такі передсмертні повеління князя, записані в "Рукописаннях", не були виконані у повному обсязі. Річ у тому, що володіння Володимира Васильковича поширювалися на місто Брест, яке було в той час важливим економічним та політичним центром. Політично-економічну вагу міста пояснюють тим, що через нього простягалися торговельні шляхи, які сполучали Галицько-Волинське князівство з Прибалтикою. Водночас у цьому місті великої могутності і розвитку досягнуло купецтво. Представники цієї соціальної групи були зацікавлені у слабкості князівської влади, щоб стати фактичними господарями цього економічного центру. Мстислав Данилович був відомий через свою справедливість і сильний характер, тому така кандидатура на посаду князя була для них неприпустимою. Вони вчинили змову і уклали угоду з князем Юрієм Львовичем, за якою він почав князювати в цьому та інших містах північної частини Волині. Князь Мстислав не дозволив брестянам порушити передсмертну волю Володимира Васильовича і шляхом дипломатичних переговорів та воєнних погроз змусив Юрія, свого племінника, покинути зайняті ним міста, вступивши в них на початку 1289 р. Зрадники врятувалися втечею.

Утвердивши свою владу в Бресті, новий володар дізнався, що жителі міста не платять феодальних податків. У зв'язку з цим було видано Статутну грамоту Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича 1289 р., у якій було встановлено розміри і форми феодальних повинностей міського населення на користь державної влади. Цей факт свідчить про високий рівень і вагому позицію права у Галицько-Волинському князівстві. Ця грамота відображала соціально-економічні умови, що існували в Галицько-Волинському князівстві ХІІ ст. Її текст зберігся в офіційному князівському літописі міста Володимир-Волинського у складі Іпатіївського літописного зводу ХІV ст. Цей документ не містив інвокацій, як інші волинські правові акти, що ввійшли до складу князівського Володимиро-Волинського літопису. Імовірно, зміст грамоти зумовив її дипломатичну форму. Обидві грамоти Володимира Васильовича були духовними, окрім Мстиславових, тому це зумовило відсутність іновокації.

У статті першій грамоти містилися й інші елементи, характерні для дипломатичної форми, зокрема вказівка на обставини прийняття документа ("за их кормолу"). Князь як правотворець намагався обґрунтувати брестянам необхідність сплати збільшеного податку через внесення змін до правового акту за їх провину. "Статутна грамота 1289 року" становила не самовільне і безпідставне задоволення забаганок Мстислава Даниловича, а акт законної справедливості. Вона містила суперечність щодо норм Руської правди, в яких йшлося про податковий статус вірника і городника.

Видавши грамоту, Мстислав продовжив справу батька, який 1254 р. прийняв королівський титул. Такі дії Романовичів значно покращили становище держави. Батько домігся визнання у світі, а син навів порядок в середині князівства.

Стаття 2 грамоти визначала розмір феодального податку для брестських міщан. Він становив 4 гривні кун, тобто 1 гривню срібла. Це вже було не традиційним податком, а своєрідною контрибуцією, накладеною на міщан за їхню провину. Можливо, це тимчасовий штраф, бо до цієї норми вислів "на віки" не стосується, що справедливо. Не варто було б обтяжувати брестян такими важкими феодальними повинностями на довгий час, адже їх правопорушення не тягнуло за собою аж такої відповідальності. Стаття 3 містила духовну санкцію, якої не було в інших володимиро-волинських грамотах. В останньому рядку Мстислав виправдовує своє рішення, але не через страх, що це зумовить соціальну напругу, а щоб затвердити його і занести цей факт у літопис, який стане уроком для нащадків [4, с. 209-211].

У грамотах, договорах князів трапляються постанови публічного, міжнародного та приватного права. Прикладом може бути "Грамота руських князів Володимира-Андрія і Льва Юрійовича до великого магістра німецького ордену Карла 1316 року" – дипломатичний акт, метою якого було налагодження дружніх зовнішніх зв'язків Галицько-Волинської держави з Прузьким орденом хрестоносців. Попередні галицько-волинські князі перебували у дружніх відносинах з орденом, але під час праління Андрія та Лева, контакти з ним послабшали. Князі усвідомили цю зовнішньо-політичну помилку і у 1316 р. відновили дружні відносини з німецькими рицарями. У цей час на литовський престол вступив Гедимін, який розпочав завоювання Литвою руських земель, використавши цю грамоту як привід (Тевтонський орден ворогував з Литвою), тому деякі історики вважають таку дію Лева ІІ та Володимира-Андрія помилкою [6, с. 49]. Грамоту підтверджували договори Юрія ІІ 1325-1327 рр. і поновлювала грамота 1334-1335 рр. того ж князя. У цих договорах встановлювався "довічно" оборонно-наступальний союз Галицько-Волинського князівства та Прусського ордену проти Литви, Польщі й татар. Договори цікаві тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників Боярської ради, що свідчить про їх сильні позиції в державі. Грамоти затверджені печатками князя і бояр [3, с. 251].

Літописи свідчать також про існування договорів князів з народом. Але самих договорів-"рядів" не збереглося.

Маґдебурзьке право. У XII–XIV ст. змінюється як політична, так і економічна роль міст. У Галицько-Волинському князівстві розвиваються ремесла, торгівля. Данило Галицький засновує нові міста, запрошує німців, вірменів, поляків. У великих містах князівства завжди було багато іноземців, зокрема хозарів, греків, вірмен, поляків, євреїв, німців тощо.

У ті часи іноземці відігравали важливу роль в економічному розвитку міст, активно займаючись торгівлею, різними видами ремісничого виробництва. Поступово іноземці отримують право визнаватися мешканцями міста, їм надають інші права та привілеї.

Як відомо, у 1188 р. архієпископ Віхман надав привілей на самоврядування Маґдебургові. У ХІІІ ст. маґдебурзьке право поширюється на інші німецькі землі, на міста Польщі, Литви, Чехії, України, Угорщини.

Норми цього права, регулювання управління містом, привілей суспільно-правові відносини, організацію суду та порядок здійснення правосуддя визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісничих цехів і торгівлі. Відповідно до маґдебурзького права міста звільнялися від управління й суду феодалів. Це право регламентувало права міських станів – купців, ремісників, визначало порядок обрання і функції органів міського самоврядування майна.

Коли ж поширилося маґдебурзьке право в містах Галицько-Волинського князівства? Його було введено з німецькими переселенцями. Спочатку воно стосувалося лише німецького населення, а згодом поширилося на усе міське населення. Так князь Данило Галицький і його наступники забезпечили німецьким громадам привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні органи. Одним із перших міст, в якому німецька людність була виведена з-під юрисдикції місцевої адміністрації був Володимир-Волинський (бл. 1324 р.), а першим містом, що отримало повне маґдебурзьке право став Сянок (1339 р.). Грамота останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава наділяла міщан цього міста привілеями і, зокрема, звільняла від податків на 15 років. Згодом маґдебурзьке право було надано іншим українським містам: Львову (1356 р.) і Кам'янець-Подільському (1374 р.).

Отож, джерела права Галицько-Волинської держави були важливим способом зовнішнього вияву правових норм. Їхня різноманітність зумовлена необхідністю систематизації правових норм в Галицько-Волинській державі. Проте цьому не сприяли як внутрішні, так і зовнішні чинники. Внутрішні князівські міжусобиці, боярське свавілля, монгольське нашестя послабили, а відтак призвели до загибелі Галицько-Волинської держави, а це, своєю чергою, не дало змоги систематизувати чинні джерела права.

    Література

  1. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – К.: Атіка, 2001.

  2. Музиченко П.П. Історія держави і права України. – К.: Знання, 1999.

  3. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. – К.: Либідь, 1992.– Т. 1.

  4. Российское законодательство Х-ХХ веков. – М., 1984.

  5. Терлюк І.Я. Історія українського права від найдавніших часів до XVIII століття. Навч. посіб. з історії держави і права України. – Львів, 2003.

  6. Хрестоматія з історії держави і права України. – К., 2000.

  7. SochaniewiczS. Wjtowstwa i sołtystwa pod wrględem prawnym i ekonomicznym w ziemi Lwowskiej. – Lww, 1921.

Loading...

 
 

Цікаве