WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Історія держави і права джерела права галицько-волинської держави (1199 – 1349 рр.) - Реферат

Історія держави і права джерела права галицько-волинської держави (1199 – 1349 рр.) - Реферат

Реферат на тему:

Історія держави і права джерела права галицько-волинської держави (1199 – 1349 рр.)

У процесі становлення і розвитку Галицько-Волинського князівства формувалося і розвивалося право як важлива ознака держави.

Головними джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, маґдебурзьке право, церковне право. Правотворення в Галицько-Волинській державі мало свої особливості, які полягали у внесенні змін в чинні руські джерела права, а також в прийнятті нових нормативних актів. Зміни в правовій системі були зумовлені інтенсивним розвитком соціально-економічних відносин та особливостями суспільно-політичного розвитку Галицько-Волинського князівства [5, с. 41-42].

Галицько-Волинське князівство було тісно пов'язане за соціально-економічними відносинами і державним устроєм з іншими удільними князівствами, які утворилися внаслідок розпаду Київської Русі, тому логічно, що існували риси права, спільні для них. Безумовно, його правова система була досить розвинута, але не могла охопити усі суспільні відносини, тому певною сферою цих відносин все ж керували звичаї, якірегулювали поведінку людей. До найпоширеніших норм звичаєвого права Галицько-Волинського князівства належали норми, які регулювали порядок здійснення кровної помсти, здійснення певних процесуальних дій (присяга, ордалії, оцінка покарань свідків). Довший час у Галицько-Волинському князівстві діяла усна форма звичаєвого права. Згодом норми звичаєвого права знайшли своє відображення в статтях Руської Правди [2, с. 94-95].

Деякі дослідники вважають, що з появою письмових джерел права чинність правових звичаїв нівелювалася. Як видається, ця думка є помилковою. Правові звичаї міцно вкоренилися в суспільні відносини, продовжуючи їх регулювати. Яскравим прикладом незмінності юридичної сили цих джерел є регулювання на їхній підставі кримінального процесу в общинних судах.

Історичні джерела права свідчать, що звичаєве право в Галицько-Волинській державі було гуманнішим, ніж існуюче в цей період у інших народів. Це одна з головних причин збереження національних правових традицій. Звичаєве право відігравало позитивну роль у Галицько-Волинському князівстві, оскільки ототожнювалося із правом, що мало загальну підтримку населення.

Звичаєві правові традиції мають вплив і на сучасне суспільство, потрапляючи через санкціонування у національне законодавство сучасної України (наприклад, ст. 82 чинної конституції України: "Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстаріший за віком народний депутат України").

Як незалежна держава Галицько-Волинське князівство зберігало на своїй території дію норм Руської правди, але дещо змінених, що було зумовлено розвитком економічних відносин. Як стверджував польський дослідник С. Соханевич, "найстарішим тут до 1340 р. було "Руське право" (мається на увазі Руська правда – І.Б.), яке було загально зобов'язуючим і поширювалося воно на цілу територію Галицько-Волинської держави, і було основою влади, нормувало всі суспільні і приватні відносини. І тому на Русі в часи її незалежності в основному керувалися цим правом [7, c. 29].

В Галицько-Волинському князівстві в різні часи діяли відомі редакції Руської правди: коротка, поширена і скорочена. Ця найвидатніша пам'ятка середньовічного права Київської Русі діяла там в її Поширеній редакції, адже час її укладення майже збігається з часом утворення Галицько-Волинського князівства. Норми Руської правди виражали інтереси феодалів і значно посилювали їх правове становище в державі порівняно з Короткою редакцією. Такий процес був закономірний, адже цей історичний період супроводжувався інтенсивним розвитком нових економічних відносин. Це й зумовило формування нової соціальної групи – бояр у Галицько-Волинському князівстві.

Поширена редакція Руської правди захищала власність феодалів на землю, визначала обмеження майнових та особистих прав феодально залежного населення на користь феодалів. За цим законодавчим актом холопи перетворювалися на кріпаків, що свідчить про перехід від ранньо-феодальньої до феодальної держави. Неповнота роздріблення і збереження зв'язків між колишніми частинами Київської Русі зумовила дію цієї пам'ятки права як найбільш загальної для всіх цих територій.

Скорочену редакцію Руської Правди більшість дослідників розглядають як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у XV cт. чи навіть XVII ст. Якщо Поширена редакція діяла саме у Галицько-Волинському князівстві, а Коротка – у період перед об'єднанням Галицького і Волинського князівств, то Скорочена редакція набула чинності вже після втрати незалежності цієї держави.

У Галицько-Волинському князівстві широко застосовувалося канонічне (церковне) право, джерелами якого були, насамперед, церковні постанови та статути князів. Ці законодавчі акти встановлювали правові основи взаємовідносин церкви, світської та церковної влади, правового статусу духовенства. Вони є чітким відображенням впливу християнства на правову систему руських земель, зокрема Галицько-Волинського князівства. Церква почала застосовувати різноманітні норми канонічного права, передусім, візантійського, яке виникло з римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку.

Найважливішими і найдавнішими пам'ятками церковного права були церковні статути князя Володимира Святославовича про десятини і церковних людей та князя Ярослава Володимировича про церковні суди. Ці статути діяли в Галицько-Волинському князівстві у переробленому вигляді. Цих переробок вони особливо зазнали у XIII–XIV ст., але початкові тексти сягають часу існування Київської Русі. В їх основу покладено установлення перелічених київських князів і визначено форми й розміри матеріального забезпечення церкви та межі церковної юрисдикції стосовно столичної київської митрополії. Ця обставина, а також те, що законодавцями у статутах були великі князі, а у створенні Статуту князя Ярослава брав участь київський митрополит Іларіон, зумовило чинність названих статутів на території всієї Русі. Водночас до їх текстів були внесені норми, що відображали зміни у відносинах світської та церковної влади в окремих князівствах у процесі розвитку феодальних відносин Галицько-Волинської держави, а також відповідно до еволюції державного ладу і самої церковної організації.

Церковні статути визначали становище християнської церкви в Галицько-Волинській державі. Вони закріплювали привілеї служителів церкви на "десятину" – десяту частину доходів, які залежне населення сплачувало церкві. Спочатку її встановлювали для будівництва і утримання Десятинної церкви (перша кам'яна церква у Києві, збудована руськими і візантійськими майстрами 989-996 рр.), а згодом набула характеру повсюдного феодального податку, який збирали церковні установи. Галицько-Волинське князівство не було винятком [1, с. 23-25].

Важливим джерелом права Галицько-Волинського князівства було князівське законодавство, яке існувало у вигляді грамот, договорів, статутів (уставів) тощо. Тут знайшла відображення подальша систематизація права в Україні-Русі.

Законів галицько-волинські князі не видавали. Тогочасна правова дійсність поняття "закону" до князівських грамот та інших правових актів не застосовувала. За тогочасними уявленнями, закон розумівся як Божий припис, як заповіді Святого Письма тощо.

Юридичних грамот галицько-волинських князів збереглося дуже мало.

Втрата політичної незалежності Галицько-Волинської держави була головною причиною того, що основні її законодавчі пам'ятки, які б досконало розкрили її правову систему, до нас не дійшли. Вони зазнали знищення колонізаторами, котрі вважали їх загрозою для своєї влади. Ця нищівна діяльність все ж таки оминула деякі акти, не давши їм піти у забуття. Це надзвичайно унікальні пам'ятки правової культури українського народу.

До нас дійшло лише декілька пам'яток правотворчості князів Галицько-Волинської держави, які характеризують особливості її правової системи. Найдавнішою є "Грамота 1134 р. князя Івана Ростиславовича Берладника", яке регламентувала правове становище іноземних купців під час їхнього приїзду на землі Галицько-Волинського князівства. Наприклад, встановлювалися пільги для болгарських купців (звільнялись від сплати мита, .... привозили в Малий Галич товари "на ізклад"). Це свідчить про формування торговельно-економічних відносин у Галицько-Волинському князівстві на правовій основі. Водночас держава розуміла необхідність надання певних пільг іноземним купцям з метою розвитку власної економіки і зміцнення політичних позицій на міжнародній арені.

Збережені також передсмертні грамоти Володимира Васильовича Велинського 1287 р. про передання Волинського князівства Мстиславу Даниловичу та міста Кобрина його дружині Ользі. Ця грамота також відома як "Рукописанне" (заповіт), в якій містилися норми спадкового права. Цей нормативний акт мав форму заповіту, у якій викладено передсмертну волю волинського князя. Державну владу в князівстві він заповів своєму дворідному брату Мстиславу Даниловичу. Також Володимир Васильович подбав про матеріальне забезпечення дружини після його смерті. Він звернувся з проханням до підневільних йому людей поставитися до княгині так, як до нього. Князь здійснює перелік територій, які мають належати його спадкоємиці: зокрема, місто Кобрин (тепер Брестська область Республіки Білорусь), Садове (на межі пізніших Володимирського і Луцького повітів). Цей акт духовного змісту. Про це свідчить наявність інвокації. Із записів у літописах можна зробити висновок про побожність і гуманність Володимира Васильовича, тому така форма документа є особливою. Відомо, що він наказав переробити коштовності бабусі та матері на гривні, а також розіслати милостиню по цілому князівстві [6, с. 48].

Loading...

 
 

Цікаве