WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основні елементи сучасної теорії суверенітету державної влади - Реферат

Основні елементи сучасної теорії суверенітету державної влади - Реферат

Реферат на тему:

Основні елементи сучасної теорії суверенітету державної влади

В умовах розширення міждержавного спілкування, визнання пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, особливої ваги набуває проблема реалізації суверенітету державної влади. Вже від початку ХХ ст. дослідники, характеризуючи державу, стверджують, що суверенітет як безмежність, безконтрольність, пов'язаність держави тільки її власною волею втрачає свій зміст. Учені наголошують на необхідності вирішення проблеми меж суверенітету державної влади відносно індивіда, на потребі врахувати той факт, що в сучасних умовах суверенітет держави може означати лише юридичну незалежність державної влади, але не фактичну, що він не абсолютний, а відносний, що необмеженість як ознака суверенітету є тільки формальною свободою встановлювати своє право і що, публічна влада незалежна ззовні (в межах дотримання суверенних прав інших держав, а також загальновизнаних норм міжнародного права).

Відтак, мета цього дослідження – виявити елементи, які є складовими теорії суверенітету державної влади. Обрана мета містить такі завданнями: сформулювати визначення якісну державної влади; дослідити ознаки державної влади і зокрема суверенітет як її визначальну якісну ознаку; проаналізувати ознаки суверенітету та головні аспекти їхньої реалізації у сучасних умовах.

Характеризуючи державну владу як один із видів соціальної влади, сучасні дослідники виділяють такі її головні ознаки: зміст влади (суб'єкти влади, владні відносини між ними, методи реалізації влади); структурні ознаки державної влади (апарат примусу, апарат управління, засоби примусу); функціональні ознаки державної влади (сила, воля, право).

Владні відносини – це відносини панування – підпорядкування (керівництво – підпорядкування, управління – підпорядкування), які передбачають встановлення взаємних прав і обов'язків між суб'єктами влади. Суб'єктами влади, з одного боку, є особа (група осіб), волі якої підпорядковані підвладні особи, тобто ті, які перебувають під впливом пануючого, і є другою стороною у владних відносинах. Пануючий (орган державної влади, який виступає від імені держави) вимагає і здатний досягти виконання певних дій (чи утримання від них) підвладними чи підлеглими. Вимога пануючого підкріплена силою примусу.

Однією із сторін державно-владних відносин завжди виступає особливийсуб'єктдержава,чи орган, який її представляє, або службова особа. Іншим суб'єктом може бути партія, громадянин, іноземець – тобто будь-хто, на кого поширюється державна влада.

Щодо суб'єкта державної влади виділяють "первинну владу" (народу) та "вторинну", тобто похідну владу органів держави.З огляду на це, розглядаючи суб'єкти державної влади, розрізнятимемо джерело та носія державної влади. Джерелом влади є народ, який живе на території держави і може здійснювати державну владу як безпосередньо, так і через органи державної влади. А носієм державної влади є органи державної влади, уповноважені здійснювати державну волю народу.

Іншим боком владних відносин є особи, на яких поширюється воля пануючого. Особливістю суб'єктів владних відносин такого виду влади, як державна, є те, що волі окремих осіб, об'єднаних у державу, творять спільну загальну волю, яка, ставши державною, уповноважена управляти цими людьми. Загальна воля, виражена в юридичних нормах, набуває загальнообов'язковості.

Владні відносини завжди мають вольовий характер, оскільки влада означає нав'язування чужої волі і передбачає підпорядкування з іншої сторони. З метою реалізації своєї волі та гарантування владного характеру відносин носій влади використовує різні засоби і методи, у тому числі й примус. Примус необхідний для управління спільною діяльністю людей в будь-якому колективі і визнається ними, оскільки кожне об'єднання передбачає певні обмеження для його учасників. Проте лише державна влада має монополію на легальне використання примусу від імені всього суспільства на всій території держави, що закріплюється у правових нормах. Саме в існуванні встановлених державою та схвалених суспільством правових норм, що виражають інтереси всього суспільства, і полягає сила державної влади, яка дає їй право панувати над людьми.

Юридичні норми, які регулюють та охороняють суспільні відносини і є засобом організації державної влади й засобом легалізації її примусової діяльності, також повинні бути правовими, тобто відповідати загальнолюдським цінностям, зафіксованим у конституціях сучасних демократичних держав.

Тільки в процесі функціонування державної влади, коли починають діяти її засоби і застосовуються певні методи, реалізовується сила, воля, право державної влади. Практично ж державну владу здійснюють від імені держави відповідні органи та службові особи.

Виділення і відокремлення від суспільства апарату управління та апарату примусу стало тим актом, що зробив державну владу єдиною публічною владою, надав їй верховного характеру. Проте впорядкуванням суспільних відносин займається не лише держава в особі державних органів, а й інші структурні складові політичної системи суспільства. Тому, крім державної влади, виділяють ще й політичну владу, суб'єктом якої є держава, політичні партії та інші елементи політичної системи. Однак тільки держава є суб'єктом державної влади, яка своєю чергою, займаючи верховне становище, усуває можливість існування поряд з нею іншої публічної влади.

Аналізуючи зміст, структурні та функціональні ознаки державної влади, можна сформулювати поняття державної влади. Однак, визначаючи його, дослідники часто керуються із окремими ознаками та проявами державної влади, не надаючи належного значення не менш важливим іншим.

Зокрема, професор Б.В. Щетінін зупиняється на структурних ознаках державної влади [14, с. 40], виділення яких, на нашу думку, дає змогу розмежувати державну владу і владу додержавної організації, проте не відображає суті державної влади, її верховного становища. Трапляються також визначення державної влади як "здатності підпорядковувати поведінку і діяльність людей" [12, с. 25] чи як "форми керівництва" [2, с. 71].

Вважаємо, що наведені формулювання могли б визначати владу загалом, а не державну владу. Адже, формулюючи визначення, головну увагу слід приділяти найсуттєвішим ознакам поняття, які відокремлюють, виділяють його серед інших подібних. Зокрема якщо влада не є суверенною, то це не державна влада. Своєю чергою, поняття суверенітету розкривається через відповідні його ознаки.

З огляду на це можна стверджувати, що визначення, дане у підручнику "Загальна теорія держави і права" (за ред. професора В.В. Копєйчикова), найповніше розкриває суть державної влади, яка постає як влада, що "здійснюється тільки державою, характеризується можливістю примусу, суверенністю, універсальністю і здатністю владнопримусового впливу на всіх людей та їх організації, забезпеченого державно-правовими методами"[3, с. 35].

Отже, державна влада, уособлюючи волю народу, функціонує з метою вирішення спільних справ за допомогою спеціального державного механізму –апарату управління та апарату примусу – єдина легально застосовує примус та інші, властиві тільки державі засоби і методи у певних процедурних формах.

Керуючись змістом, структурними та функціональними ознаками державної влади, враховуючи її місце в політичній системі суспільства, спробуємо дати визначення поняття державної влади як єдиної публічної влади, що є суверенною характер і регулює суспільні відносини на підставі юридичних норм, застосовуючи тільки їй властиві державно-владні методи, а в разі потреби – і державний примус.

Отже, суверенітет є якісною ознакою державної влади. Завдяки цій властивості влада у державі виступає як верховна, єдина, незалежна, тобто державна влада.

Природа самого терміна "суверенітет" свідчить про його верховенство. Проте зазначимо, що загальноприйнятого визначення суверенітету наукою не створено. Зокрема, польський учений-міжнародник Ц. Березовський стверджує, що суверенітет – це своєрідний вид влади, він є найвищою владою, тобто такою владою, яка ні від кого не залежить і не є похідною[16, с. 10-11].

Як видається, буде помилкою визначати суверенітет як владу. Це – властивість, яка може бути притаманна державі, народу, нації, цей термін завжди виступає у зв'язку з іншим поняттям, яке і характеризує.

Тому ми погоджуємося з думкою дослідників, які стверджують, що суверенітет – це не сама влада, а особлива властивість влади держави і відображає вона верховне її становище в системі політичної організації суспільства, верховенство і незалежність всередині країни так у зовнішньополітичній сфері [3, 7, 9].

Loading...

 
 

Цікаве