WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку - Реферат

Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку - Реферат

Ще одним недоліком у сфері регулювання охорони здоров'я, на нашу думку, є надмірна відомча нормотворчість. Тому вважаємо, що на виконання вимог п. 1 ст. 92 Конституції України ("права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод: основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України") та п. 6 цієї ж статті (охорона здоров'я визначається виключно законами України) потрібно розробити і прийняти закони у цій сфері охорони здоров'я.

Кількість нормативних актів, які детально регламентують взаємовідносини пацієнтів, з одного боку, і медичних працівників і закладів, з іншого, під час надання медичної допомоги, в Україні поступово збільшується. Як наголошувала А. Савицька, ці відносини багатогранні, і тому всі їхні параметри неможливо виміряти і оцінити лише за допомогою права. Правовій оцінці підлягають не усі сторони відносин, а лише ті, котрі є найважливішими для суспільства і держави, із урахуванням тієї обов'язкової умови, що вони підпадають під правову регламентацію. Полісистемні властивості соціальних відносин потребують різних вимірів та оцінок: правових, моральних, розгляду громадських організацій і трудових колективів [8, с. 9]. На думку В. Попова та Н. Попової, є всі підстави підкреслити те положення, що лікар, котрий зробив своїм особистим законом клятву Гіппократа, ніколи не порушить жодного положення закону, що стосується дотримання і забезпечення прав пацієнта [9, с. 15-16]. Але багато вчених, зокрема, О. Іванюшкін, Б. Юдін, Р.В. Вітч, Т. Бошам, визначають, що медична етика, яка ґрунтується на традиціях етики Гіппократа, сьогодні не відповідає духовно-інтелектуальним, політичним та економічним особливостям і запитам розвитку сучасного суспільства. З приводу деяких морально-етичних питань виник конфлікт між духом і буквою "Клятви Гіппократа" та помітним є її вузьке бачення, наприклад, здоров'я людини лише як психофізичної цілісності, відсутність визначення права пацієнта на інформовану згоду, професійний корпоративний характер, патерналізм тощо.

Трагічні уроки Нюрнберга, переорієнтація медичної етики, науково-технічний прогрес свідчать про необхідність етико-нормативного регулювання діяльності вчених як теоретиків, так і практиків, що не може здійснюватись виключно професійними товариствами, чи обмежуватись законами і правовими нормами лише окремих держав, а потребує створення міжнародних норм і правил, що регламентують проведення біомедичних досліджень і медичну практику загалом. Але, на жаль, не всі медики усвідомлюють необхідність чіткої юридичної регламентації діяльності лікаря. Відомий хірург академік М. Амосов вважав, що потрібно довіряти совісті лікаря, оскільки жодні юридичні закони не можуть її замінити. З цього погляду робимо висновок, що протиставляються тісно пов'язані один з одним морально-етичний і правовий бік діяльності лікаря. Професор юридичного факультету Петербурзького університету М. Шаргородський, коментуючи зазначену заяву, вказав, що, звичайно, жодні юридичні закони не можуть замінити совісті лікаря, але і совість не може замінити юридичних законів з тієї простої причини, що совість є не у всіх [9, с. 16]. Ще одним прикладом є слова вченого-хірурга єпископа Сімферопольського Войно-Ясинецького, котрого заслали за віру на Соловки, а під час війни повернули для організації військово-польової хірургії. Якось Й.В. Сталін його запитав: "Ти так багато зробив операцій, різав людських тіл, а душу ти там бачив?". На що відомий хірург відповів: "Я там совісті також не бачив, але у декого вона є..." [10, с. 6].

Тому юридичні закони мають бути перешкодою для тих медичних працівників, совість котрих мовчить. У регулюванні відносин з приводу надання медичної допомоги не можна говорити про переваги моральних чи юридичних норм, їх протиставлення, а про гармонійне поєднання морально-етичних і правових норм, що є фундаментом і гарантією плідної діяльності лікаря та ефективної і надійної співпраці з пацієнтом.

У Російській Федерації у сфері біоетичного законодавства розроблено низку цікавих законопроектів, зокрема, проект Федерального закону "Про права і безпеку пацієнтів у сфері охорони здоров'я", проект Федерального закону "Про евтаназію і умови її застосування", проект Федерального закону "Про репродуктивні права громадян і гарантії їх здійснення", проект Федерального закону "Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення". Крім цього у Росії прийнято Етичний кодекс російського лікаря від 1994 р. та Етичний кодекс медичної сестри Росії від 1996 р. Цікавим видається законопроект "Про правові основи біоетики і гарантії її забезпечення", у якому запропоновано визначення поняття біоетики, під яким розуміють звід принципів і норм, що діють на основі традиційних духовних цінностей у сфері здоров'я та охорони здоров'я і регулюють у цій сфері взаємовідносини держави з суспільством, сім'єю й особою, а також взаємовідносини медичного працівника і пацієнта у зв'язку з медичним втручанням.

З огляду на незахищеність пацієнтів, на небезпечні ситуації, що супроводжують діяльність медичних і фармацевтичних працівників, на потреби охорони здоров'я та медицини, незважаючи на позитивні тенденції, що простежуються у законотворчій діяльності, бачимо нагальну потребу у вирішенні цих проблем саме через створення належної правової бази, у тому числі з біоетики, яка б відповідала міжнародно-правовим стандартам у сфері охорони здоров'я і стала надійним підґрунтям для усіх подальших реформ в цієї сфери. У зв'язку з цим пропонуємо розробити і прийняти в Україні Закон "Про біоетику та юридичні гарантії її забезпечення в Україні". Доречним було б, щоб цей закон закріпив належний понятійний апарат, відповідно до міжнародно-правових стандартів у сфері охорони здоров'я, враховуючи вітчизняні наукові та законодавчі напрацювання, принципи біоетики, біоетичні особливості державної політики у сфері охорони здоров'я. Крім цього, потрібно визначити гарантії етики з питань, що виникають, по-перше, через медичне втручання, зокрема визначити умови його правомірності, правовий режим надання медичної інформації та збереження медичної таємниці, біоетичні проблеми переливання крові, трансплантації, онкології, психіатрії, хірургії тощо. По-друге, визначити проблеми, пов'язані з біомедичними дослідами, а саме: генетичні тести, заборона дослідів з ембріонами людини, захист осіб, що є об'єктом експерименту, фармакологічні дослідження, клонування та ін. Також потрібно передбачити відповідальність за порушення закону відповідно до чинного законодавства тощо. Біоетичні питання визначатимуться й іншими законами (чинними або тими, що повинні бути прийняті) та підзаконними актами.

На нашу думку, було б доречним розробити і прийняти Етичний кодекс лікаря України, який має містити деонтологічні норми. Вперше поняття „деонтологія" з'явилось у XVII ст. Цей термін походить від двох грецьких слів: „деон" – з грецької означає належне, а „логос" – вчення. Деонтологія – це наука про професійні обов'язки, основоположником якої був І. Бентам. Він зазначав, що це вчення про обов'язки і врахування наслідків їх здійснення людиною. У кожній дії важливий результат, тобто користь, яку вона приносить. Початок користі є, за І. Бентамом, основою деонтології. Нормативним засобом досягнення користі слугує єдність права і моральності, їхня взаємодія у процесі функціонування. Головний зміст поєднання права і моральності він вбачав у тому, щоб об'єднати мету моралі, котра має на увазі одну людину, з метою закону, який стосується всього суспільства. Для цього і потрібна об'єднана нормативність права і моралі, яка б вказувала людині на її конкретні соціальні обов'язки [8, с. 16-18]. Деонтологія дала поштовх до розвитку наукової нормативної дисципліни – медичної деонтології, основи якої заклав М. Петров. На його думку, медична деонтологія – це вчення про принципи поведінки медичного персоналу не для досягнення індивідуального благополуччя і загальновизнаної шани окремих лікарів та їхніх працівників, але для максимального підвищення суми суспільної користі й усунення шкідливих наслідків неповноцінної медичної роботи [11, с. 6]. Медична деонтологія вміщує нормативні імперативи про професійне зобов'язання медичних працівників. Правові й моральні норми складають реальність медичної деонтології. Саме у зв'язку з її реальним нормативним змістом для медичних працівників виникають певні права й обов'язки, що формують уявлення про обов'язок. У деонтології істинного значення набувають нормативні форми обов'язку, його правове закріплення [8, с. 16]. Жодна з професій не несе такого морального навантаження, недбале, безвідповідальне ставлення медика до своїх професійних обов'язків може призвести і до фатальних наслідків. Недаремно знаменитий угорський лікар Земмельвейс на запитання викладача юридичного факультету, чому у нього такі високі вимоги до студентів-медиків і чи не може він їх пом'якшити, лікар відповів, що у жодному разі, оскільки при поганому адвокаті клієнт ризикує втратити гроші чи свободу, але якщо буде поганим лікар, пацієнт може втратити життя [12, с. 111-112]. Структурно Етичний кодекс лікаря України може виглядати так:

Loading...

 
 

Цікаве