WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку - Реферат

Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку - Реферат

Реферат на тему:

Біоетичне законодавство України: перспективи становлення та розвитку

Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема і надання медичної допомоги. В умовах формування правової соціальної держави реалізація політики держави, що спрямована на охорону здоров'я населення і реформування охорони здоров'я, можлива лише шляхом прийняття належної нормативно-правової бази. Звертаємо увагу на суттєву прогалину у законодавстві про охорону здоров'я, а саме – відсутність належного правового забезпечення біоетики в Україні. Норми медичної етики та медичної деонтології знайшли лише незначне відображення у вітчизняній нормативно-правовій базі.

Джерельною базою для дослідження були праці як правників, що вивчали питання права й біоетики (Н. Попової, А. Савицької, С. Стеценка), так і медиків, які аналізували проблеми медичної етики та деонтології, зокрема праці Л. Бедріна, А. Загрядської, М. Петрова, В. Попова, П. Ширінського та філософів – С. Вєковшиніної, О. Іванюшкіна, В. Кулініченка, І. Сілуянової, Г. Терешкевич.

Метою статті є аналіз українського біоетичного законодавства і міжнародно-правових стандартів у цій сфері, що слугуватиме виявленню певних закономірностей та особливостей етико-правового забезпечення охорони здоров'я, а також прогалин у цій галузі і шляхів їх усунення. Особливу увагу відведено правовим основам біоетики, що дає змогу визначити роль правових та етичних норм у регулюванні відносин між суб'єктами медичного права, зокрема між лікарем і пацієнтом.

Концепція біоетики сформувалась близько 30-ти років тому у США. У цій науці зіштовхнулись інтереси юристів та медиків, політиків і філософів, економістів й соціологів. Таку увагу до біоетики можна пояснити розвитком науки та прогресом медицини, що зумовили низку правових, морально-етичних і соціальних проблем. Це, наприклад, питання, пов'язані із забезпеченням прав на життя і здоров'я, що є природними, невід'ємними й невідчужуваними та гарантують фізичне існування людини. Насамперед, це проблеми, що стосуються евтаназії, трансплантації органів і тканин, клонування, донорства крові та її компонентів, абортів, стерилізації, корекції статі, медико-біологічних експериментів, штучного запліднення тощо.

У науковій літературі відшукуємо різноманітні підходи до визначення поняття біоетики. Зокрема, під біоетикою І. Сілуянова розуміє спосіб осмислення важливих ситуацій, що стосуються здоров'я і хвороби, життя та смерті людини, і пошук гідних моральних шляхів виходу з них в умовах співіснування альтернативних можливих рішень [1, с. 45]. Згідно з визначенням, запропонованим в Енциклопедії з біоетики (1978), біоетика – це така сфера дослідження, яка, використовуючи методології різних наук, має своїм предметом систематичний аналіз людської поведінки у сфері наук про життя і здоров'я у тій мірі, у якій ця поведінка розглядається крізь призму моральних цінностей і принципів [2, с. 7]. Ван Ранселер Поттер біоетику називає наукою виживання, яка повинна бути не просто наукою, а новою мудрістю, яка б об'єднала два найважливіші і вкрай необхідні елементи – біологічні знання і загальнолюдські цінності [3, с. 9]. Біоетика – це спроба "подивитись на себе збоку", зроблена біологами і медиками, що налякані можливостями і наслідками своїх нових технологій [4, с. 5]. Нерідко термін "біоетика" вживається як тотожний до термінів "сучасна медична етика" і "біомедична етика" [5, с. 43], а іноді медична біоетика розглядається як один з основних напрямів біоетики [2, с. 7]. Біомедична етика, на думку В. Альбицького та М. Амбросімова, виступає у чотирьох іпостасіях: по-перше, вона комплексна (міжсекторальна, суміжна) сфера знань, що спрямовані на вирішення соціальних, етичних і правових проблем, які виникають по мірі розвитку біології і медицини; по-друге, біоетика – це сучасна етика медичного працівника; по-третє, вона сучасний громадський інститут, що здійснює контроль суспільства за діяльністю медиків, за метою і результатами наукових розробок; і, врешті-решт, біоетика – методичний інструмент вирішення важких моральних колізій (дилем) [6, с. 277]. За визначенням С. Стеценка, біоетика – це міждисциплінарна наука, що займається вивченням морально-етичних, соціальних і юридичних проблем медичної діяльності в контексті захисту прав людини [7, с. 72].

Узагальнивши наведені та багато інших підходів, наявних у науковій літературі, до визначення поняття "біоетика" та її змісту, розглядаємо аналізовану категорію, по-перше, як сукупність правових, морально-етичних та соціальних проблем, що виникають у сфері охорони здоров'я у процесі збереження, зміцнення, розвитку та, у разі порушення, відновлення здоров'я, а також профілактики хвороб. Суб'єктами суспільних відносин в галузі охорони здоров'я у цьому випадку виступають медичні та фармацевтичні працівники, пацієнти і їх законні представники, працівники соціальних служб тощо. У даному аспекті розглядаються питання, що виникають у повсякденній діяльності зазначених суб'єктів, зокрема, дотримання прав пацієнта, захист його від ненадання чи неналежного надання медичної допомоги. Відповіді на поставлені питання дає біоетика, яка є регулятором і ціннісним орієнтиром теоретичної та практичної діяльності у медицині. По-друге, як норми, правила, що встановлюють межі допустимого втручання у життя, здоров'я і смерть людини. Сучасна медицина дає змогу маніпулювати людським життям від часу зародження (штучне запліднення, застосування контрацепцій, аборт, стерилізація тощо), визначати і змінювати його якісні параметри (клонування, трансплантація, транссексуальна хірургія та інше), а також на останній стадії його існування (реанімація, евтаназія інше). Суб'єктами відносин стають дослідники, медичні працівники, пацієнти тощо. У цьому аспекті перед біоетикою постає завдання дати відповідь на питання чи певна визначена ситуація з клінічної та експериментальної діяльності медичного працівника не суперечить усталеним моральним цінностям і принципам та правовим нормам.

Норми біоетики закріплені у більшості міжнародно-правових актів у сфері охорони здоров'я, зокрема, у Міжнародній клятві лікарів від 1948 р., Міжнародному кодексі медичної етики від 1949 р., Дванадцяти принципах надання медичної допомоги у будь-якій системі охорони здоров'я від 1963 р. (доповн. 1983 р.), Кодексі медичної деонтології Франції від 1995 р., Лісабонській декларації прав пацієнтів від 1981 року, Декларації про політику у сфері забезпечення прав пацієнтів у Європі від 1994 р. тощо. Зазначені міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я закладають ті підвалини на основі яких необхідно вдосконалювати вітчизняне біоетичне законодавство з урахуванням наших традицій та реалій.

Біоетичне законодавство України характеризується надмірною розпорошеністю, численними прогалинами та невідповідністю у повному обсязі до міжнародних стандартів й потреб сьогодення. Біоетичні норми містяться, зокрема, у ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я, де закріплено професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників, а саме дотримуватись вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю, постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності, надавати консультативну допомогу своїм колегам та інші обов'язки. Крім цього, у ст. 40 Основ передбачено деонтологічний принцип – лікарська таємниця, у ст. 39 цього акта визначено обов'язок надання медичної інформації і вказано випадки обмеження доступу до неї в інтересах хворого, у ст. 52 Основ закріплено заборону здійснення евтаназії та інші принципи. Також звертаємо увагу на ст. 76 Основ законодавства про охорону здоров'я – "Присяга лікаря" та Клятву лікаря, що затверджена Указом Президента 15 червня 1992 р. Цю клятву повинні давати усі випускники вищих навчальних закладів України. Аналіз цього документа дає змогу зробити висновок, що цей акт містить усі важливі норми медичної етики і деонтологічні принципи, враховує міжнародний досвід та етичні норми клятви Гіппократа.

Прийняті в Україні закони про трансплантацію, клонування, донорство крові, психіатричну допомогу, лікарські засоби містять сучасні деонтологічні вимоги до відповідних видів професійної діяльності. Хочемо підкреслити певний поступ законотворців у регулюванні прав пацієнтів, оскільки в Україні вже розроблено два законопроекти про права пацієнтів, останній з яких зареєстровано 21 лютого 2005 р. Хоча потрібно зазначити, що вони потребують суттєвих доопрацювань, зокрема приведення у відповідність до міжнародно-правових стандартів та чинного вітчизняного законодавства. Водночас, на сьогодні, у нашій державі спостерігається відсутність уніфікації та систематизації законодавства у цьому напрямі, прийняття лише незначної кількості нормативно-правових актів, що містять деонтологічні норми, які слугують для забезпечення належного надання медичної допомоги та регулювання проблеми взаємовідносин суб'єктів медичних правовідносин.

Loading...

 
 

Цікаве