WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняттєвий апарат юридичного правозахисту: термінологічні аспекти - Реферат

Поняттєвий апарат юридичного правозахисту: термінологічні аспекти - Реферат

Тим не менше, як зазначено в навчальній юридичній літературі, заходи захисту за своєю юридичною природою є способами захисту суб'єктивних прав. Саме в рамках цього поняття відбувається відмежування заходів захисту від заходів відповідальності (оскільки і перші, і другі охоплюються категорією способу захисту) [9, с. 286]. Привертає увагу й те, що деякі автори заходи відповідальності ототожнюють із засобами захисту суб'єктивних прав [40, с. 20]; або ж із засобами зміцнення законності [28, с. 6-7].

Значне поширення й ґрунтовний аналіз отримало поняття форми захисту. На багатозначність категорії „форма" давно звернуто увагу як у філософських джерелах [35, с. 717], так і в юридичних [15, с. 215-228; 13, с. 70]: ця категорія може відображати, по-перше, будь-який зовнішній вираз певного змісту; по-друге, внутрішню структуру цього змісту; по-третє, – його видові прояви.

Переважна більшість авторів говорить про процесуальну форму захисту та її види, тобто йдеться про друге й третє (із щойно згаданих) значення цього терміно-поняття. Зокрема, Д. Чечот виділяв судову, адміністративну, арбітражну, нотаріальну і громадську форми захисту [36, с. 53]; А. Добровольський наголошував на універсальності позовної форми захисту права [12, с. 7-62]. Ю. Осіпов пропонував розрізняти державну, громадську, змішану і третейську форми вирішення юридичних справ [21, с. 98]. Було запропоновано виділяти й інші різновиди цього явища [6, с. 6; 9, с. 282; 10, с. 158-168]. Такий підхід ґрунтується на тлумаченні процесуальної форми захисту як регламентованого правом порядку здійснення правозастосувальних дій, який забезпечує належне (правильне) застосування права [1, с. 336].

Що ж стосується безпосередньо терміно-поняття „засіб захисту", то його застосовували у юридичній літературі знову ж таки у декількох значеннях. По-перше, деякі автори під засобами захисту розуміють ті явища, які відображаються у літературі найчастіше поняттям матеріальних способів захисту [37, с. 55-62; 30, с. 191; 41, с. 117] (про це вже йшлося вище). По-друге, юридичним засобом захисту суб'єктивного права можуть називати рішення суду [27, с. 30; 7, с. 93]. По-третє, під терміном „засіб захисту" можуть розуміють і позов [12, с. 12, 27; 16, с. 26; 23, с. 123; 39, с. 199]. По-четверте, деякі автори пов'язують досліджуване поняття не лише з позовом, але й зі скаргами, заявами, протестами [36, с. 69-71; 9, с. 283]. В останніх трьох варіантах тлумачення терміно-поняття „юридичний засіб захисту" можна помітити чітко виражений процесуальний відтінок.

Досліджуючи проблему захисту майнових прав у кримінальному процесі, В. Нор також торкнувся питання процесуальних засобів захисту, які, на його погляд, становлять „процесуальні способи(форми) реалізації такого захисту". Автор доходив висновку, що при відображенні певного явища терміно-поняттям кримінально-процесуального засобу захисту майнових прав термін „засіб" в деяких випадках замінюється терміном „спосіб" або терміном „форма", що, на його думку, є допустимим [20, с. 15].

Аналізуючи прокурорську діяльність деякі автори вказують на використання юридичних засобів захисту в процесі такої діяльності і пропонують навіть виділити в окремий вид прокурорську форму захисту прав людини [29, с. 6; 38, с. 125]. Однак у певних аспектах ефективність такої форми захисту і притаманних їй засобів захисту нині в Україні ставиться під сумнів. Зокрема, не виглядає перспективним оскарження до прокурора різних актів досудового слідства, зокрема постанов щодо підстав порушення кримінальної справи, щодо дій або бездіяльності органів чи посадових осіб, які ведуть слідство. Тому підкреслено необхідність поширення на такі акти і такі дії (бездіяльність) судового контролю [3, с. 1]. Саме неефективність захисту прав громадян, проти яких ведеться попереднє слідство, через подання скарг до органів прокуратури призвела до того, що Конституційний суд України рішенням від 23.05.2001 р. у справі щодо конституційності статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України визнав таким, що не відповідає Конституції України (абзац четвертий цієї статті, згідно з яким загальним судам були непідвідомчі скарги на акти та дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження таких дій та актів). Отож судовий захист прав людини поширено й на цю сферу правовідносин.

Зрештою, своє ставлення до „прокурорських" засобів захисту прав людини у цьому аспекті нещодавно висловив і Європейський Суд з прав людини (далі – Суд) у рішенні, ухваленому 30 березня 2004 р. у справі „Меріт проти України". Суд зазначив, що можливість оскарження до органів прокуратури надмірної тривалості досудового слідства щодо заявника не можна вважати ефективним засобом правового захисту з боку Європейської конвенції з прав людини, оскільки ці органи підпорядковані виконавчій владі і, до того ж, підтримують обвинувачення [26].

4. Висновки. Як бачимо, уся ця багатоманітність та багатозначність терміно-понять призводить до того, що деякі з них нерідко відображають одні й ті ж явища. Враховуючи також те, що уніфікованого методологічного підходу до розуміння самого поняття „юридичний засіб захисту" на сьогодні ще немає, можуть виникати певні труднощі при відповіді на запитання, що ж являє собою юридичний засіб захисту права людини. Розв'язок цієї проблеми вбачаємо в необхідності формування концептуально-методологічних положень для пояснення цього явища, які мають бути засновані на загально-філософських інтерпретаціях категорії „засіб", спеціально-філософській теорії діяльності, філософській та філософсько-правовій течії прагматизму та інструменталізму, а також інструментальній теорії права.

    Література

  1. Алексеев С.С. Общая теория права. Т. 1. – М.: Юридическая литература, 1981. – 359 с.

  2. Белогорская Е.М. Метод семейно-правового регулирования общественных отношений // Развитие законодательства о браке и семье. – М., 1978. – С. 146-158.

  3. Бойко П. Доступ до правосуддя: між ілюзією і реальністю // Юридичний вісник України. – 2004. –№ 9 (453). – С. 1, 4.

  4. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения. – М.: Статут, 2001. – 842 с.

  5. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.

  6. Воложанин В.П. Несудебные формы разрешения гражданско-правовых споров. – Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1974. – 203 с.

  7. Воробьев М.К. О способах защиты гражданских прав // Труды по правоведению. – Новосибирск, 1968. – С. 75-93.

  8. Гегель. Наука логики. – М.:"Мысль", 1999. – 1072 с.

  9. Гражданское право. Учебник. Ч. 1. – М.: Проспект, 1998. – 632 с.

  10. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. – М.: Российское право, 1992. – 208 с.

  11. Гуреев П.П. Защита личных и имущественных прав. – М.: Наука, 1964. – 114 с.

  12. Добровольский А.А. Исковая форма защиты права. – М.: Изд-во МГУ, 1965. – 190 с.

  13. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов, 1989. – 218 с.

  14. Кветной М.С. Человеческая деятельность: сущность, структура, типы. – Саратов, 1974. – 224 с.

  15. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 472 с.

  16. Клейнман А.Ф. Новейшие течения в советской науке гражданского процессуального права. – М.: Изд-во МГУ, 1967. – 119 с.

  17. Красавчиков О.А. Ответственность, меры защиты и санкции в советском гражданском праве // Проблемы гражданскоправовой ответственности и защиты гражданских прав. – Свердловск, 1973. – С. 5-16.

  18. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 239 с.

  19. Маркс К. Капітал. Т. 1. – К: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1954. – 791 с.

  20. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К.: Выща школа, 1989. – 276 с.

  21. ОсиповЮ.К. Подведомственность юридических дел. – Свердловск, 1973. – 123 с.

  22. Пашук Т. Концепція юридичних засобів: до загальнотеоретичної характеристики // Юридична Україна. – 2004. – № 8. – С. 10-17.

  23. Пушкар Е.Г. Конституционное право на судебную защиту. – Львов: Выща школа, 1982. – 216 с.

  24. Рабінович П.М. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного праводержавознавства: сучасні тенденції // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 1. – С. 37-45.

Loading...

 
 

Цікаве