WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняттєвий апарат юридичного правозахисту: термінологічні аспекти - Реферат

Поняттєвий апарат юридичного правозахисту: термінологічні аспекти - Реферат

Реферат на тему:

Поняттєвий апарат юридичного правозахисту: термінологічні аспекти

Як відомо, сьогодні серед основних тенденцій трансформації об'єкта та предмета загальнотеоретичної юриспруденції відзначають антропологізацію юридичної науки, яка полягає у тому, що „саме людина стає центральним об'єктом загальнотеоретичного праводержавознавства, а її природні правові властивості та закономірності їх державно-юридичного забезпечення поступово перетворюються на найважливішу складову предмета цієї науки" [24, с. 39-40]. Отже аналіз поняття захисту права людини та засобів його здійснення становить один із пріоритетних напрямків розвитку сучасної теорії права.

Зазначимо, що дискусії з приводу поняття юридичного захисту, його форм та засобів здійснення можна вважати уже традиційними. Окрім того, сьогоднішній етап функціонування вітчизняної юридичної науки характеризується й появою концептуального плюралізму в пізнанні правових явищ. Попри весь позитив цього явища в соціальних, в тому числі юридичних, науках, воно інколи призводить до досить строкатих і непослідовних результатів наукових досліджень, до неузгодженості загальної системи знань та поняттєвого апарату науки, до довільного застосування термінів, що зумовлює неоднозначну оцінку стану методології та дотримання головних її постулатів у сучасній юриспруденції [25, с. 182-186].

Мабуть, унаслідок і цих обставин застосування у правовій літературі термінологічного словосполучення „засіб захисту" є досить неоднозначним. Це зумовлене, зокрема, й тим, що поряд із „засобом" захисту у науковий обіг введено такі терміно-поняття, як „спосіб", „прийом", „форма", „захід" захисту. Враховуючи вищевикладене, на наш погляд, існує потреба розглянути питання про співвідношення терміно-поняття „засіб захисту" з іншими суміжними терміно-поняттями, які трапляються у правовій літературі.

2. „Засіб" як категорія філософії. Як відомо, у соціально-філософських дослідженнях загальної теорії діяльності вважають загальновизнаним положення про те, що до структури будь-якої діяльності входять такі елементи, як суб'єкт (носій діяльності), предмет (об'єкт, на який спрямовано діяльність), ціль (ідеальний образ бажаного результату, відповідно до якого перетворюється предмет), засіб (тобто те, за допомогою чого здійснюється перетворення), результат (реальні наслідки такої діяльності) [35, с. 112].

Як правило, під категорією „засіб" у філософських джерелах розуміють ті явища – предмети, ідеї, дії та інше, які є неодмінною умовою реалізації цілі [35, с. 158]. Соціально-філософські проблеми засобу як такого порушували здавна, у різні епохи. Зокрема, ще Арістотель, досліджуючи причинність у світі, звертав увагу на засіб як на причину змін. І. Кант піддавав етичному аналізу проблему співвідношення у людській діяльності цілі й засобу. Гегель фундаментально дослідив діалектичну сутність засобу (в поєднанні засобу з ціллю). Зокрема, у своєму аналізі телеології він зазначав, окрім іншого, що внаслідок певної визначеності об'єкта ціллю, цей об'єкт стає засобом [8, с. 840-841]. К. Маркс, розглядаючи процес трудової діяльності, зазначав, що людина користується механічними, фізичними, хімічними властивостями речей задля того, щоб відповідно до своєї цілі застосувати їх як знаряддя впливу на інші речі [19, с. 181].

Як бачимо, поняття засобу неминуче передбачає наявність певної цілі, що закономірно, оскільки явище (предмет) само по собі не є засобом, воно визначається як засіб ззовні – через деякі його властивості, які можуть бути використані для досягнення цілі. Тобто засіб – це, у певному сенсі, здатність предмета слугувати цілі [32, с. 84]. Лише з огляду на відношення до певної цілі, тобто внаслідок телеологічного визначення, предмети набувають значення засобів [33, с. 123].

Звернемо увагу на те, що діалектичне відношення „ціль – засіб" є відношенням діяльності як суттєвої визначеності способу буття людини в світі, її здатності вносити у дійсність зміни, опосередковані ідеальним; як форми активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті [34, с. 163]. Лише через діяльність людини предмет визначається як засіб певної цілі [32, с. 84]. Останнє положення, дещо змінене, може звучати й так: „предмет визначається як засіб тим, що він включений у структуру людської діяльності" [14, с. 68-69].

3. Засоби державно-юридичного захисту прав людини та суміжні термінопоняття. Отже засіб діяльності завжди є необхідним та обов'язковим елементом діяльності, за допомогою якого вона здійснюється. Не є винятком і державно-юридична правозахисна діяльність. До різноманітних засобів її здійснення (зокрема, матеріально-технічних (скажімо, зброя чи інші предмети матеріального світу), інформаційно-технічних, вербальних) належать і засоби юридичні (норми права, акти застосування права тощо) [22, с. 10-17]. У подальшому в разі використання термінологічного виразу „засіб захисту" матимуться на увазі саме юридичні засоби правозахисної діяльності.

Отож запропонуємо тут короткий аналіз головних терміно-понять, які є суміжними з терміно-поняттям „засіб захисту", що дасть змогу, сподіваємось, уточнити їх співвідношення з останнім.

У цивілістичній літературі досить широко використовується терміно-поняття „спосіб захисту" (суб'єктивного права). Воно, зазвичай, тлумачилося у світлі радянського цивільного законодавства (зокрема ст. 6 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 р. яка встановлювала конкретні шляхи захисту суб'єктивного цивільного права). Стаття 16 чинного Цивільного кодексу України також містить норму, яка дає перелік способів захисту цивільних прав: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб тощо. Попри таке широковизнане розуміння способу захисту права, трапляються й інші підходи до тлумачення цього терміно-поняття. Наприклад П. Гурєєв зазначав, що „основний спосіб захисту особистих і майнових прав громадян – цивільне судочинство" [11, с. 7].

Для того, аби з'ясувати, наскільки терміно-поняття засобу захисту і терміно-поняття способу захисту (в загальноприйнятій інтерпретації способу захисту) є близькими чи, навпаки, різними за змістом, потрібно зважати, зокрема, на те, що деякі автори назвали способи захисту „засобами" (хоча такий термінологічний „плюралізм" свого часу був підданий критиці [7, с. 75-76]). Зокрема, М. Брагінський та В. Вітрянський, розуміють під „способами" захисту передбачені законодавством засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті присікання, попередження, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація втрат, спричинених порушенням права [4, с. 776].

Є. Бєлогорская, досліджуючи проблему методу сімейно-правового регулювання, серед ознак цього методу вказувала на прийомизахисту суб'єктивних прав, інтерпретуючи їх як систему заходів примусу, застосування котрих здійснюється уповноваженими державою органами і посадовими особами [2, с. 156]. У такому разі це терміно-поняття по суті відображає те ж саме явище, що й терміно-поняття спосіб захисту.

Деякі автори ввели в обіг терміно-поняття процесуального способу захисту. Зокрема, на думку Д. Чечота, поряд із матеріальними способами захисту цивільних прав існують ще й процесуальні, оскільки усі матеріальні способи захисту виконують у певному процесуальному порядку. Головним процесуальним способом захисту права він вважав винесення рішення [36, с. 72].

Досить часто у загальнотеоретичній та цивілістичній літературі трапляється терміно-поняття заходи захисту („меры защиты"). Введене задля позначення певних заходів державного примусу, це терміно-поняття зазвичай протиставлялося поняттю „заходи юридичної відповідальності", що спричинило масштабні дискусії [1, с. 280 283; 17, с. 5-16; 18, с. 90-96; 31, с. 97-104]. Зазначені дискусії полягали, зокрема, у тому, що низка авторів розглядала поняття юридичної відповідальності достатньо широко, включаючи у нього й, наприклад, примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку. Так, С. Братусь, розглядаючи юридичну відповідальність як опосередковане державним примусом виконання юридичного обов'язку у всіх випадках його порушення, наголошував, що головне призначення юридичної відповідальності полягає у реальному виконанні обов'язків, а не у накладенні додаткових обов'язків на особу, що вчинила протиправну дію [5, с. 90, 118]. Однак з посиленням поглядів тих науковців, які вважали, що юридична відповідальність має передбачати покладення якраз додаткового обов'язку, якого не було при „нормальній" реалізації суб'єктивних прав та виконанні обов'язків (цей погляд на сьогодні видається практично безспірною), з'явилася потреба позначити окремим терміно-поняттям ті заходи державного примусу, які вже не могли бути включені до поняття юридичної відповідальності. Зазначені заходи примусу отримали назву „заходи захисту" або „відновлювальні заходи".

Loading...

 
 

Цікаве