WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сучасний стан та тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти - Реферат

Сучасний стан та тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти - Реферат

Усе більш широке застосування у правовій системі України загальнодозвільного типу правового регулювання поведінки фізичних осіб зумовлює необхідність прискорення розв'язання багатьох невирішених аспектів проблеми формулювання і закріплення юридичних конструкцій норм права. На наш погляд, потрібен радикальний відхід від позиції, яка домінує у вітчизняній юриспруденції та правовій науці інших пострадянських держав ще з радянських часів, у відповідності із якою „юридичні норми є не що інше, як нормативний текстуальний вираз юридичних конструкцій" [4, с. 26-27]. Адже, як слушно стверджують окремі вітчизняні, а також багато зарубіжних учених, „загальні принципи права" – „відправні начала права, які можуть фіксуватися, а можуть і не фіксуватися в текстах нормативно-правових актів" [3, с. 7]. Враховуючи можливість реалізації правових норм не лише через правовідносини, однак також поза конкретними правовідносинами, можна прийти до висновку, що юридичні конструкції можуть бути не лише безпосередньо закріплені у нормах законів, втілюватися у їх змісті, але формуватися із загальних принципів права. Тому законодавець при створенні і систематизації законів повинен більше уваги приділити можливим варіантам інтерпретації суб'єктами норм права, які він закріплює у законі.

У зв'язку із становленням правової держави і громадянського суспільства в Україні важливою тенденцією розвитку законодавчої техніки є її удосконалення на основі усе більш активного наукового опрацювання проблем приватного права та втілення його результатів у практику створення і систематизації законів. Так, на відміну від радянських часів, коли мало місце одержавлення практично усіх сфер суспільного життя та заперечення приватного права, у тому числі недооцінка проблематики законодавчої техніки у приватно-правовій сфері, у сучасний період в теорії і практиці відбувається поступовий перехід до переосмислення значення і розширення сфери приватно-правового регулювання. Яскравим прикладом слугує Цивільний кодекс України, який ґрунтується на засадах приватного права. Зазначене стосується його змісту, структури і інших характеристик, підтвердженням чого, зокрема, є розміщення Книги другої Цивільного кодексу України, в якій регулюються особисті немайнові права фізичної особи, відразу після Книги першої „Загальні положення" і ін.

Ґрунтовні переміни у сфері забезпечення прав людини пов'язані із переосмисленням проблематики застосування правил і засобів законодавчої техніки у публічно-правовій сфері. Так, на нашу думку, відповідає принципам Конституції України розташування в системі Особливої частини Кримінального кодексу України на першому місці розділу „Злочини проти основ національної безпеки", „що передбачає низку суспільно небезпечних діянь, які посягають на загальнонаціональні інтереси" [5, с. 8; 6, с. 101], оскільки національна безпека має гарантувати захист інтересів, перш за усе, особи, а також суспільства і держави від зовнішньої і внутрішньої загроз.

Заслуговує на увагу визнання необхідності створення нової адміністративно-правової доктрини, в основі якої пропонується покласти „людиноцентристську" ідеологію, спрямовану на „забезпечення реалізації та захисту прав громадян" [7, с. 186], а „базовою категорією адміністративного права слід визнати ... „забезпечення реалізації та захисту прав" приватних (фізичних і юридичних) осіб" [7, с. 195]. Дійсно, саме людина повинна бути основною цінністю у державі, котра має надавати людині управлінські послуги. Держава повинна бути вторинною у відносинах із суспільством. Важливе значення має Указ Президента України „Про затвердження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22.07.1998 р., однак ця Концепція і досі не реалізована. Позитивним є прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, тому що саме суд, а не вищестоящі органи чи посадові особи розглядають спір.

Що стосується фінансового законодавства, то на сьогодні фінансово-правові норми закріплені приблизно у 20000 нормативно-правових актів. У зв'язку із цим, вкрай необхідним є прийняття податкового кодексу, який би сприяв стабільності регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері. Крім того, відсутній галузевий закон про фінансовий контроль в Україні, що призводить до дублювання функцій органів контролю, відсутності взаємодії між ними – адже немає загальносистемного підходу.

Подальший розвиток законодавчої техніки в Україні також зумовлений впливом європейських правоінтеграційних процесів. Необхідним є подальше дослідження проблем зближення правової системи України з правом Європейського Союзу (далі – ЄС), у тому числі систематичне „осмислення принципів, тенденцій, сфер, проблем та перспектив зближення правової системи України до права ЄС" [8, с. 3], осмислення і застосування досвіду ЄС у сфері нормопроектування, а саме ряду актів, які стосуються питань забезпечення якості нормопроектування – Резолюції з якості проектування законодавства ЄС, прийнятої Радою ЄС 8.06.1993 р., Міжінституційної угоди про краще нормотворення, ухваленої Європейським парламентом, Радою і Комісією у 2003 р. і ін. Тим не менше, потрібне закріплення саме на рівні законів України правил і засобів створення і систематизації нормативно-правових актів.

Усе більш важливе значення у правоінтеграційних процесах мають здобутки науки порівняльного правознавства. Так, вирішення проблеми зближення національного законодавства України з правом ЄС, як слушно зазначається у літературі, „вимагає серйозного наукового порівняльно-правового аналізу сучасного стану та перспектив розвитку європейського права, вироблення стратегії гармонізації всієї правової системи України ... з правом ЄС зі збереженням її національної самобутності" [9, с. 159].

Наступна тенденція розвитку законодавчої техніки в Україні повинна ґрунтуватися на прискоренні процесів інтеграції здобутків загальнотеоретичних, галузевих, міжгалузевих, прикладних, міжнародно-правових юридичних наук, логіки, лінгвістики і інших наук. Адже становлення правової держави в Україні зумовлює необхідність подальшого теоретичного опрацювання проблем правового закону, що, в свою чергу, потребує дальшого вивчення критеріїв якості закону: ознак закону як форми права та втілених у його нормах змістовних характеристик. Крім того, положення щодо критеріїв якості закону повинні ґрунтуватися на досягненнях галузевих юридичних наук, у тому числі на розробках, які стосуються предмету і методу правового регулювання тієї чи іншої галузі права, її принципів тощо. Важливу роль повинні мати концепції розвитку галузей права, галузей законодавства та концепції розвитку законодавства України в цілому.

Тому потребують подальшої наукової розробки теоретичні проблеми планування і прогнозування законодавчої діяльності в Україні, які б сприяли більш ефективному позитивному, системному застосуванню правил і засобів законодавчої техніки.

У зв'язку із вищезазначеним, тенденцією розвитку законодавчої техніки в Україні можна також визначити більш ефективне використання здобутків законодавчої, інтерпретаційної і правозастосовної видів юридичної практики з метою інтенсифікації подальшого вироблення правовою наукою правил та засобів створення і систематизації законів, які б відповідали загальнолюдським правовим принципам. Тому актуальним є подальше поступове, більш глибоке поєднання теоретичних знань із практикою у сфері створення законів. Крім того, видається необхідним максимально можливе подолання протиріч між законодавчою технікою і юридичною наукою, у тому числі подолання відставання науки від потреб законодавчої техніки і навпаки. Так, на слушну думку учених, у Земельному кодексі України „закладені взаємовиключні норми, що кардинально суперечать вченню про земельні правовідносини" [10, с. 14].

Ми приєднуємося до тверджень сучасних науковців, які доречно наголошують на значимості теоретичних і практичних передумов та засобів удосконалення законотворчої практики в Україні, у тому числі використання наукових доробок вітчизняних учених радянського та сучасного періодів і зарубіжних науковців (В. Баранов, П. Рабінович і ін. [11, с. 67]).

Тим не менш, важливою проблемою і напрямком розвитку законодавчої техніки в сучасній Україні є вивчення і використання наукових доробків із проблем законодавчої техніки не лише вітчизняних учених радянського та сучасного періодів і зарубіжних науковців, але й робіт дореволюційних учених – як вітчизняних, так і зарубіжних, які характеризуються багатоманіттям підходів до проблем законодавчої техніки. Адже сучасні підходи до розуміння законодавчої техніки відтворюють різноманітні уявлення про неї, які сформувалися у європейській, у тому числі дореволюційній вітчизняній юридичній літературі в ХІХ – на початку ХХ ст. Так, навряд чи доцільно заперечувати актуальність для сучасної України найбільш поширеної у той період позиції, розробленої французьким вченим Ф. Жені, який під законодавчою технікою розумів сукупність засобів, правил і методів формулювання чітких правил поведінки у відповідності із рівнем розвитку суспільних відносин з метою реалізації закону у відповідності із своїм призначенням [12, с. 129]. Чи твердження ученого А. Башмакова, який у 1904 р. одним із перших у вітчизняній юридичній науці вживає термін „законодавча техніка", ціллю якої, на його думку, є: „уловити і виразити те, що містить непорушний фундамент [законодавства – Ж. Д.], ... справедливо поставитися до потреб, що визрівають у новому житті і дати їм вчасно правовий вираз" [13, с. 176]. Поняття законодавчої техніки формувалося також завдяки розробці "законодавчого мистецтва" Ф. Тарановським, праць Б. Кістяківського, який акцентує увагу на наукових принципах формулювання законів. Не втратили своє актуальності (враховуючи теперішній стан розвитку суспільства в цілому і законодавчої техніки зокрема) і практичні рекомендації щодо застосування правил і засобів законодавчої техніки при створенні і систематизації законів таких учених, як Р. Ієрінг, Д. Мейер, М. Сперанський, П. Редкін, М. Ренненкампф і ін. Тобто, дослідження вітчизняних та зарубіжних правознавців минулих століть у царині законодавчої техніки зберегли своє наукове і практичне значення у сучасний період і потребують подальшого вивчення та використання (з урахуванням сучасних реалій суспільного життя).

Loading...

 
 

Цікаве