WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сучасний стан та тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти - Реферат

Сучасний стан та тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти - Реферат

Реферат на тему:

Сучасний стан та тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні: теоретичні аспекти

Становлення правової держави в Україні зумовлює потребу формування та ефективного функціонування системи якісних за формою і змістом законів, створення і систематизація яких неможлива без належного використання законодавчої техніки, проблеми якої потребують подальшого теоретичного та практичного опрацювання. Актуальність дослідження сучасного стану та тенденцій розвитку законодавчої техніки в Україні зумовлена потребою розв'язання таких наукових і практичних завдань: необхідно розширити і поглибити наукові доробки із проблем законодавчої техніки; удосконалити законотворчу та правозастосовну види юридичної практики.

Проблематиці законодавчої техніки присвячений ряд досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців – як в історичному минулому, так і в сучасний період. Певні аспекти законодавчої техніки досліджені у європейській, у тому числі дореволюційній вітчизняній юридичній літературі в ХІХ – на початку ХХ ст., про що свідчать праці Р. Ієрінга, К. Ільберта, Ф. Жені, Ф. Тарановського і інших науковців. Проблеми законодавчої техніки досить активно досліджуються у працях сучасних вітчизняних учених – теоретиків та істориків права і представників галузевих юридичних та інших суспільних наук: П. Андрушка, Н. Артикуци, І. Билі, А. Дутко, А. Іванової, П. Рабіновича, А. Ришелюка, І. Усенка, М. Швеця, а також зарубіжних науковців – В. Баранова, Р. Бержерона, В. Краббе, А. Келермена і Д. Чеваріні, Д. Керімова, А. Нашиц, А. Піголкіна, А. Сейдмен, Р. Сейдмена та Н. Ебейсекера, Ю. Тіхомірова і інших.

Тим не менше, існує потреба у подальшому науковому дослідженні проблематики законодавчої техніки. Адже наукове і практичне опрацювання проблем законодавчої техніки в Україні та у багатьох інших пострадянських державах характеризується як роботою по дальшому осмисленню невирішених раніше питань у зазначеній сфері, так і розробкою і переосмисленням підходів до розуміння поняття, функцій, структури, сучасного стану та тенденцій розвитку, і інших проблем законодавчої техніки.

Метою цього дослідження є виявлення та розкриття теоретичних аспектів сучасного стану та тенденцій розвитку законодавчої техніки в Україні.

Не применшуючи важливого значення наукових досягнень вітчизняних учених радянського періоду, тим не менше, можна зазначити, що сучасний стан наукового опрацювання проблем законодавчої техніки у вітчизняній юриспруденції і правовій науці інших пострадянських держав в цілому характеризується поступовим відходом від методологічних підходів радянських часів і зумовлюється процесами становлення України як правової держави, перемінами підходів до природи прав і свобод людини і громадянина, європейськими правоінтеграційними процесами, у тому числі гармонізацією правової системи України із європейським правом і ін. Тим не менше, хоча і відбувається поступове усвідомлення потреби здійснення перемін у сфері законодавчої техніки, однак підходи до цієї проблеми, які мали місце за радянських часів, великою мірою зберігаються і зараз.

У зв'язку із вищезазначеним, на нашу думку, необхідна більш радикальна переоцінка поняття законодавчої техніки, проблем її змісту, ролі і соціального призначення. Адже у зв'язку із формуванням за радянських часів тоталітарної держави та пануванням марксистсько-ленінського світогляду, поняття законодавчої техніки у юридичній літературі, як правило, ототожнювалося із поняттям правотворчої техніки (а саме: законодавча техніка розумілася не лише як техніка створення законів, однак також інших правових актів [1, с. 36]), а з кінця 1950-х – початку 1960-х рр. – законодавча техніка також ототожнювалася із юридичною технікою [2, с. 46].

На нашу думку, законодавча техніка охоплює правила і засоби створення саме законів та їх систематизаціїу формі кодифікації, консолідації та зводу законів. Не вважаючи на існування великого масиву правил і засобів законодавчої техніки, які застосовуються для створення і систематизації усіх нормативно-правових актів, тим не менше, розробка якісних законів вимагає від науковців більш глибокого дослідження проблем специфіки застосування правил і засобів законодавчої техніки для створення і систематизації саме законів. Зазначений напрям наукових досліджень, який би сприяв подальшому розвитку законодавчої техніки, повинен більш інтенсивно розвиватися і при цьому ґрунтуватися на принципах верховенства права і верховенства закону, закріплених у Конституції України – адже конституцієдавець підкреслює важливу роль законів у житті суспільства (ст.ст. 8, 92, 93, 94, 150 і ін. Конституції).

У зв'язку із цим, однією із тенденцій розвитку законодавчої техніки в Україні повинно бути її подальше функціонування на базі наукових розробок, які стосуються дослідження не лише правил і засобів, спільних для створення і систематизації усіх нормативно-правових актів, але специфіки створення і систематизації саме законів. Цьому великою мірою має сприяти поступове розмежування понять законодавчої, правотворчої, нормотворчої, юридичної та інших видів техніки у вітчизняній юриспруденції (І. Биля, А. Дутко, О. Чефранов і ін.).

Подальший розвиток законодавчої техніки в Україні, на нашу думку, потребує радикального відходу від абсолютизації її інструментального аспекту, розробки і застосування правил і засобів законодавчої техніки, які повинні бути спрямовані на ефективне закріплення в законах прав і свобод людини і громадянина, які б ґрунтувалися на загальнолюдських правових цінностях та створення гарантій їх реалізації. Новітні теоретико-методологічні підходи до дослідження проблем законодавчої техніки повинні бути направлені на забезпечення становлення системи якісних законів із ціллю ефективного, а саме позитивного, втілення їх у життя, спрямовані на закріплення, реалізацію та забезпечення прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності у державі.

У зв'язку із зазначеним, розвиток законодавчої техніки в Україні, на нашу думку, має ґрунтуватися на основі подальшої більш інтенсивної наукової розробки існуючих та формуванні принципово нових юридичних конструкцій норм, інститутів і галузей права, які повинні слугувати забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Для досягнення цієї мети юридичні конструкції норм права, які закріплюються у законах, мають визначати: суб'єкти, об'єкти, права та обов'язки суб'єктів, умови встановлення, зміни і припинення правовідносин, відповідальність за порушення норм права, механізми реалізації законів.

При цьому норми права, які закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина, повинні бути визначеними, тобто чітко відображати найбільш суттєві ознаки того чи іншого явища суспільного життя, яке знаходиться у сфері правового регулювання. У нормах права повинні бути збалансовані дозволи, заборони та зобов'язання з метою запобігання зловживань суб'єктами застосування норм права. Норми права, які закріплюють права і свободи людини і громадянина повинні бути оптимально конкретизованими. Будь-яка конструкція норм права у бік звуження прав і свобод людини і громадянина є підставою для визнання цих актів недійсними у частині чи повністю. Обов'язки людини і громадянина потрібно формулювати у законах чітко і не розширювати їх обсяг і зміст у підзаконних нормативно-правових актах. Чітке закріплення у юридичних конструкціях норм права компетенції органів державної влади є однією із дієвих гарантій забезпечення прав і свобод людини.

Як одна із основних цілей законодавця повинно бути максимально повне відображення у законах прав, свобод та інтересів людини і суспільства в цілому та закріплення механізмів їх реалізації у законах. При цьому норми права, які закріплюються у законах, як складові спеціально-юридичного механізму реалізації законів, повинні знаходитися у системному зв'язку із іншими складовими цього механізму – правовідносинами, актами реалізації норм права і ін., а також із іншими аспектами механізму реалізації законів, тобто ґрунтуватися на економічних, політичних, соціальних і ін. факторах, які впливають на розвиток правової системи держави. Тому важливу роль відіграє прогнозування при розробці законопроекту ефективності закону, можливих варіантів реалізації закону, у тому числі різних соціальних наслідків – правових, економічних, політичних і ін.

Норми права, які закріплюються законодавцем у законах, повинні мати змістовний і функціональний зв'язок як із існуючими, однак також із правилами поведінки, які законодавець передбачає створити у майбутньому. Видається, що орієнтиром для законодавців при створенні і систематизації законів мають бути норми Конституції України та норми ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів. При цьому слушним є твердження, відповідно до якого та обставина, що „права людини є позатериторіальними і позанаціональними", дає „підстави для визнання пріоритетності норм міжнародних договорів, що стосуються прав і свобод людини, перед нормами національного законодавства" [3, с. 5].

Loading...

 
 

Цікаве