WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна теорія держави і права до питання про поняття та структуру вітчизняної антропології права (стаття І) - Реферат

Загальна теорія держави і права до питання про поняття та структуру вітчизняної антропології права (стаття І) - Реферат

Проте, прихильники ототожнення антропології права з її філософською складовою, вказуючи, що антропологія права є вченням про людину як істоту, створену правопорядком [1, с. 30], й включаючи у поле досліджень цієї антропології частину питань, котрі змістовно лежать в юридичному її вимірі (наприклад, проблеми правового плюралізму, залежності людини від соціальних структур) [19, с. 30, 32], привносять у методологію філософської складової антропології права позитивістські підходи та частково охоплюють проблематику юридичної антропології.

Спостерігається і протилежна тенденція: інша група вчених ототожнює антропологію права (А. Іванов, П. Баранов, В. Верещагін, А. Ковлер, В. Курбатов, А. Овчинніков) або, за іншою термінологією, правову антропологію (В. Бочаров, М. Дамірлі, В. Тишков) винятково з юридичною складовою останньої – юридичною антропологією [8; 10, с. 51-52; 12, с. 19; 13, с. 20-36; 18, с. 6; 21, с. 737], хоча дехто з них в її рамках досліджує, крім класичної юридико-антропологічної проблематики, співвідношення понять „людина", „індивід", „особистість" (відносячи антропологію права з двома її вимірами до структури філософії права) [21, с. 740-746], а також розглядає деякі проблеми класифікації прав людини, міжнародних стандартів останніх, міжнародного гуманітарного права, біоетики [13, с. 375-410, 425-462], які є предметом вивчення окремих розділів філософії (філософської антропології), загальної теорії права, міжнародного публічного права тощо.

Варто згадати, що у країнах англосаксонської правової системи філософсько-антропологічні проблеми людської природи є віднесені до „відання" філософії права, не будучи виділеними в окремий її розділ. Емпіричний матеріал накопичується у рамках юридичної етнографії, юристи-етнологи інтерпретують емпіричні факти щодо екології та культури конкретних етнічних груп, а юристи-антропологи порівнюють всі отримані дані й узагальнюють їх у судження відносно природи, розвитку та значення права [24, р. 55].

Все вищезазначене, звичайно, утруднює систематизацію антропологічних знань в Україні, створює перешкоди у розумінні предмета й методології вітчизняної антропології права.

Зазначимо, що відносно чітке розмежування „сфер впливу" антропології права та філософії права стосовно проблематики „людина – право" є можливим, на нашу думку, за декількох умов: по-перше, віднесення до структури філософії права антропологічної складової, методологічною основою якої є висновки філософської антропології як одного з різновидів антропології, проте такого, що не охоплює всі можливі антропологічні науки та дисципліни, а має більш-менш визначені межі філософсько-антропологічного розмислу (детальніше про поняття антропологічної складової філософії права мова йтиме у статті ІІІ); по-друге, „винесення" за рамки досліджень антропології права її філософського виміру в якості антропологічної складової філософії права та залишення в антропології права тільки виміру юридичного – дослідження права як елемента культури відповідного суспільства; по-третє, визнання за антропологією права (її юридичним виміром) статусу окремої юридичної науки, котра не є частиною філософії права, маючи свій предмет і методологію, засновану, передусім, на етнолого-антропологічному дослідницькому підході; по-четверте, уникнення термінологічного дублювання назв антропологічної складової філософії права та окремої юридичної науки антропологічного спрямування (першу пропонується назвати „філософсько-правовою антропологією", а другу – „юридичною антропологією" чи, запозичивши термін з відповідних англо-американських досліджень, „юридичною етнологією" („legal ethnology") або „етнологією права" („ethnology of law"), як, до речі, вже зробили деякі вчені [7, с. 15; 11, с. 77]).

Наголосимо тут на можливій неоднозначності співвідношення терміно-понять „правова антропологія" і „юридична антропологія". Якщо науковець, досліджуючи антропологічні проблеми в юриспруденції, розмежовує правові та юридичні явища (розглядаючи, наприклад, останні як винятково результати „втручання" чи „волевиявлення" держави), то, відповідно, для цілей його досліджень логічні обсяги терміно-понять „правова антропологія" і „юридична антропологія" можуть не співпадати (зокрема, правова антропологія може повністю охоплювати юридичну, але нею не обмежуватися; або правова антропологія матиме лише окремі „точки дотику" з антропологією юридичною). Так само відмінними можуть бути логічні обсяги понять „юридична етнологія" й „етнологія права" (за аналогією з поняттями „юридична антропологія" і „антропологія права"). До того ж, у структурі етнології права, на наш погляд, можливим є виділення в якості її частин юридичної етнографії та юридичної етнології.

Як зазначає Е.-Й. Лампе, юридична антропологія (складова антропології права у нашому розумінні), на відміну від філософії права (у тому числі філософсько-правової антропології), утримується від спокуси протиставити правову необхідність правовій реальності, виводячи те, що має бути, з того, що є, – з „природи речей". Для цього юридична антропологія відшуковує детермінанти, котрі ведуть її від природного „є" до раціонального „має бути", від основних потреб людини до її основних прав. Тому юридична антропологія розглядає людину як „розумну тварину", чия раціональність не може дозволити їй забути її „тваринність", як і не може виникнути тільки як межа цієї „тваринності" [24, p. 62].

За інших (ніж ті, що були нами вказані вище) умов – умов розгляду філософської антропології як всезагального вчення про людину та залишення в антропології права філософської складової (котра має, як було встановлено, дещо інший предмет, ніж складова юридична) – видається за неможливе хоча б якось розмежувати предмети антропологічної складової філософії права й антропології права. Більше того, у разі включення цієї антропології (з обидвома її складовими) до структури філософії права унеможливлюється розгляд антропології права як самостійної наукової дисципліни, а предмет і методологія філософії права стають ще більш розмитими, ніж вони є на сьогодні.

Таких висновків дозволяють дійти також проблемно-оглядовий і практико-функціональний підходи до визначення антропології, що розвивається в юриспруденції.

Актуалізація питання про предмет антропології права зумовлена такими чинниками:

  1. появою нових практичних вимог до процесів правотворчості та правозастосування з урахуванням особливостей людської природи, менталітету тощо. У негативній формі ці вимоги виступають, наприклад, як фіксація фактів неефективності правового регулювання – як створення у процесі правотворчості та правозастосування юридичних норм, які не враховують багатьох особливостей природи людини, надто обмежують її свободу, є складними для розуміння тощо;

  2. вимогами нових концепцій і наукових поглядів, які впливають на „склад" предмета юридично-антропологічного дослідження (зокрема, поглядів щодо залежності від рівня правової культури форм правового взаємовпливу індивіда та суспільства, деяких інноваційних підходів до пояснення феномену свободи людини, інтерпретації правового нігілізму за допомогою культурно-психологічних факторів) [16, с. 99];

  3. потребою в теоретичному опрацюванні форм спротиву національної правової культури проникненню у неї інших правових культур [14, с. 32].

У сучасних умовах інтерес до подібних досліджень викликаний також тим, що традиції, норми звичаєвого права нерідко стають частиною правової системи держави. Юридична антропологія дозволяє визнати правове багатоманіття (різноманітність форм права) та подолати, як зазначає Ю. Оборотов, „один з недоліків сучасного західного права, спрямованого на одноманітність" [14, с. 26], котра досягається шляхом добровільної чи примусової правової акультурації (наслідком якої може бути правова декультурація соціуму, що поступився зовнішньому впливу). З огляду на світові інтеграційні, міґраційні й інші процеси, Л. Удовика стверджує, що правова акультурація у найближчому майбутньому здатна суттєво вплинути на національні правові системи. Тому дослідження її змісту й особливостей в рамках юридичної антропології дозволяє, зокрема, врахувати своєрідність вказаних систем і передбачити можливі наслідки акультураційної діяльності суспільств [20, с. 46-47], котра часом може тяжіти до правового націоналізму у формі правової самоізоляції (охорони своєї правової системи від акультураційного зовнішнього впливу інших систем) чи правового екстремізму (намагання підпорядкувати своїй правовій системі інші правові системи) [15, с. 51].

    Література

  1. Антропологія права // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 30.

  2. БачининВ.А. Философия права: Конспект лекций. – Х.: Консум, 2002. – 368 с.

  3. БачинінВ.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Словник. – К.: Ін Юре, 2003. – 408 с.

  4. БігунВ.С. Антропологія, аксіологія та соціологія права. До питання про праворозуміння // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 4. – С. 23-32.

  5. БігунВ.С. Людина в праві: аксіологічний підхід: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 20 с.

  6. БігунВ.С. Правова антропологія. До питання про дослідження людини в праві // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 1. – С. 3-14.

  7. БігунВ.С. Правова антропологія. До питання про дослідження людини в праві // Часопис Київського університету права. – 2002. – № 2. – С. 15-20.

  8. БочаровВ.В. Антропология права. Программа курса для студентов, обучающихсяпо специальности „Социальная антропология" на факультете социологииСанкт-Петербургского государственного университета // http://www.soc.pu.ru/inf/courses/350100/antrlaw.shtml.

  9. ГірцК. Інтерпретація культур: Вибрані есе: Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2001. – 542 с.

Loading...

 
 

Цікаве