WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

На думку А. Ткачука, висловлену ще 1998 р., що загалом задовільно розв'язавши пострадянську правову порожнечу в царині "третього сектору", Закон "Про об'єднання громадян" на сьогодні виглядає дещо архаїчно. Адже відносна вдалість його на першому етапі формування громадських організацій стала однією з причин того, що чимало нагальних проблем, які постають перед громадськими організаціями України, сьогодні не дістали належної розв'язки у цьому Законі, і зараз вони вийшли на перший план [17, с. 28]. Можемо констатувати, що і донині кардинальних зрушень у цьому напрямі не відбулося.

Також законодавчо суттєво обмежені можливості для фінансування діяльності українських ГПО. Законодавство про оподаткування не відділяє НУО/ГПО від інституцій, створених з метою отримання прибутку. "Фактично українські НУО не можуть заробляти кошти для підтримки своєї статутної діяльності, інакше вони втрачають статус неприбуткових. Законодавство не заохочує благодійну діяльність підприємців, вони можуть спрямувати на благодійну діяльність тільки 4 % від прибутку, які не обкладаються податком. Для правозахисних НУО в Україні, головною умовою діяльності яких є незалежність від держави, бізнесу, політичних партій тощо, майже не єдиним джерелом фінансування залишаються кошти західних благодійних фондів. Досвід праці з останніми доводить, що правозахисні організації зберігають при цьому свою незалежність" [7, с. 8].

Перший крок до спеціалізації юридичного статусу ГПО в Україні було зроблено в Законі України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. Там, як вже зазначалось, було встановлено, що "скарги в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим і встановленому законом порядку, може бути подана... організацією, яка здійснює правозахисну діяльність" (ст. 16) [3], і що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право користуватися послугами організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку (ст. 18) [3]. Це були нові принципово важливі положення в юридичному регулюванні діяльності ГПО. Проте цього недостатньо.

Другий крок було зроблено в Законі України "Про соціальні послуги" в 2003 р., де серед суб'єктів, що надають соціальні послуги, передбачені "юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (далі – недержавні суб'єкти)" (ст. 1) [5]. Під соціальними послугами цей Закон розуміє комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя (ст. 1) [5]. Отже одним із видів соціальних послуг є юридичні послуги, тобто надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо) (ст. 1) [5].

Варто зазначити, що в рекомендаціях постійно діючої конференції регіональних правозахисних організацій "Суду потрібні революційні зміни", перший етап якої відбувся 11-13 лютого 2005 р. в м. Дніпропетровську, в п. 46 зазначено потребу всенародного обговорення і прийняття Закону України "Про громадський правозахист" [15, с. 4]. На другому етапі цієї конференції, що відбувся у м. Львові 12-13 березня 2005 р., наголошувалось на актуальній потребі ухвалення цього закону [19, с. 2]. Можемо констатувати, що ідея прийняття спеціального закону про громадські правозахисні організації набуває дедалі більшої актуальності в Україні.

VI. Загальні висновки. Спираючись на результати проведеного дослідження, вважаємо за можливе висловити деякі пропозиції до майбутнього законопроекту "Про громадські правозахисні організації в Україні". У ньому доцільно передбачити, зокрема, такі положення:

1) ГПО створюється виключно для захисту прав та законних інтересів кожної людини і кожного громадянина;

2) ГПО визнається і легалізується в особливому порядку;

3) зміст правозахисної діяльності ГПО має бути чітко конкретизованим;

4) порядок легалізації ГПО в державних органах має бути спрощеним та безоплатним;

5) на заробітну плату для працівників ГПО не повинні здійснюватись нарахування;

6) звітність ГПО, що подається до ДПА, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Фонду зайнятості, має бути спрощеною;

7) процедура та умови надання фінансової підтримки ГПО з боку інших організацій і надання останнім певних податкових пільг мають бути спрощеними;

8) ГПО має право на безперешкодне поширення інформації, пропаганду правозахисних ідей та своїх цілей;

9) засоби масової інформації правозахисного характеру можуть створюватися у пільговому режимі;

10) усі державні службовці зобов'язані надавати інформацію в галузі прав людини за зверненнями ГПО;

11) ГПО повинні мати право безперешкодного доступу до місць можливого порушення прав людини;

12) участь державних структур у діяльності ГПО має бути заборонена;

13) ГПО не повинні займатися безпосередньою політичною діяльністю;

14) встановити кримінальну та адміністративну відповідальність за переслідування особи (зокрема, членів ГПО) через її правозахисну діяльність;

15) перевірка діяльності ГПО дозволяється лише на підставі заяви про її протиправні дії.

    Література

  1. Андрусяк Т.Г. Права людини та громадські організації // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998. – С. 90-93.

  2. Бардин М. Подільський центр прав людини діє // Вісник Українського центру прав людини. – 1996. – № 1. – С. 15.

  3. Закон України "Про звернення громадян" // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.

  4. Закон України "Про об'єднання громадян" // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

  5. Закон України "Про соціальні послуги" // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 45 – Ст. 358.

  6. Захаров Є. Правозахисний рух в Україні: quo vadis? (продовження) / Юридичний вісник України. – 2003. – № 41. – С. 26-32.

  7. Захаров Є. Про деякі проблеми правозахисного руху в Україні / Права людини. – 2002. – № 28. – С. 8-10.

  8. Захаров Є. Недержавні організації в Україні та їх взаємостосунки з органами влади. // www.khpg.ua. – березень, 2005.

  9. Захаров Е.Е. Негосударственные организации в Украине, принципы и способы деятельности правозащитных общественных организаций // Развитие гражданского общества в СНГ. Кн. 3. – М.: ИПА "Три Л". – 1996. – С. 72-73.

  10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

  11. Лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/319 від 06.07.2000. / Електронна версія законодавства "Інфодиск".

  12. Новіцький М. Неурядові організації перед обличчям Європейської комісії з прав людини // Вісник Українського центру прав людини. – 1996. – № 2-3. – С. 6.

  13. Обзор роли и деятельности неправительственных правозащитных организаций. – Пер. с англ. – М.: Права человека. – 1995. – 128 с.

  14. Осика С. Створення центру прав людини у Донецьку // Вісник Українського центру прав людини. – 1996. – № 1. – С. 13.

  15. Рекомендації постійно діючої Конференції регіональних правозахисних організацій "Суду потрібні революційні зміни" / Вісник правозахисту. – 2005. – № 1. – С. 3-4.

  16. Типове положення про регіональний осередок прав людини // Вісник Українського центру прав людини. – 1996. – № 1. – С. 15.

  17. Ткачук А. Неприбуткові організації в Україні. Проблеми законодавчого регулювання // Юридичний вісник України. – 1998. – № 23. – С. 26-32.

  18. Фундаментальні принципи щодо статусу неурядових організацій в Європі // Юридичний вісник України. – 2002. – № 50. – С. 20-29.

  19. Юрочко Богдан. Правозахисники проти Карпачової / Львівська газета. – 2005. – 14 бер.

Loading...

 
 

Цікаве