WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

свобода асоціацій та мирних зборів членів ГПО, проявом такої свободи також є відсутність будь-яких зобов'язань бути членом цієї асоціації;

внутрішня демократія ГПО, тобто прийняття рішень за принципом "одна людина – один голос";

розмежування легальної ідентичності ГПО і легальної ідентичності окремих її членів – важливо унеможливити переслідування членів ГПО через її діяльність;

відсутність особистого зацікавлення в членстві ГПО, добровільна робота в організації;

відкритість, відповідальність та підзвітність ГПО. Потрібно наголосити, що правозахисний рух принципово має бути відкритим і ненасильницьким, оскільки захист прав людини слід порівнювати із діями рятувальників у надзвичайних ситуаціях. Відкритість ГПО повинна бути всезагальною, а не лише для перевіряючих органів чи організацій [9, с. 73].

Наступний принцип правозахисного руху – безпартійність. Позиція політичної партії, звичайно, виражає інтереси певної верстви населення. Але правозахисник повинен, як би це не було важко, захищати порушені права особи незалежно від її партійності, переконань, раси, національності, релігійної приналежності чи інших властивостей [8, с. 5].

Ще один важливий принцип – максимальна достовірність інформації, висвітлюючи будь-які питання ГПО повинні "говорити правду, лише правду і нічого крім правди".

IV. Завдання та функції ГПО. Передусім потрібно розмежувати поняття "завдання ГПО" та "функції ГПО". На нашу думку, завдання ГПО – це ті результати діяльності, які ГПО планують досягти в процесі реалізації своєї мети, а "функції ГПО" – це напрями впливу ГПО на суспільні відносини.

В Україні НУО, які відносять себе до ГПО, найчастіше ставлять перед собою такі завдання:

надання безоплатної правової допомоги населенню (зокрема, консультацій);

проведення конференцій, лекцій та семінарів з питань прав людини;

проведення моніторингів порушень прав людини в реґіоні;

підтримка діяльності всеукраїнської інформаційної мережі правозахисних організацій;

здійснення просвітницької діяльності у галузі прав людини, спрямованої на поширення правозахисних знань, вивчення, узагальнення та поширення міжнародного досвіду серед широких верств населення (зокрема, сприяння запровадженню в школах курсу "Права людини");

проведення роботи з листами та зверненнями громадян;

налагодження взаємодії з державними установами та організаціями, які опікуються питаннями прав людини;

надання населенню можливості користуватися спеціальною літературою [2, с. 15; 14, с. 13; 16, с. 15].

На думку правозахисників, найголовнішими завданнями їхньої діяльності є виховання громадянської самосвідомості, поваги до права й підвищення інформованості громадян про права людини [8, с. 8].

Вважаємо, що основними завданнями ГПО мають бути: 1) забезпечення в суспільстві і в державі стану максимального дотримання, охорони та захисту прав людини; 2) надання безоплатної правової допомоги населенню, в тому числі консультацій з правових питань; 3) проведення моніторингів порушень прав людини в реальному житті та у законодавстві; 4) здійснення заходів для захисту порушених прав людини і громадянина в конкретних ситуаціях та/чи запобігання їх порушення в майбутньому.

IV. У ГПО в Україні існує чимало проблем в їхній діяльності. Зазначимо основні.

Як і в інших країнах, однією з них є недостатність інформації про виконання їхніми урядами своїх зобов'язань, що встановлені різними міжнародними договорами в галузі прав людини, в тому числі угодами ООН [13, с. 13]. ГПО повинні отримувати інформацію про доповіді, які подає уряд, і про те коли вони повинні розглядатися відповідними комітетами ООН, а також отримувати протоколи слухань з інформаційних центрів ООН. Окрім того, ГПО можуть подавати свої власні доповіді з питань, про які звітують їхні уряди; це надасть достовірності або, можливо, заперечить інформацію, яку подає уряд. "Уряди будуть відчувати свою відповідальність перед суспільством лише при умові, що НУО докладуть зусиль до представлення своєї власної інформації в центр ООН з прав людини в Женеві для подальшої передачі у відповідний комітет з контролю за дотриманням прав людини" [13, с. 13].

Також ГПО можуть вносити свій внесок у подання інформації до спостережних інституцій Ради Європи в галузі прав людини. Так, в практиці Європейського Суду з прав людини прийняте резюме amicus curiae від зацікавлених організацій. Отже, відповідно до правил цього суду будь-яка особа, права якої порушено, окрім подавача скарги, може подавати письмові заяви з певних питань. Тим не менше приватні особи або групи зобов'язані довести, що вони мають яскраво виражений інтерес по даній справі, а також те, що їхнє втручання зумовлене необхідністю належного провадження правосуддя [13, с. 13].

Найголовнішим обмеженням діяльності громадських правозахисних організацій, на думку Т. Андрусяка, є легалізація об'єднання громадян. Другим суттєвим недоліком є той факт, що за реєстрацію, яка є обов'язковою, стягується реєстраційний збір, розмір якого досить значний. Тобто для переважної кількості людей, враховуючи нинішнє економічне становище, право на об'єднання є справжньою розкішшю, яку не кожен собі дозволить [1, с. 91].

З метою з'ясування конкретних проблем і перешкод у діяльності ГПО в Україні ми взяли участь в організованому Львівською лабораторією прав людини Академії правових наук України анкетному опитуванні, яким було охоплено близько 30 ГПО. В результаті цього дослідження виявлено такі основні проблеми діяльності ГПО в Україні: відсутність постійного фінансування; відсутність оргтехніки та приміщення; обмежений доступ до інформації державних установ, правоохоронних органів з питань порушень прав людини; нерозуміння потреби діяльності ГПО з боку державних службовців а, інколи, й ігнорування самого факту їх існування; недостатня юридична кваліфікація членів організацій; незнання міжнародних норм з прав людини; важкодоступність засобів масової інформації; труднощі із залученням волонтерів до діяльності ГПО та участь у цих організаціях осіб переважно похилого віку.

V. Проблеми правового регулювання ГПО в Україні. Як зазначено, у Законі України "Про об'єднання громадян", громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів [4]. Хоча ГПО і реєструють на підставі цього Закону, однак органи державної реєстрації юридичних осіб навряд чи правомочні це робити, оскільки метою ГПО є захист прав та законних інтересів усіх осіб, а не лише їхніх засновників чи учасників. Зазначимо, що випадків відмови в реєстрації ГПО на підставі невідповідності статутної мети цієї організації ст. 3 цього Закону останнім часом стає дедалі більше [7, с. 8]. На нашу думку, це пояснюється щораз більшими перешкодами, які створювали НУО, і зокрема ГПО, у здійсненні – за попереднього режиму – зловживань державними органами різних рівнів. Для судового оскарження відмови у реєстрації ГПО виникла реальна перепона – лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/319 від 6 липня 2000 p. У ньому зазначено, що "об'єднання громадян створюються для спільної реалізації його членами (учасниками) своїх прав і свобод на основі єдності інтересів та виконання обов'язків, що відображають головну мету, завдання, напрямки, форми та методи діяльності об'єднань" [11].

Це є ще однією підставою для встановлення специфічного правового регулювання діяльності ГПО, зокрема шляхом прийняття спеціального закону про ГПО. Адже законодавець визнав за потрібне прийняти Закон України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" від 17 жовтня 1997 р., хоча творчі спілки також є об'єднаннями громадян і їм, здавалося б, було достатньо діяти на підставі загального закону.

Закон України "Про об'єднання громадян" регулює загальні засади діяльності усіх громадських об'єднань. Проте в багатьох країнах діяльність кожної з цих організацій регламентується окремим законом [17, с. 27]. В Україні ця ситуація дещо покращилася за останні декілька років після прийняття законів, що окремо регулюють діяльність політичних партій, творчих спілок, молодіжних та дитячих організацій. Але велика кількість громадських організацій ще й досі не мають специфічного правового регулювання, до них належать і ГПО.


 
 

Цікаве

Загрузка...