WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення - Реферат

Реферат на тему:

Юридичний статус громадських правозахисних організацій в Україні: проблеми та можливості вдосконалення

Держава Україна в своїй Конституції проголошує найвищою соціальною цінністю держави людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку (ст. 3) [10]. У здійсненні та захисті прав людини і громадянина важливу роль відіграють різноманітні громадські організації – особливо ті з них, котрі професійно "спеціалізуються" саме на цій діяльності і тому можуть вважатися суто правозахисними.

У світовій практиці громадські організації називають неурядовими організаціями (далі – НУО). Визначення, яке запропоноване в Енциклопедії публічного міжнародного права, характеризує такі організації як "приватні об'єднання, федерації, спілки, товариства, групи не засновані урядом або міжурядовою угодою, які здатні відігравати певну роль у міжнародних відносинах своєю діяльністю, члени яких мають незалежне право голосу. Членами неурядових організацій можуть бути як індивідуальні особи (окремі громадяни), так і юридичні" [12, с. 5].

Але поняття "неурядові організації" є, безперечно, ширшим від поняття "громадські правозахисні організації" (далі – ГПО), оскільки політичні партії не є ГПО, але розглядаються як неурядові організації чи групи [12, с. 5]. Існує й інший підхід до визначення НУО. Наприклад, у Фундаментальних принципах щодо статусу неурядових організацій в Європі є положення про те, що до цих організацій (НУО) не належать політичні партії [18, с. 20].

І.Поняття і ознаки ГПО. Питання віднесення громадських організацій до правозахисних у законодавстві України безпосередньо не врегульовано, оскільки у ньому не передбачено такого виду об'єднань громадян. Винятком є Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р., де суб'єктом подання скарги в інтересах громадянина зазначено організацію, яка здійснює правозахисну діяльність (ч. 5 ст. 16) або правозахисну функцію (ст. 18) [3]. Але цим, на жаль, і обмежено згадки в законодавстві України про подібні організації. Тому спробуємо запропонувати певний підхід до вирішення цього питання (спираючись, зокрема, на проведене нами конкретно-соціологічне дослідження діяльності ГПО в Україні).

Насамперед подамо ознаки ГПО, які відрізняють їх від інших об'єднань громадян. До таких належать:

1. Створення та існування ГПО тільки як недержавного об'єднання громадян.

Оскільки в діяльності ГПО можливий її конфлікт з державними органами або установами різних рівнів, або ж конкуренція між державними правоохоронними органами і ГПО, то держава, мабуть, не має брати безпосередньої участі у створенні й організації діяльності ГПО. Проте легалізація (реєстрація) ГПО повинна здійснюватись в рамках закону і, отже, в спеціалізованих державних органах.

2. Визначальною статутною метою ГПО має бути діяльність із захисту прав людини, тобто правозахисна діяльність.

У разі визнання об'єднання громадян правозахисною організацією потрібно брати до уваги не тільки факт захисту цим об'єднанням будь-яких прав, незалежно від характеру решти здійснюваної ним діяльності. Слід враховувати, чи захист прав здійснюється як основне статутне завдання, чи він здійснюється внаслідок реалізації іншого статутного завдання (наприклад, задоволення певних потреб чи інтересів). Більш практичним та доцільнішим видається визнавати статус ГПО лише за тими організаціями, для яких діяльність із захисту прав людини є їхньою основною статутною діяльністю.

Ця діяльність може мати як відновлювальний, так і запобіжний характер. Відновлювальна правозахисна діяльність виникає у разі порушення певного конкретного права людини і громадянина у різних суспільних відносинах і здійснюється шляхом вчинення дій, спрямованих на реальне відновлення порушеного права та на усунення негативних наслідків цього порушення. Запобіжна ж правозахисна діяльність може виникати як наслідок відновлювальної правозахисної діяльності з метою недопущення усунених порушень надалі, а також у разі прийняття правової норми, яка в майбутньому може спричинити порушення права конкретної особи чи групи осіб, і здійснюється завдяки дослідженню та аналізу законодавства (чи окремих нормативних актів) і внесенню пропозицій щодо його вдосконалення.

Вважаємо, що відповідальними за здійснення і керівництво цією статутною діяльністю (правозахисною) в ГПО мають бути особи зі спеціальною юридичною освітою, які змогли б на професійному рівні тлумачити норми законодавства та висловлювати пропозиції щодо їх зміни.

3. ГПО, за їхніми статутами, мають бути неприбутковими.

У статуті ГПО має бути прямо зазначено, що вона є неприбутковою організацією. Для адресатів ГПО її правозахисна діяльність має бути безоплатною і здійснюватися на волонтерських засадах або оплачуватися з коштів організації.

4. Фінансування правозахисної діяльності цієї організації мало би здійснюватися з позабюджетних коштів, оскільки шляхом встановлення чи відміни фінансування певної діяльності держава може впливати на її обсяг, види та подальші наслідки. У виняткових випадках фінансування ГПО може здійснюватися з бюджету держави чи з місцевих бюджетів. Наприклад, можливе виконання ГПО державного замовлення щодо надання певного виду соціальних послуг (які, до речі, передбачено Законом України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.).

Ці кошти мають формуватися переважно з благочинних пожертв різних акумулюючих організацій (фондів, фундацій) чи безпосередньо від меценатів, спонсорів, окремих фізичних осіб та/або з доходів, створених цією ГПО госпрозрахункових установ і організацій, заснованих нею підприємств як окремих юридичних осіб (ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян").

Отже, підсумовуючи вищенаведені ознаки, запропонуємо таке визначення поняття громадської правозахисної організації: це недержавне об'єднання фізичних та/або юридичних осіб, створене, насамперед, з метою практичного захисту прав кожної людини шляхом їх відновлення (у разі порушення) та/або запобігання їхньому порушенню у майбутньому, здійснює свою діяльність безоплатно та не ставить за мету отримання прибутку чи здобуття державної влади.

Для порівняння наведемо визначення поняття ГПО, сформульоване практикуючими правозахисниками: "недержавні правозахисні організації – це особливий вид недержавних неприбуткових організацій, діяльність яких спрямована на утвердження й захист прав людини і фундаментальних свобод, ефективний контроль за їхнім дотриманням державою, її посадовими особами." [6, с. 30] Вважаємо, що тут недостатньо чітко виокремлено діяльність ГПО з-поміж інших об'єднань громадян, адже відповідно до цього визначення до складу ГПО потрапляють, наприклад, і політичні партії, і просвітницькі громадські організації.

II. Класифікація ГПО. Вона може здійснюватися за різними критеріями.

За територією, на яку поширюється їхня діяльність:

локальні – ГПО, які свої членство та діяльність зосереджують лише в певному регіоні однієї держави (наприклад, громадська правозахисна організація "Молоді Правники" діє тільки у Львівській області);

національні – якщо їх членство чи діяльність поширюється на територію лише певної країни (наприклад, Харківська правозахисна група діє усюди в Україні);

міжнародні – якщо членство чи діяльність ГПО виходять за межі однієї держави (наприклад, Міжнародна Амністія, яка здійснює правозахист у багатьох державах світу).

Залежно від кола людей, чиї права захищаються:

загальні – якщо діяльність ГПО спрямована на захист прав усіх і кожного;

спеціальні – коли діяльність ГПО спрямована на захист прав лише певного виду суб'єктів, наприклад, військовослужбовців строкової служби, дітей, жінок, споживачів, молоді, фермерів;

індивідуальні – якщо діяльність ГПО спрямована на захист прав та законних інтересів однієї конкретно визначеної особи.

За об'єктом захисту, тобто за видом і обсягом прав людини, які захищає ГПО:

універсальні – якщо їхня діяльність спрямована на захист усіх прав, які закріплені в Конституції держави, національних законах та ратифікованих державою міжнародних договорах;

галузеві – якщо ця діяльність спрямована на захист лише певного виду прав або якогось окремого права.

У літературі трапляються й інші класифікації НУО та ГПО.

III.Принципи організації та діяльності ГПО. Узагальнюючи різноманітні джерела – міжнародні договори, національні конституції та законодавства, статути громадських правозахисних організацій – можна виділити низку принципів, які регулюють діяльність ГПО.

Насамперед дуже важливо виокремити принцип незалежності правозахисних організацій від держави. Регулювання діяльності ГПО державою повинно бути зведене лише до перевірки інформації про очевидні порушення в цій організації, і не більше того [9, с. 73]. Стан незалежності має бути не лише формальним – це має бути всеохоплююча незалежність: і матеріальна, і фінансова, і організаційна тощо. Далі:

Loading...

 
 

Цікаве