WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права щодо прав людини - Реферат

Принципи співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права щодо прав людини - Реферат

Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" зазначає: виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, Верховна Рада України постановила, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [10, с. 137].

Схоже положення містить Декларація про державний суверенітет України, що проголошує визнання "переваги загальнолюдських цінностей над класовими, пріорітет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права" [5].

Конституція України у ст. 9 містить норму, згідно з якою "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України" [14].

Проте особливої уваги заслуговує Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд з прав людини" від 23.02.2006 р. Цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. У ст. 17 закону зазначено, що суди застосовують при розгдяді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Тобто ця норма вперше в Україні визнала верховенство міжнародного договору над законодавством України. Про це чітко вказано у ст. 13 закону, яка зазначає, що з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням Суду, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді застосовуються заходи загального характеру, зокрема: внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів; забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду працівників, професійна діяльність яких пов'язана з правозастосуванням; інші заходи, що визначаються державою-відповідачем відповідно до Рішення Суду з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Якщо ж звернутись до доктринального розуміння проблеми примату міжнародного права в Україні, то серед вчених домінує думка, що "Конституція України визнає принцип пріорітету міжнародного права над національним" [7, с. 604; 21, с. 13; 6, с. 32]. Крім того зазначено, що положення ст. 9 Конституції України "мають надзвичайно важливе зовнішньополітичне і правове значення особливо в умовах активного входження України в світове співтовариство. По-перше, вони свідчать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, які проголошуються обов'язковими для виконання поряд із національним законодавством, та про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони певною мірою дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідношення з чинним законодавством" [13, с. 31]. Зазначено також, що "міжнародний договір, учасником якого є Україна, має такий самий юридичний статус, як і її національний закон" [18, с. 60].

Має місце протилежне твердеження відповідно до якого, хоча ст. 9 Конституції і визначає чинні міжнародні договори частиною національного законодавства України, проте "не визначає їхнього місця в ієрархії законодавчих актів. Насамперед це стосується положення про примат норм міжнародного права" [16, с. 214]. Деякі автори зазначають, що з приводу конституційного закріплення співвідношення міжнародних договорів з національним законодавством в Україні не зроблено прямих законодавчих вказівок [15, с. 262]. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачова теж вважає, що відсутність цього важливого міжнародного принципу в Конституції України ускладнює реальне дотримання міжнародних стандартів прав людини у нашій державі, а це негативно впливає на правозастосовчу практику [12, с. 37].

На думку проф. В. Євінтова, система застосування міжнародного права у внутрішньому правопорядку України ґрунтується на таких засадах:

  1. норми міжнародних договорів, що запроваджені в право України ратифікаційним законом, набувають статусу норм національного права і підлягають відповідному застосуванню. Пряме застосування таких норм договорів не виключається, якщо законодавець не здійснив спеціальної трансформації цих норм у внутрішнє законодавство;

  2. у разі колізії норм ратифікованого договору та норм національного права перші мають вищу силу над другими і підлягають пріоритетному застосуванню;

  3. забороняється запроваджувати в право України і, відповідно, застосовувати договори, які суперечать Конституції України. Презюмується, що належним чином ратифіковані міжнародні договори відповідають Конституції [9, с. 26].

Підсумовуючи короткий огляд принципів співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного права щодо прав людини, можна зробити висновок про необхідність визнання і широкого застосування приципу верховенства міжнародного права в цій сфері. Засосування цього принципу сприятиме формуванню міжнародного права прав людини як певної універсальної конструкції, що сприяє уніфікації у розумінні змісту та обсягу прав людини, виробленню певних еталонів, принципів чи стандартів, що закріплюють особливе місце і значення людини в суспільстві, а отже повсюдне визнання та захист людської гідності, прав і свобод людини.

    Література

  1. Алексеев С.С. Проблемы теории. – Свердловск, 1972.

  2. Антонович М. Міжнародне публічне право. – Київ: Видавництво "Алерта", 2003. – 307 с.

  3. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. К., 1981.

  4. Венская конвенция о праве международных договоров. // Международное право в документах. М.: Юрид. лит., 1982.

  5. Декларація про державний северенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16.07.1990 р.

  6. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України. // Вісник АПрН України. – 1997. – № 1. – с. 29-34.

  7. Державотворення і правотворення в Україні: досвід,проблеми, перспективи. – К., 2001. – Розд. 21.

  8. Дмітрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. – Київ: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.

  9. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) // Українське право. – 1998. – № 1.

  10. Закон України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 року // Відомості Верховного Ради України. – 1992. – № 10.

  11. Імплементація норм міжнародного права у вітчизняному законодавстві – важливий аспект правової реформи / Підготував А. Полешко за результатами міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом" (29–30 жовтня 1998 р., Київ) // Право України, 1998, № 12. – с. 24-28.

  12. Карпачова Н.І. Стан дотримання і захисту прав людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000.

  13. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 413 с.

  14. Конституція України 28 червня 1996 р.

  15. Лисенкова О.С. До питання про співвідношення міжнародного права і національного законодавства України // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації). Збірник наукових праць. Вип. 4. – Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. – С. 260-269.

  16. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с.

  17. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1995. – 608 с.

  18. Потапенко В.П., Пушкар П.В. Запровадження й застосування в Україні Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 2. – С. 60-64.

  19. Саидов А.Х. Международное право прав человека. – М.: Академический правовой университет, 2002. – 198 с.

  20. Цись Н.І. Імплементація міжнародних норм та стандартів як безумовна підстава розвитку кримінального законодавства Україна // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Травень 1996 року, Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України. – С. 488-490.

  21. Шемшученко Ю. Конституція України і права людини // Право України, 2001 – № 8.

Loading...

 
 

Цікаве